НАУКОВІ ПІДХОДИ ЩОДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «ЕКОЛОГІЧНІ ОБОВ’ЯЗКИ»

Розвиток демократичної держави об’єктивно припускає, що виконання екологічних обов'язків є таким же необхідний її елементом, як і здійснення прав і свобод. Регламентуючи екологічні обов’язки громадян, необхідно керуватися принципом відповідно до якого кожна людина має обов’язки перед суспільством, що в свою чергу забезпечує вільний і всебічний розвиток особистості, держави та суспільства.

Відповідно до міжнародних стандартів, а саме ст. 29 Загальної декларації прав людини встановлено, що «кожна людина має обов’язки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток її особи. Отже одним із провідних принципів правового статусу громадянина є єдність прав та обов’язків. Формування українського державотворення протікає у рамках двоєдиного процесу, що відбиває об'єктивні закономірності розвитку суспільства, що означає як розширення прав і свобод, так і зростання значення екологічних обов'язків і відповідальності особи. Слід звернути увагу, що в сучасних умовах не рівнозначно регламентуються елементи правового статусу особи.

В екологічному законодавстві значна увага протягом багатьох років приділялась регулюванню екологічних прав. Виходячи з його аналізу можна констатувати, що в ньому тільки надається перелік обов’язків суб’єктів, який як правило є невичерпним. В сучасних умовах бракує законодавчо закріпленого визначення поняття «екологічних обов’язків» Конституцією України визначені основні елементи еколого-правового статусу громадянина (ст. 13, 50, 66 та ін.), які більш детально регламентуються екологічними нормативно-правовими актами. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», розділ ІІ «Екологічні права та обов’язки громадян» містить лише ст. 12, присвячену обов’язкам громадян у галузі охорони навколишнього природного середовища. Наприклад, в ЗК України обов’язки власників земельних ділянок містяться в ст. 91, а користувачів у ст. 96; ВК України статтею 44 визначається обов’язки водо користувачів; Кодекс України про надра регламентує права та обов’язки ст.24 тощо.

Визначення поняття екологічних обов’язків міститься в окремих наукових дослідженнях, більш за все це питання, нажаль, висвітлюється тільки у підручниках, навчальних посібниках та інший навчально-методичний літературі. На теренах України об’єктом самостійного наукового дослідження були суспільні відносини, пов’язані з формуванням та реалізацією обов’язків фізичних осіб в галузі охорони довкілля, що провадилось Тагієвим С.Р. В Російській Федерації ця проблематика також привертає увагу фахівців.

Але для виконання екологічних обов’язків треба мати змістовне поняття про те, що саме є обов’язок. Уточнюючи поняття обов’язку, варто відзначити аргументованою точку зору, якої дотримуються більшість юристів, згідно якої обов’язок це передбачені у праві міра і вид необхідної поведінки суб’єкта. Все ж це первородна парадигма, прийнята за основу, тому традиційно трактуючи феномен обов'язку не дається повне і змістовне розуміння поняття обов’язок. Визначення екологічного обов’язку повинно спиратися на систему приписів, стимулів, та заборон встановлених з метою забезпечення вимог екологічної безпеки в інтересах населення. При цьому обов’язково необхідно враховувати механізм становлення екологічної свідомості особистості, формування її еколого-правової ідеології.

Поняття екологічний обов’язок має певні ознаки, як-то: (а), це міра необхідної поведінки, змістом якої є утримання від порушення заборон та необхідність виконання зобов'язань, додержання екологічних імперативів; (б) це необхідна поведінка, що покладається з метою задоволення інтересів уповноваженої особи; (в) це необхідна поведінка, яка має юридичний характер, тобто закріплена еколого-правовою нормою; (г) це необхідна поведінка, що покладається як на всіх осіб, що проживають на території держави (берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства, здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, екологічних стандартів, нормативів, лімітів та інших обмежень в царині природовикористання); (д) це необхідна поведінка, яка гарантується державою шляхом встановлення юридичної відповідальності за невиконання обов'язків чи створення перешкод до реалізації екологічних прав.

Зміст екологічного обов'язку складають варіанти необхідної поведінки, що слугують гарантією використання наданих суб'єктам можливостей. Структуру юридичного обов'язку складають, як правило, чотири елементи: по-перше, необхідність зобов'язаного суб'єкта вчиняти певні дії чи утриматися від їх вчинення в інтересах уповноваженої сторони; по-друге, необхідність вимагати створення необхідних умов з боку держави та інших суб'єктів для ефективного виконання обов'язку; по-третє, необхідність реагувати на законні вимоги уповноваженої особи; по-четверте, необхідність нести юридичну відповідальність у випадку порушення у процесі виконання обов'язку прав інших суб'єктів чи невиконання покладеного обов'язку зобов'язаним суб'єктом.

Безумовно, всі ці обставини зумовлюють необхідність проведення комплексного аналізу поняття «екологічних обов’язків» та правового механізму їх реалізації й потребують подальшого ґрунтовного наукового дослідження з урахуванням напрацювань науки екологічного права.