ДО ПИТАННЯ ПРО СПІВВІДНОШЕННЯ ТЕРМІНІВ «СФЕРА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ», «СФЕРА ДІЇ НОРМ ТРУДОВОГО ПРАВА», «СФЕРА ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ТРУДОВОГО ПРАВА» ТА «ПРЕДМЕТ ГАЛУЗІ ТРУДОВОГО ПРАВА» В ТЕОРІЇ ПРИНЦИПІВ ТРУДОВОГО ПРАВА

Лавріненко О. В.

кандидат юридичних наук, доцент,

Донецький юридичний інститут МВС України

До питання про співвідношення термінів «сфера правового регулювання», «сфера дії норм трудового права», «сфера застосування норм трудового права» та «предмет галузі трудового права» в теорії принципів трудового права

Характеристика принципів трудового права загалом та сутності принципу обмеження сфери правового регулювання відносинами найманої праці особливо безпосередньо пов’язана із проблематикою предмета галузі трудового права, що актуалізує, зокрема, питання про співвідношення таких термінів, як «сфера правового регулювання», «сфера дії норм трудового права», «сфера застосування норм трудового права» та «предмет галузі трудового права». Вихідним тут убачається момент про те, що щойно перелічені терміни не є ідентичними, синонімічними. Саме на цю обставину, на прикладі аналізу положень чинного Трудового кодексу Республіки Білорусь від 29.07.1999 р., обгрунтовано звертається увага, зокрема, сучасним білоруським дослідником Є.В. Мотіною: «Поскольку «предмет» и «сфера действия» трудового права являются взаимосвязанными, но не тождественными понятиями, обратим внимание на следующие обстоятельства. В ст. 3 ТК понятие «сфера действия» применяется по отношению к территории Республики Беларусь. В данном случае речь идет о другом самостоятельном понятии — о действии закона в пространстве. В отличие от законодательного наполнения понятия «сфера действия» в науке предложен иной, более точный подход. Сфера трудового права — это круг общественных отношений, составляющих предмет трудового права, а также иных отношений, не входящих в предмет этой отрасли, но возникающих между субъектами права по поводу использования личного самостоятельного труда и в силу прямого указания в законе или по аналогии, урегулированных трудовым законодательством или иными актами, содержащими нормы права... В настоящее время сфера действия трудового права в Республике Беларусь является широкой и зависит от усмотрения законодателя...» [1, с. 668]. На такі ж обставини обґрунтовано звертається увага й іншими сучасними вченими [2, с. 365–366, 448–449; 3, с. 24].

За основу визначення характеру співвідношення, розмежування щойно перелічених термінів, на наш погляд, доцільно взяти наступні положення. На практиці в сферу дії норм трудового права в певних випадках можуть потрапляти трудові відносини членів виробничих кооперативів, а також осіб, що відбувають покарання за вироком суду, і інших категорій осіб. Проте при цьому такі суспільні відносини, пов’язані із застосуванням людської праці, не входять в елементну базу складної структури предмету галузі трудового права. У даному випадку мова йде про взаємне субсидіарне (допоміжне) застосування норм різних галузей права: використання норм трудового права адміністративним, аграрним, правом соціального забезпечення й іншими галузями не свідчить про фактичне розширення структури (змісту) предмету трудового права, оскільки таке застосування трудоправових норм у субсидіарному порядку розширює (диверсифікує) не предмет правового регулювання, а лише сферу застосування, дії трудового права, себто сферу застосування його норм.[1] Характерно, що в науці трудового права набагато раніше висловлювалися аргументовані пропозиції про те, що 1) трудове право повинне поширюватися не лише на відносини, що мають ознаки найманої праці, але й на договори підряду (В.Т. Савін), доручення, авторські договори (П.Р. Стависький, А.С. Пашков) [2, с. 74], а також 2) про нагальну необхідність розширення сфери трудового права стосовно осіб, які фактично здійснюють догляд за дитиною у віці до трьох років [2, с. 78]. Додамо, що з огляду на наведені вище приклади з білоруського законодавства та судової практики, справді, немає підстав казати про розширення меж, змісту, структури предмета правового регулювання, імперативно визначених законодавче — на рівні трудового кодексу, але можна впевнено констатувати очевидне розширення сфери застосування трудоправових норм.

