Бородіна К.І., Лукаш Т.В

Глухівський національний педагогічний університет

імені Олександра Довженка

ЗАЛЕЖНІСТЬ МЕДОЗБОРУ ВІД СИЛИ БДЖОЛИНОЇ СІМ’Ї

“Справжні”, тобто жалячі, медоносні бджоли, як і види, що не жалять, – в основному тропічні тварини. Спочатку рід Apis зустрічався тільки в Старому світі. Звичайна медоносна бджола (Apis mellifera) і медоносна бджола з Японії, Китаю та Індії (Apis сerana) заселили області з помірним кліматом. Це було пов’язано з тим, що дані тварини могли зберігати багатолітні сім'ї, не зважаючи на досить холодні зими [8].

Мабуть, не одна комаха не користувалася такою повагою у людини, як медоносна бджола. Одним із свідчень є те, що ця комаха була в пошані ще у стародавніх народів. Наприклад, бджільництво в Єгипті засвідчене ще біля 2600 р. до н.е. і бджоли були ієрогліфічними символами. На емблемі своєї країни єгиптяни зобразили бджолу, як знак самовідданості, безстрашності, презирства до небезпеки й смерті, а також, як зразок хранительки ідеальної чистоти та порядку.

На гробницях першої династії фараонів (3200 – 2780 р. до н. е.) також зображена бджола. Древні греки дуже успішно розвивали кочове бджільництво, посилаючи на кораблях вулики з бджолами до медоносних рослин. На гербі їх багатого міста Ефеса було зображення бджоли.

У часи жертвоприношень, особливо Ескулапу й Бахуру, у Стародавній Греції та Римі тварини й фрукти обливалися медом.

Геродот у 5 ст. до н. е. писав про скіфів та їх досить активну торгівлю медом та воском. Таким чином, на Європейському континенті бджільництво було розвинене біля двох з половиною тисяч років назад. Літописець Нестор (1056 – 1114 рр.) детально описує, який позитивний розвиток мало бджільництво на Русі – мед і віск не тільки слугували для задоволення потреб населення, але й були головними продуктами експорту [2].

Чим дальше в глибину історії, тим солодшим був мед, адже цукор та цукерки зовсім недавно стали ординарними продуктами.

Мед на банкетах пили російські князі, мед, судячи по малюнках на стародавніх храмах, обожнювали єгиптяни, його, судячи по печерних обрисах, вміли добувати первісні люди.

Мед, подібно бальзаму д’Артаньяна, виліковував від усіх ран, окрім серцевих. Навіть мертвих людей бальзамували медом. Наприклад, тіло Олександра Македонського привезли із завойованої ним Персії до Єгипту в гробі, доверху наповненому медом [1].

Були також різні повір’я, пов’язані із життям бджіл. Наприклад, у районі Середземномор’я бджіл відносили до тварин, які не мали статі, а це означало, що вони ніби виникли із розкладених трупів тварин, у них була відсутня кров і вони не дихали.

У оприлюднених порівняннях бджіл представляли хоробрими, цнотливими, старанними, чистими, такими, що живуть у злагоді з державним устроєм і обдарованими чуттям прекрасного (“птахи муз”). “Бджолами” також називали єлисейських жерців і жриць. Так як зимова сплячка прирівнювалася до смерті у християнській символіці, їх вважали символом воскресіння [1].

Не дивлячись на те, що на початку свого розвитку людина навчилася утримувати бджіл і добилася таким чином великих успіхів у забезпеченні себе харчуванням (медом), головна користь від бджіл, навіть не мед, а запилення квітів. У цій справі й медоносна бджола, за твердженням Г.М. Длуського, приносить у п’ятдесят раз більше користі, ніж на роботах, які пов’язані з добуванням меду та воску. Бджолам тундра зобов’язана своїм весняним цвітінням, а деякі господарства – подвійним врожаєм конюшини. Узагалі, якби не було бджіл, флора землі була б дуже бідною, адже багато квіткових рослин просто не можуть розмножуватися без цих та інших комах [1].

“Бджоли виконують неоціненну роботу, запилюючи рослини, і важко сказати, що було б, якщо б зникли ці маленькі трудівники”, – пише П.І. Мариковський [5].

