Економічні науки/14. Економічна теорія

К.е.н. Савицька Н.Л.

Харківський державний університет харчування та торгівлі, Україна

Моделювання інноваційної поведінки суб’єктів розвитку: інституціональний аспект

За сучасних умов становлення економіки знань та інновацій, поширення процесів глобалізації актуалізуються проблеми формування суб’єктів розвитку. Модернізація економіки, спрямована на інноваційну динаміку, спирається на формування точок розвитку, які полягають у концентрації залучення інвестицій у соціальну, матеріальну та інформаційну інфраструктуру, що забезпечує нарощення людського потенціалу. Таким чином, якості людини, її ресурсні можливості визначатимуть потенціал створення інновацій як нових знань, проте, для їх втілення однією із необхідних умов постає вплив інституційного середовища та архітектоніка суб’єктів розвитку.

Суб’єктний принцип господарської діяльності полягає у формуванні рис суб’єкта господарства (носія активності, потреб, здібностей, цілей, інтересів, відповідальності) та виконанні ним відтворювальних функцій, що визначає потенціал та спрямованість господарського розвитку. Сутність пропонованого діяльнісного підходу полягає в синтезі структуралістської та феноменологічної парадигм, що дозволяє подолати безсуб’єктність неокласичного підходу, орієнтованого на спонтанний ринковий порядок, незмінність переваг та утилітарність інтересів індивідів. Для цього необхідно здійснити не лише горизонтальний синтез у рамках економтеоретичних концепцій людини економічної та людини суспільної, але й вертикальний – у вигляді взаємозбагачувального синтезу міждисциплінарних підходів до аналізу суб’єкта розвитку, об’єднуючи зусилля вчених та методологію сучасної економічної теорії, зокрема, її інституціональної течії, економічної соціології, економічної психології, соціальної екології, антропологічної філософії, філософії господарства.

Людина господарююча виконує різні ролі у суспільному відтворенні, у зв’язку з цим доцільно здійснити класифікацію включення людини у різні сфери відтворювальних відносин. Так, за виконуваними функціями у суспільному відтворенні можна виділити: домогосподарство (відтворення людського капіталу), фірма (відтворення матеріальних умов життя), держава (відтворення соціальних, екологічних умов життя); за сферами діяльності: суб’єкт економічної, суб’єкт соціальної та суб’єкт духовної діяльності; за розміром: індивідуальний і колективний суб’єкт; за масштабом діяльності: локальний, національний, глобальний суб’єкт; за характером діяльності: суб’єкт праці, суб’єкт духовної творчості, суб’єкт соціальної творчості; за ступенем агрегації: індивідуальний суб’єкт, інституціональний суб’єкт (тобто організація, до якої можна віднести домогосподарство, фірму та державу) та суб’єкт організації виділяться в межах організації, для домогосподарства – його члени, для фірми – принципал, агент; за моделями господарської поведінки (економічний суб’єкт, соціальний суб’єкт, інституціональний суб’єкт, ноосферний суб’єкт).

За умов зародження економіки знань формування принципів всезагальності суб’єкту розвитку набуває особливого значення. Виконуючи інтеграційну функцію суспільного відтворення, всезагальний суб’єкт, набуває особливого значення під час аналізу невловимих чинників господарського розвитку. До них належать не лише когнітивні ресурси (інтелект, пам’ять, знання, увага, швидкість розумової реакції), ресурси здоров’я, а й психологічні сили людини (ментальність, комунікативність, екзистенціальна свобода). Поряд з цим, господарський розвиток залежить від особливих інституційних та організаційних умов, що створюють стимули для інноваційної діяльності.

Основним принципом сучасного господарського розвитку виступає оновлений персоналізм, який схематично можна представити як результат свободи, ініціативи індивіда, помножених на одухотворений творчий потенціал особистості плюс сприятливе соціально-економічне, інституційне середовище його розвитку. Становлення глобо-системної цілісності сучасного соціально-економічного розвитку супроводжується формування відповідної інституціональної архітектоніки суб’єкта господарювання як ієрархічної структурно-функціональної взаємодії суб’єктів різного рівня, в якій вони взаємно доповнюють один одного, залишаючись відносно самостійними в процесі суспільного відтворення. Реалізація означеного принципу здійснюється через структуризацію суб’єкта розвитку, що передбачає його диференціацію на персоналізованого суб’єкта; сукупність індивідів, які утворюють множинне ціле – домогосподарство або групу (об’єднання індивідів за інтересами, що виключають владні відносини між ними), а також інституційний суб’єкт – цілісне множинне, що являє собою фірму (організацію) або державу.

Персоналізований суб’єкт (індивід) – це найманий працівник, який орієнтується на максимізацію ресурсів самореалізації.