У цьому зв’язку слід загалом погодитися з висновком білоруського дослідника Є.В. Мотіної, котра, коментуючи наведені вище положення ст. 6 Трудового кодексу Республіки Білорусь, Указу Президента Республіки Білорусь №314 та Рішення Конституційного Суду Республіки Білорусь від 04.10.2011 р. №Р–627/2011, висновує: «По формальным критериям нет возможности говорить о расширении сферы действия трудового права в силу регулирования указанных отношений гражданским законодательством (ст. 6 ТК), но фактически можно констатировать использование трудоправовых приемов для регулирования отношений в рамках описанных выше гражданско–правовых договоров [1, с. 669].Але водночас тут слід уточнити (скорегувати) застосований автором щойно наведеного висновку — Є.В. Мотіною термінологічний підхід: гадаємо, що наразі, усе ж таки, може йтись саме про «розширення сфери дії» чи, скажімо, «сфери застосування норм» трудового права. Тут більш термінологічне виваженою і обгрунтованою вбачається позиція Є.В. Мотіної, коли вона в цій же своїй науковій статті декількома строчками вище висновує, що «...«предмет» и «сфера действия» трудового права являются взаимосвязанными, но не тождественными понятиями... Сфера трудового права — это круг общественных отношений, составляющих предмет трудового права, а также иных отношений, не входящих в предмет этой отрасли, но возникающих между субъектами права по поводу использования личного самостоятельного труда и в силу прямого указания в законе или по аналогии, урегулированных трудовым законодательством или иными актами, содержащими нормы права...» [1, с. 668]. Посилання ж Є.В. Мотіної на «формальные критерии» під час заперечення «возможности говорить о расширении сферы действия трудового права в силу регулирования указанных отношений гражданским законодательством (ст. 6 ТК)...» [1, с. 669] по суті не змінює нашого уточнення використаного цим автором термінологічного підходу, позаяк термін «сфера трудового права», про який ідеться, розкривається Є.В. Мотіною через вказівку не лише на «закон» (наразі — Трудовий кодекс Республіки Білорусь). От, читаймо: «Сфера трудового права — это круг общественных отношений, составляющих предмет трудового права, а также иных отношений, не входящих в предмет этой отрасли, но возникающих между субъектами права по поводу использования личного самостоятельного труда и в силу прямого указания в законе или по аналогии, урегулированных трудовым законодательством или иными актами, содержащими нормы права...» [1, с. 668]. Отож, означені «формальні критерії» в даному випадку, як на нас, не мають вирішального значення в характеристиці сутності поняття «сфера правового регулювання».