Д.В. Панфілов відмічає: “…у даний час на Землі існує біля 25 – 30 тисяч різних видів бджіл. Усі вони харчуються тільки нектаром і пилком покритонасінних рослин. У Центральній Європі квітки близько 85% видів рослин відвідують і запилюють переважно бджоли. У вологих тропічних лісах і в пустелях відсоток запилення бджолами рослин буває ще більшим” [6].

У ХІ столітті бджільництво процвітало в Росії. Цьому сприяла велика кількість липових лісів. Але вже до ХVІІІ століття значення примітивного бджільництва (бортництва) почало падати. Головна причина цього – інтенсивна вирубка лісів для будівництва, у результаті чого дикі бджоли залишилися без багатої кормової бази. Розширення сільськогосподарських угідь також скорочувало площі медозбору. Розвиток цукрової промисловості, у свою чергу, сприяв скороченню бджільництва.

У таких умовах бджільництво могло розвиватися лише на більш ефективних основах. Поштовхом до цього став винахід українського бджоляра П.І. Прокоповича. Він у 1814 році запропонував перший розбірний рамковий вулик.

Наприкінці ХVІІІ століття, коли мед, зібраний бджолами протягом літа, вибирали з вуликів тільки після того, як умертвляли бджіл. Пасічники або продавали вулики з бджолами «на вибій», або самі обкурювали бджіл у вуликах сіркою, а потім продавали мед, перемішаний із бджолами та воском [10].

Щоб покласти край цьому, П.І. Прокопович сконструював перший у світі вулик з рухомими стільниками в дерев’яній рамці, і запропонував способи утримання бджіл, що ті почали відкладати у стільники чистий мед, який легко можна було відбирати, не знищуючи ні самих бджіл, ні їхнього розплоду [7].

Сьогодні бджільництво не тільки не втратило свого значення, але й знайшло більш широке застосування, тим паче у нашій країні. У “Програмі розвитку галузі бджільництва в Україні” записано, що Україна – одна з провідних держав світу, яка має розвинене бджільництво, що забезпечує запилення ентомофільних сільськогосподарських культур, виробництво достатньої кількості меду, воску, квіткового пилку, прополісу, маточного молока, бджолиної отрути для потреб населення, харчової, медичної, парфумерно-косметичної й інших галузей промисловості та для експортних потреб.

У ХХІ столітті бджільництво України є невід’ємною складовою агропромислового комплексу нашої країни, а бджоли – найважливішими запилювачами ентомофільних культур. До того ж, вони виробляють для людини такі цілющі продукти як мед, пилок, прополіс, маточне молочко, віск, бджолину отруту. Щорічно на Україні бджоли забезпечують запилення 3 млн. гектарів посівів та насаджень. Поєднання агротехнічних заходів із використанням бджіл для запилення рослин значно підвищує врожайність сільськогосподарських культур, поліпшує якість насіння та плодів, у них збільшується вміст білків, вуглеводів та вітамінів.

На жаль, за останні роки кількість бджолосімей як у суспільному, так і приватному секторах, зменшується. Галузь в основному розвивається переважно за рахунок приватного сектора. Найбільшу кількість бджолосімей утримують у зонах Степу й Лісостепу. Це пов’язано з тим, що в зоні Лісостепу зосереджено більше посівів продуктивних медоносів, зокрема таких як гречка, еспарцет, однорічні та багаторічні трави. Більше половини виробництва меду в Україні припадає на Донецьку, Запорізьку, Дніпропетровську, Миколаївську, Кіровоградську, Харківську, Вінницьку та Сумську області.

У зоні Полісся щорічні високі медозбори одержують лише в Чернігівській та Житомирській областях, де поширені посіви гречки, ріпаку та інших культур.

Бджільництво завжди вважалося високорентабельною галуззю сільського господарства, оскільки приносило достатні прибутки скрізь, де є медоносна рослинність. На жаль, українська економічна служба практично не враховує прибутків від бджолозапилення У інтересах нинішнього і майбутнього поколінь в Україні за участю підприємств, установ, організацій і громадян сьогодні як ніколи слід здійснювати заходи щодо охорони, науково обґрунтованого, невиснажливого використання і відтворення тваринного світу.

У Законі України “Про бджільництво” одним із шляхів державної підтримки бджільництва окреслено проведення наукових досліджень і запровадження заходів щодо охорони та збереження бджіл[4].

Робота виконана у відповідності з комплексною темою досліджень кафедри теорії і методики викладання природничих дисциплін Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка “Вивчення біологічного різноманіття безхребетних тварин Сумської області”.

