к.е.н., докторант кафедри державного управління Вдовенко Н.М.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

АЛГОРИТМІЗАЦІЯ СТВОРЕННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ В СЕКТОРІ АКВАКУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

Указ Президента України [1] наголосив на тому, що існуюча в Україні система державного управління залишається в цілому неефективною (еклектично поєднуючи інститути, що дісталися у спадок від радянської доби, і нові інститути, що сформувалися у період незалежності України), внутрішньо суперечливою, незавершеною, громіздкою і відірваною від людей, внаслідок чого існуюче державне управління стало гальмом у проведенні соціально-економічних і політичних реформ. Іншими словами, перед системою державного регулювання стоїть проблема якісних зрушень. Це визнала Концепція вдосконалення державного регулювання господарської діяльності (2007 р.) [2], яка знову-таки закликала до ліквідації системності у накопиченні проблем у сфері формування і реалізації регуляторної політики.

Як бачимо, з інтервалом у 9 років обидва Укази Президента України згадують про системну кризу в державному регулюванні, що є ознакою саме невідповідності його якісних характеристик, яка буде зводити нанівець будь-які очікування конкурентоспроможності вітчизняної економіки та аграрного її сектора і аквакультури на світових ринках сільськогосподарської продукції.

З 2001 р. в Україні стандарти серії ІСО 9000 прийняті як ДСТУ (ІСO 9001 установлює вимоги до системи управління якістю, якщо організація потребує продемонструвати свою спроможність поставляти продукцію, що відповідає вимогам замовників і застосованих регламентів, а також прагне до підвищення задоволеності замовників; ІСО 9004 містить настанови щодо результативності та ефективності системи управління якістю; ІСO 19011 містить рекомендації щодо здійснення аудиту систем управління якістю і систем управління навколишнім середовищем). Цілком зрозуміло, що вісім висхідних принципів управління якістю (орієнтація на замовника, лідерство, залучення працівників, процесний підхід, системний підхід до управління, постійне поліпшення, прийняття рішень на підставі фактів, взаємовигідні стосунки з постачальниками) стосуються, у першу чергу, виробничих систем.

Світова практика свідчить, що системи управління якістю (СУЯ) набули значного поширення у сфері державного регулювання. Так, в Японії СУЯ запроваджена майже у 90 % муніципальних органів. В Україні така робота знаходиться на початковому етапі. Постановою Кабінету Міністрів України № 614 (2006 р.) [3] була прийнята Програма запровадження СУЯ в органах виконавчої влади (створена відповідно до міжнародного стандарту ISO 9001: 2000, яка ефективно функціонує в органах державного управління більшості держав – членів ЄС). Перший орган державної виконавчої влади в Україні, що запровадив СУЯ на основі ДСТУ ІСO 9001 – Головдержслужба, а серед органів місцевого самоврядування – виконавчі комітети ряду міських рад – Бердянської (Запорізька область) та Комсомольської (Полтавська область).

Світовий досвід незаперечно доводить, що ефективність впровадження будь-яких зовнішніх систем, у т. ч. й системи управління якістю, які у країні походження були суперефективними, досягається у країні-реципієнті тільки за умови його ретельної підготовки. На сьогодні в Україні прийнятий як ДСТУ стандарт П IWA 4: 2006 “Системи управління якістю. Настанови щодо застосування ISO 9001: 2000 в суб’єктах місцевого самоврядування”, який націлений, по-перше, на контроль документів (розробити та задокументувати методику і необхідні засоби контролю документарного процесу: уникання навмисного застосування застарілих документів), по-друге, на аналізування: забезпечення постійної придатності, адекватності та результативності самої системи управління якістю, та на оцінку можливостей щодо поліпшення й визначення потреби у змінах, які притаманні досліджуваній системі (рис. 1).

Крім того, дієвість системи управління якістю, створеної за алгоритмом ДСТУ П IWA 4: 2006, забезпечується такими принципами:

- наявність 4-х тем у системі перевіряння (з передбаченням встановлення диспозиції підтем у діапазоні “червоний” (високий рівень загрози), “жовтий” (середній рівень загрози), “зелений” (відсутність реальної загрози): інституційний розвиток (компетентність штатних державних службовців, відповідальне витрачання бюджету, розроблена та запроваджена правова база, раціональне фінансове керування, усвідомлення важливості проблем безпеки); сталий економічний розвиток (можливості економічної та інноваційної діяльності, сприяння розвитку галузі сільського господарства, промисловості, торгівлі; всебічний соціальний розвиток (відповідальність за ризикові та уразливі верстви населення, сфери охорони здоров’я та освіти, прийнятний рівень сприяння господарюванню); сталий екологічний розвиток (моніторинг стану довкілля, відповідальність за збирання і видалення відходів, захист ключових природних ресурсів, результативність системи земле- та водокористування, охорони ґрунтів.

Рис. 1. Схема організації стандартизованої системи управління

якістю стосовно виробничої та управлінської підсистем*

*Джерело: [згадані стандарти серії ІСО]

- планування: встановлення цілей, спрямованих на вимоги до продукції для підрозділів і рівнів організації (вимірність цілей і узгодженість їх з політикою); - визнання системи управління якістю частиною системи управління, яка зазвичай спрямована на досягнення результатів відповідно до цілей у сфері якості і на задоволення потреб, очікувань або вимог зацікавлених осіб;

- політики у сфері якості: відповідність меті; постійне поліпшення результатів; встановлення і перегляд прийнятих цілей; поширеність і зрозумілість; аналізування об’єкту у аспекті придатності.

Згідно із ДСТУ П IWA 4 суб’єкт управління має передбачити методологізоване розроблення стратегічного плану розвитку об’єкту, який йому підпорядкований. З цією метою він повинен на базі задокументованих ним раніше методик визначити: коротко-, середньо- і довгострокові цілі; потенційні сфери розвитку; пріоритети програм, проектів і дій; наявність необхідних для нормальної діяльності ресурсів; організаційну діагностику (сильні та слабкі сторони, небезпеки – можливості); аналіз та оцінку ризику.

Таким чином, ключове місце у сучасних процесах світової стандартизації економіки займають аспекти якості і безпеки, які, по суті, визначають методологічний стрижень національних систем державного регулювання, охоплюючи собою галузі, території та складові сталого розвитку: людина, екологія, економіка; сучасна методологія державного регулювання розвинутих країн отримує суттєвий імпульс від систем управління якістю на основі стандартів серії ISO, проте в Україні запровадження систем управління якістю поки ведеться незадовільно (незавершеність даного процесу у органах виконавчої влади).

Література

1. Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні: Указ Президента України від 22.07.1998 № 810 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 21. – С. 32.

2. Про Концепцію вдосконалення державного регулювання господарської діяльності: Указ Президента України від 3.09.2007 № 816 // Офіційний вісник України. – 2007. – № 66. – С. 11.

3. Про затвердження Програми запровадження системи управління якістю в органах виконавчої влади: Постанова Кабінету Міністрів України від 11.05.2006 № 614 // Офіційний вісник України. – 2006. – № 20. – С. 19.