У цьому аспекті справедливими й примітними вбачаються сентенції іншого російського правника — В.М. Лебедєва, який, допускаючи можливість взаємного субсидіарного застосування норм різних галузей права, водночас зазначає: «Использование норм трудового права административным, аграрным, правом социального обеспечения и другими отраслями вовсе не свидетельствует о расширении предмета трудового права... Применение норм трудового права в субсидиарном порядке расширяет не предмет правового регулирования, а сферу его действия» [5, с. 23–24]. Сфера дії норм тієї або іншої галузі права залежить від волі законодавця в тих випадках, коли в спеціальному законі прямо вказана можливість субсидіарного безпосереднього застосування норм трудового права до інших суспільних відносин, які не включаються в предмет галузі трудового права. Своєю чергою до трудових відносин — складових (елементів) предмету цієї галузі права, можуть застосовуватися субсидіарне норми інших галузей права також через наявність на те прямої вказівки в спеціальному законі. Сфера дії (застосування) норм тієї або іншої галузі права може визначатися не лише законодавцем, а й правозастосовними органами. В останньому випадку мова йде про заповнення (подолання) існуючих прогалин (лакун) у праві за допомогою механізму міжгалузевої аналогії, який передбачає застосування як норм трудового права, так і норм інших галузей права стосовно виявлених прогалин у системі правового регулювання суспільно–трудових відносин. Ідеться про можливості субсидіарного застосування до трудових відносин норм, перш за все, цивільного права. Норми цивільного й інших галузей права матимуть у разі наявності прогалин у правовому регулюванні соціально–трудових відносин — складових предмету галузі трудового права винятково субсидіарне, казуальне допоміжне значення. Тут можна визнати цілком обґрунтованими висловлені в літературі численні пропозиції щодо можливості субсидіарного застосування до трудових відносин норм інших галузей права [6, с. 234–239; 7; 8, с. 56; 9, с. 74]. Таке субсидіарне застосування норм іншої, як правило, суміжної галузі права проводиться на основі механізму міжгалузевої аналогії, за умови, що при цьому мають місце схожі відносини й схожі методи (способи, прийоми) їхнього правового регулювання, а також існує генетичний зв’язок таких галузей права. Заповнення прогалин правозастосовними органами в правовому регулюванні трудових відносин нормами інших галузей права може проводитися виключно на основі «системи координат», що апріорі формується змістом (сутнісними характеристиками) галузевих принципів трудового права, які визначають загальну спрямованість і сутність правового регулювання трудових відносин.

Таким чином, сфера застосування норм трудового права визначається як законодавцем, так і правозастосовними органами, котрі вимушені долати прогалини в правовому регулюванні відносин у сфері найманої праці за допомогою застосування міжгалузевої аналогії норм трудового законодавства. У зв’язку із цим субсидіарне застосування норм трудового права до суспільних відносин у сфері праці, які не входять до предмета трудового права, здійснюється двома основними способами, по–перше, шляхом безпосереднього застосування в силу наявності прямої вказівки в спеціальному нормативному акті та, по–друге, на підставі реалізації механізму міжгалузевої аналогії. Характеристика сфери дії норм трудового права включає не лише вказівку на предмет даної галузі права, а й щойно означені випадки субсидіарного застосування норм трудового законодавства до інших (за галузевою належністю) груп (видів) суспільних відносин. А тому, відповідно, є підстави вважати, що такі терміни, як «сфера дії норм трудового права» та «сфера застосування норм трудового права» є рівнозначними й такими, що охоплюють, зокрема, поняття «предмет галузі трудового права», а відтак означені терміни порівняно з останнім є більш ємкими, загальними поняттями. Екстраполюючи щойно означений нами висновок на сучасну доктрину принципів трудового права України, слід окремо звернути увагу на те, що в формулюванні назви галузевого трудоправового «принципу обмеження сфери правового регулювання відносинами найманої праці» використовується таке словосполучення, як «сфера правового регулювання...». Загалом останній термін, у силу тієї обставини, що сфера правового регулювання по суті своїй визначається сферою дії (застосування) норм права, за своїм змістом можна вважати тотожним (рівнозначним) поняттям «сфера дії норм трудового права» та «сфера застосування норм трудового права».