Режим живлення бджіл вивчали І.І. Акімушкін [1], Ж.А. Фабр [9], Й. Халіфман [10], Г.Ф. Таранов [8].

Мета нашого дослідження – вивчити вплив маси бджіл у сім'ї на її медоносну продуктивність.

Результати дослідження подано в таблиці та рисунку.

Таблиця

Особливості впливу маси бджіл у сім’ї на медоносну продуктивність

Маса бджіл у сім’ї на початку медозбору, кг	Медоносна продуктивність, кг
	на сім’ю	на 1 кг бджіл
0,5	5,0	-
1,0	6,5	6,5
1,5	13,1	8,7
2,0	19,4	9,7
2,5	27,5	11,0
3,0	32,0	10,7
3,5	35,6	10,2
4,0	50,0	12,5
4,5	60,1	13,4
5,0	63,0	12,6

Дані таблиці та рисунка свідчать про те, що із збільшенням маси бджіл у сім'ї зростає і медоносна продуктивність як на одну сім'ю, так і на 1 кг бджіл. Наприклад, при масі бджіл 0,5 кг збір меду на сім’ю становив всього 5 кг, а при масі бджіл у сім'ї 5 кг – 63 кг. Це на 58 кг або 92% більше.

Що стосується медоносної продуктивності на 1 кг бджіл, закономірність зберігається. Невеликі відхилення є при масі бджіл 2,5 кг, 4,5 кг і 5 кг у сім'ї. Це можна пояснити малою вибіркою.

Провівши математичний аналіз даних за Б.О. Доспєховим [3], ми отримали наступні результати:

НСР_0,05 –21,0;

r = 0,98 (значення достовірне);

R² = 0,96;

Y = –6,607 + 13,755X (Y – медоносна продуктивність; X – маса сім’ї).

Висновки. Експериментально встановлено, що маса бджіл у сім'ї значним чином впливає на медоносну продуктивність. Встановлений сильний прямий кореляційний зв'язок між ознаками маси у сім'ї на початку медозбору й медоносної продуктивності сім'ї: чим більша маса бджіл, тим більше меду вони збирають як загалом на сім'ю, так на 1 кг бджіл.

Коефіцієнт кореляції при цьому становить 0,98 (значення достовірне на рівні значимості 0, 05), коефіцієнт детермінації дорівнює 0,98.

Показник найменшої суттєвої різниці (НСР) дає можливість встановити чи достовірно різняться дані різних варіантів, а рівняння лінійної регресії (Y = –6,607 + 13,755X) – прогнозувати медоносну продуктивність залежно від сили сім’ї (маси бджіл).

Література:

1. Акимушкин И.И. Мир животных. Рассказы о насекомых / Игорь Иванович Акимушкин. М.: Молодая гвардия, 1975. – С. 199 – 200.

2. Гершун В.И. Беседы о домашних животных / Владимир Иосифович Гершун. – М.: Колос, 1992 – С. 188 – 189.

3. Доспехов П.А. Методика полевого опыта: [учебн. для студ. агрном. спец с/х вузов] / П.А. Доспехов. – 3-ие изд., перераб. и доп. – М.: Колос, 1973, - 336 с.

4. Закон України “Про бджільництво”: за станом на 22 лютого 2000 р. / Верховна Рада України. – Режим доступу до документу: http: // vet. in.ua /menu/legislation. php?id – article=188

5. Мариковский П.И. Тайны мира насекомых / П.И. Мариковский. – Алма-Ата: Кайнар.,1966. – 163 с.

6. Панфилов Д.В. В мире насекомых / Д.В. Панфилов. – М.: Лесн. пром-сть, 1971. – 188 с.

7. Прокопович П.И. Избранные статьи по пчеловодству / Пётр Иванович Прокопович, – М.: Государственное издательство сельскохозяйственной литературы, 1966. – 313 с.

8. Таранов Г.Ф. Корма и кормление пчел / Г.Ф. Таранов – (2-е изд., перераб. и доп.). – М.: Россельхозиздат, 1986. – 160 с.

9. Фабр Ж.А. Жизнь насекомых / Жан Анри Фабр. – М.: ЭКСМО, - 2003. – С. 398 – 400.

10. Халіфман Й. Пароль схрещених антен / Йосип Халіф ман. – К.: Веселка, 1972. – С. 9.