Економічні науки / 16. Макроекономіка

к.е.н. Котляревський Я. В.

Інститут післядипломної освіти Академії фінансового управління Міністерства фінансів України

Суть та основні завдання інформаційної безпеки як складової національної безпеки України

Сучасна історія формування системи інформаційної безпеки України хоча і є доволі короткою, але дозволяє стверджувати, що в українському інформаційному полі та поза його межами проводяться сплановані інформаційні операції з метою дискредитації Української держави загалом та процесів становлення і розвитку демократичних інститутів зокрема. Свідченням цього є «Кольчужний скандал», «Касетний скандал», «Газові російсько-українські війни» 2006–2009 рр. тощо.

Потрібно наголосити і на тому факті, що сьогодні стосовно національної безпеки існує чимала кількість потенційних загроз в інформаційній сфері: незбалансованість державної політики та відсутність необхідної інфраструктури засобів масової інформації; повільне входження України до світового інформаційного простору; відсутність у міжнародного співтовариства об'єктивного уявлення про життя та побут громадян України, а також їх менталітет та суспільну свідомість; інформаційна експансія з боку інших країн-сусідів, імперські залишки яких з кожним роком набирають все більших обертів; відтік інформації, що містить державну таємницю, а також конфіденційну інформацію, що є власністю держави [1].

В науковій літературі міститься значна кількість визначень поняття «інформаційна безпека», але перш ніж їх проаналізувати звернемо увагу на існуючі трактування в офіційних нормативних документах.

У відповідності до положень Закону України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки», інформаційна безпека – це стан захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави, при якому запобігається нанесення шкоди через: неповноту, невчасність та невірогідність інформації, що використовується; негативний інформаційний вплив; негативні наслідки застосування інформаційних технологій; несанкціоноване розповсюдження, використання і порушення цілісності, конфіденційності та доступності інформації [2].

Здійснене нами узагальнення засвідчило, що точки зору науковців суттєво різняться у трактуванні суті інформаційної безпеки. Нами було здійснено групування точок зору з метою визначення найбільш суттєвих завдань інформаційної безпеки. У відповідності до першого підходу, який сформований у працях таких науковців як В. Богуш, М. Галамба, О. Данільян, О. Дзьобань, М. Панов та О. Юдін, пріоритетом для інформаційної безпеки є захист від інформаційних загроз. Для прикладу, О. Данільян, О. Дзьобань та М. Панов визначають інформаційну безпеку як безпеку об’єкта від інформаційних загроз або негативних впливів, пов’язаних з інформацією та нерозголошення даних про той чи інший об’єкт, що є державною таємницею [1].

Другий підхід щодо трактування суті інформаційної безпеки, прихильниками якого є В. Білоус, В. Гучковський, Б. Кормич, О. Литвиненко, Н. Нижник, Г. Ситник та О. Соснін, можна визначити як такий, для якого, окрім захисної функції, пріоритетним є задоволення потреби особистості, суспільства і держави, перш за все, в інформації. Так, О. Соснін визначає інформаційну безпеку як стан захищеності національних інтересів в інформаційній сфері, які визначаються сукупністю збалансованих інтересів особистості, суспільства і держави [4].

Окремо потрібно виділити підхід, який сформований В. Ярочкіним та Т. Швецовою, у відповідності до якого інформаційна безпека – це проведення правових, організаційних та інженерно-технічних заходів при формуванні та використанні інформаційних технологій, інфраструктури та інформаційних ресурсів, захисті інформації високого значення й прав суб’єктів, що беруть участь у інформаційній діяльності [5]. Тобто, ці автори концентрують увагу на самому процесі забезпечення інформаційної безпеки.

Коротко підводячи підсумки, можна стверджувати, що наявність відмінних точок зору щодо суті та завдань інформаційної безпеки уможливлює її якісну та всесторонню характеристику.

Розгорнуте формулювання інформаційної безпеки, на нашу точку зору, полягає у можливості особистості, суспільства і держави отримати необхідну для їх прогресивного розвитку інформацію незалежно від наявності внутрішніх і зовнішніх інформаційних загроз. Таке трактування інформаційної безпеки ґрунтується на важливості інформації для оволодіння відомостями про навколишній світ та процеси, що протікають в ньому, тобто адекватності сприйняття дійсності та можливості прийняття певних рішень для забезпечення свого існування.

Українському досліднику спеціальних інформаційних операцій О. Литвиненку вдалось прослідкувати цікаву закономірність: надійний захист від інформаційних впливів та спеціальних інформаційних операцій може забезпечити лише відкрита ідейна система, тобто така, що не концентрується на собі, а прагне до найбільшого поширення, доки вона не втрачає привабливості для оточуючих. Альтернативою цьому може бути тільки застосування найжорсткіших, майже тоталітарних методів контролю, які до того ж дають доволі короткотривалий або обмежений ефект [3]. Зазначене ще раз доводить вірність висловлених нами вище міркувань, що суть і завдання інформаційної безпеки полягає не лише в захисті, але і в задоволенні потреб в інформації.

Потрібно наголосити і на тому факті, що інформаційний простір України сьогодні перебуває в процесі становлення і розвивається досить нерівномірно. Окремі його сектори (друковані ЗМІ, книговидання, бібліотечний, архівний та кінематографічний комплекси) не відповідають стандартам розвинутих країн, зазнають подальшого скорочення й навіть руйнування; інші (Інтернет, мобільний зв’язок) – хоч і виявляють стійку тенденцію до зростання, але ще не досягли рівня передових держав. У відповідності до зазначеного, можна стверджувати, що саме обмеження доступу широких верств населення до інформації спричиняє «внутрішнє» звуження інформаційного простору України, стримує розвиток інтелектуального потенціалу суспільства, а відтак є ключовою загрозою для інформаційної безпеки. Отже, завдання держави полягає не лише у забезпеченні захисту інформаційного простору та контролю над ним, але і у створенні потужних інформаційних потоків, що підтримуватимуть національну систему символів, установок, переконань та стереотипів, а також забезпечуватимуть їхню експансію у навколишній світ.

Література:

1. Данільян О. Г. Національна безпека України: структура та напрямки реалізації : навч. посібн. / О. Г. Данільян, О. П. Дзюбан, М. І. Панов. – X. : Вид-во «Фоліо», 2002. – 285 с.

2. Закону України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» [Електронний ресурс] / Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/537-16

3. Литвиненко О. В. Спеціальні інформаційні операції та пропагандистські кампанії [Електронний ресурс] / Литвиненко О. В. // Національний інститут стратегічних досліджень: Книги. – Режим доступу до ресурсу: http://www.niss.gov.ua/book/Litv/010_2.htm.

4. Соснін О. В. Проблеми державного управління системою національних інформаційних ресурсів з наукового потенціалу України : моногр. / О. В. Соснін. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – С.376.

5. Ярочкин В. И. Словарь терминов и определений по безопасности и защите информации / В. И. Ярочкин, Т. А. Шевцова. – М.: «Ось-89», 1996. – 78 с.