Проте, на що тут слід звернути особливу увагу, під час характеристики сутності і спеціального понятійного апарату галузевого трудоправового принципу обмеження сфери правового регулювання відносинами найманої праці термін «сфера правового регулювання...» вживається в специфічному — більш вузькому значенні — для позначення і характеристики лише й тільки, себто виключно сфери реалізації суспільних відносин, що формуюють елементну базу (зміст) предмета галузі трудового права (ідеться про індивідуально–трудові та тісно пов’язані з ними відносини). Це означає, що за своєю сутністю використаний у назві трудоправового принципу обмеження сфери правового регулювання відносинами найманої праці титульний термін «сфера правового регулювання...» є суворо тотожним змісту поняття «предмет галузі трудового права» і саме в такому розумінні він охоплюється, поглинається більш загальними поняттями — «сфера дії норм трудового права» та «сфера застосування норм трудового права». Реалізація трудоправового принципу обмеження сфери правового регулювання відносинами найманої праці передбачає (в назві принципу це відображено словом «обмеження...» і додатковою вказівкою на ту групу суспільних відносин стосовно якої таке обмеження має здійснюватися) диференціацію (розмежування) сфер (сегментів, площин) правового регулювання «відносин найманої праці», як складників (елементів структури) предмета галузі трудового права, та інших видів суспільних відносин у сфері праці, котрі не входять до структури предмета галузі трудового права, і тому за наявної потреби у такому, в силу відповідного волевиявлення законодавця чи правозастосовного органу, на практиці можуть врегульовуватися нормами (засобами правового регулювання) трудового права через використання механізму субсидіарного застосування цих норм.

Література

1. Мотина Е.В. Отдельные аспекты правового регулирования отношений в сфере наемного труда в Республике Беларусь / Е.В. Мотина // Российский ежегодник трудового права. — 2011. — №7 / под ред. д–ра юрид. наук, проф. Е. Б. Хохлова. — СПб., 2012.

2. Курс трудового права. Общая часть / под общ. ред. О.С. Курылевой и К.Л. Томашевского. — Минск: [б.и.], 2010.

3. Абалдуев В.А. Трудовое право России: предмет, сфера действия и основные принципы / В.А. Абалдуев. — Саратов: [б.и.], 2008.

4. Проект Трудового кодексу України від 04.12.2007 за реєстраційним №1108 // Режим доступу: gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511.

5. Лебедев В.М. Лекции по трудовому праву / В.М. Лебедев. — Томск: [б.и.], 2001. — Вып. 2.

6. Карабельников Б.Р. Трудовые отношения в хозяйственных обществах: монография / Б.Р. Карабельников. — М.: БЕК, 2003.

7. Кузнецова Л.Е. Применение гражданско–правовых норм к трудовым отношениям по аналогии: автореф. дис. на соиск. науч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 / Л.Е. Кузнецова. — Пермь, 2004.

8. Островкий Л.Я. Сфера действия законодательства о труде / Л.Я. Островкий // TEISE. — Вильнюс: [б.и.], 1999. — №33.

9. Сойфер В.Г. Стабильность и динамика трудового правоотношения: монография / В.Г. Сойфер. — М.: БЕК, 2004.