Домогосподарства як суб’єкти розвитку це група людей, об’єднаних єдиною метою відтворення людини, її особистісного потенціалу, що реалізується завдяки сімейно-родинним, духовним зв’язкам, спільному веденню господарства та розподілу бюджету. У ставленні до інновацій поведінка домогосподарств розрізнятиметься в залежності від типу самої інновації.

Домогосподарства та персоналізовані суб’єкти тісно взаємопов’язані, результати економічних стратегій особистостей становлять матеріальну основу відтворення домогосподарства, а відтворення людського капіталу особистості – результат життєдіяльності домогосподарства.

Групи – це об’єднання зусиль, ресурсів людей навколо загальної мети (ідеї, інтересу), коли владні відносини між ними виключаються [2, с. 391]. До груп відносяться об’єднання за дружніми стосунками, політичними, соціальними рухами, комунікаційними зв’язками.

Фірма як суб’єкт розвитку виступає найсуперечливішою моделлю підприємства, оскільки включає в себе різні типи організацій у залежності від цільової функції їхньої діяльності, організаційної структури, траєкторії розвитку та специфіки включення у глобальну економіку. Для цілей нашого аналізу об’єднаємо їх навколо поняття економічний агент, який реалізує стратегію ефективної поведінки, націлену на максимізацію інтелектуального капіталу, в умовах економічних та інституційних обмежень. У досягненні 1) короткострокових цілей одержання прибутку від інновацій він виступає рентоорієнтованим або пасивним інноватором (ПІ); 2) довгострокових цілей розвитку справи і як наслідок конкурентоспроможності національної економіки – «шумпетерівським» або активним інноватором (АІ).

Держава в умовах становлення економіки знань виступає провідним суб’єктом розвитку, який стимулює та забезпечує усталений розвиток через пропозицію суспільних та квазісуспільних благ, які підтримують процес генерування виробничих та соціальних інновацій [1, с. 58].

Господарський розвиток з позиції суб’єктного впливу на нього діяльності інноваторів (І), рутинерів (Р), тобто суб’єктів, орієнтованих на консервативну орієнтацію, та суб’єктів з нейтральним ставленням (Н) до інновацій можна простежити змоделювавши поведінку суб’єктів розвитку щодо вироблених в економіці та суспільстві інновацій. Інновації в залежності від доступу до них суб’єктів можуть мати риси суспільних (доступ вільний, наприклад, зміна інституційних рамок господарської діяльності), клубних (доступ, до яких обмежений множиною споживачів, які мають можливість споживати благо без обмежень та утворюють єдиний господарський суб’єкт), мережних (призначених для забезпечення міжособистісних взаємодій та розповсюджуваних серед членів мережі) та приватних (доступ обмежений правами власності) благ. У таблиці 1 наведено матрицю зв’язку типу інноваційних благ та поведінки суб’єкта розвитку.

Наведена у таблиці 1 матриця удосконалює запропонований А. Олейніком інституціональний підхід щодо аналізу передумов господарського розвитку [2, с. 389-395]. Сила стимулів до інновацій найсильніше проявляється у всіх суб’єктів розвитку щодо мережних благ, які дозволяють скористатися перевагами прямих та обернених мережних ефектів.

Таблиця 1

Матриця інноваційної поведінки суб’єктів розвитку

Суб’єкт Інновації	Персоналізований суб’єкт	Домогосподарство	Фірма	Група	Держава
Суспільне благо	Н	Р	Н	Р	І
Клубне благо	Н	Р	ПІ	І	Р
Мережне благо	І	І	АІ	І	І
Приватне благо	І	Н	І	І	Р

Щодо інновацій, які виступають у ролі приватних благ, то найбільше стимулів мають фірми, групи та окремі особистості, які закріпили права інтелектуальної власності. Клубні блага, що ґрунтуються на дискримінаційній політиці становлять предмет інтересу фірм та груп, а інноватором суспільних благ виступає держава.

Підбиваючи підсумок, слід відзначити, що господарський розвиток залежить від інноваційної поведінки суб’єктів розвитку, їхньої зацікавленості та відповідно активності. Створення передумов позитивної економічної динаміки передбачає врахування інституційного потенціалу поширення інновацій суб’єктами розвитку: особистостями, домогосподарствами, фірмами, групами та державою.

Література:

1. Курбатова М. В. Субъекты развития в условиях территориально фрагментированной институциональной среды российской экономики / М. В. Курбатова, К. С. Саблин // TERRA ECONOMICUS. – 2010. – Т.8. - № 2. – С. 57-70.

2. Олейник А. Институциональная экономика. / А. Олейник. – М. ИНФРА-М, 2000. – 416 с.