[1] Ілюстрацією щойно зазначеного може стати приклад із правозастосовної практики Республіки Білорусь, який наводиться в сучасній правничій періодиці: «В настоящее время согласно ст. 6 ТК (наразі йдеться про ст. 6 чинного Трудового кодексу Республіки Білорусь від 29.07.1999 р., котра містить такі само положення, як і ст. 6 проекту нового Трудового кодексу України [4]. — О.Л.) трудовое право не распространяется на обязательства, возникающие на основе договоров, предусмотренных гражданским законодательством. Однако в 2005 г. на некоторые виды гражданско–правовых договоров были распространены требования, свойственные правовому регулированию отношений найма. Целью принятия Указа Президента Республики Беларусь №314 «О некоторых мерах по защите прав граждан, выполняющих работу по гражданско–правовым и трудовым договорам»... была защита права на вознаграждение, а также некоторых иных социальных прав лиц, работающих по гражданско–правовым договорам, предметом которых являются выполнение работ, оказание услуг, создание объектов интеллектуальной собственности... Юридическим лицам и индивидуальным предпринимателям, заключающим с гражданами такие гражданско–правовые договоры, было предписано включать наряду с условиями, предусмотренными гражданским законодательством, условия, имеющие трудоправовую специфику, в частности, обязательство заказчика — юридического лица или индивидуального предпринимателя по уплате за граждан в установленном порядке обязательных страховых взносов на государственное социальное страхование в Фонд социальной защиты населения Министерства труда и социальной защиты; обязательства сторон по обеспечению безопасных условий работы... Заказчик обязан предоставлять места для выполнения работ по гражданско–правовому договору, соответствующие правилам охраны труда и требованиям техники безопасности; осуществлять подготовку (обучение), инструктаж, повышение квалификации и проверку знаний граждан, выполняющих работу по гражданско–правовым договорам, по вопросам безопасных условий выполнения работ; не допускать к работам (отстранять от работ) граждан, выполняющих работу в местах, предоставленных заказчиком, появившихся на работе в состоянии алкогольного, наркотического или токсического опьянения, а также в состоянии, связанном с болезнью, препятствующем выполнению работы (п. 1.3 Указа №314). Граждане, выполняющие работу по гражданско–правовым договорам, в частности, обязаны проходить обучение правилам охраны труда, использовать средства индивидуальной защиты и др. (п. 1.4 Указа №314)... Ярким примером отношений, не урегулированных нормами других отраслей права и в настоящее время включаемых в сферу трудового права, являются отношения по предоставлению отпуска по уходу за ребенком до достижения им возраста трех лет отцу, другим родственникам ребенка в случае осуществления матерью ребенка предпринимательской деятельности в качестве индивидуального предпринимателя. Такой вывод следует из Решения Конституционного Суда Республики Беларусь от 4 октября 2011 г. №Р–627/2011 «О некоторых вопросах правового регулирования предоставления отпуска по уходу за ребенком»... Конституционный Суд признал неправомерной практику непредоставления данного социального отпуска отцу, другим родственникам ребенка в случае осуществления матерью ребенка предпринимательской деятельности в качестве индивидуального предпринимателя. В частности, в решении указано, что, как и в случае предоставления отпуска по уходу за ребенком до достижения им возраста трех лет матери ребенка, реализация отцом либо другим родственником ребенка права на получение указанного отпуска ставится законодателем в зависимость от состояния в трудовых отношениях, поскольку наряду с использованием термина «работающий» в ч. 1 ст. 271 ТК сделана отсылка к порядку и условиям предоставления такого отпуска, предусмотренным ст. 185 ТК для работающих женщин–матерей. Из анализа положений ст. 3 и 4 ТК, определяющих сферу действия ТК и круг отношений, регулируемых ТК, следует вывод о нераспространении действия норм ТК на отношения по осуществлению трудовых функций индивидуальными предпринимателями. Однако, исходя из общеправовых принципов права, право работающего отца, другого родственника ребенка, фактически осуществляющего уход за ним, на указанный социальный отпуск является самостоятельным правом, гарантированность реализации которого основывается на положениях Конституции Беларуси. Возможность решения вопроса о предоставлении указанного отпуска отцу, другому родственнику ребенка, фактически осуществляющему за ним уход, в зависимости от статуса матери ребенка (если мать ребенка работает по трудовому договору, то отпуск отцу, другому родственнику ребенка предоставляется, а если она является индивидуальным предпринимателем — не предоставляется) свидетельствует об определенной дискриминации по отношению к работающему отцу, другому родственнику ребенка, что запрещается как ст. 22 Конституции Беларуси, ст. 14 ТК, так и обязательными для Республики Беларусь международными договорами. Исходя из положений Конституции Беларуси, указанный пробел должен быть устранен путем уточнения законодательных положений, в соответствии с которым однозначно следовало бы, что работающему отцу, другому родственнику ребенка, фактически осуществляющему уход за ребенком в возрасте до трех лет, предоставляется такой социальный отпуск с выплатой государственного пособия в случае, когда мать ребенка является индивидуальным предпринимателем» [1, с. 668–670].