Фінансовый факультет, спеціальность фінанси

Студенка: Сидоренко Г.О.

Харківський Національний Економічний Університет, Україна, м. Харків.

ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

В УКРАЇНІ

Вступ. За роки незалежності нашої держави система валютного

регулювання пройшла доволі тернистий шлях формування. На сьогоднішній день однією з головних проблем валютного регулювання є вдосконалення засад функціонування валютного ринку та виведення його на сучасний міжнародний рівень. Ринкові реформи, які проводяться в країні, створюють сприятливі умови для відродження української економіки та її інтеграції у світове економічне співтовариство. Незважаючи на значний розвиток фінансово-кредитної та банківської систем, успішне проведення грошової реформи 1996 року, які сприяли становленню та зміцненню валютного ринку України, накопичений досвід здійснення суб’єктами валютних відносин операцій з іноземною валютою, існують певні підстави стверджувати, що проблема регулювання валютного ринку сучасними нормативно-правовими актами до цього часу так і залишається невирішеною. Удосконалення законодавчої бази розглядається багатьма українськими вченими та фахівцями [1, 3, 4, 5] як один з основних напрямків формування сприятливих умов для ефективного функціонування валютного ринку України. Проте існує дуже мало коментарів чинного законодавства з питань валютного регулювання, які б дали змогу на практиці обходити всі “підводні камені” [2, с. 192], а ті праці, що є, зокрема, зарубіжних авторів, не адаптовані до реалій України або дещо застарілі, і більшість питань, які розглядаються в них, потребують ґрунтовного переосмислення в нових політичних та економічних умовах. До того ж, існує проблема дублювання правових норм різними нормативно-правовими актами та проблема відсутності законодавчо закріплених визначень основних понять, що перешкоджає подальшому розвитку валютного ринку.

Так, наприклад, визначення поняття “валютне регулювання” можна знайти в економічних працях (“…регламентація державою міжнародних розрахунків і порядку проведення валютних операцій” [3, c. 175]; “одна з форм державного регулювання економічних відносин, спрямована на регулювання міжнародних розрахунків і порядку здійснення операцій з валютою та валютними цінностями з метою урівноваження платіжних балансів, зміни структури імпорту або його обмеження, скорочення платежів за кордон, концентрації валютних ресурсів у руках держави” [4, c. 162]) та працях, що носять суто юридичний характер (“…сукупність заходів (економічних та адміністративних), спрямованих на досягнення цілей державної валютної політики” [5, c. 110]; “…діяльність держави і уповноважених нею органів щодо організації та здійснення валютних операцій, встановлення характеру відносин між державою і суб’єктами, на яких поширюється валютне регулювання, правових норм їх здійснення, закріплення основ правового статусу суб’єктів валютного регулювання, характеру відносин між державою і резидентами та нерезидентами” [1, с. 381]), але в жодному із нормативних документів визначення цього поняття немає. І такі випадки, на жаль, не поодинокі.

Постановка проблеми. Враховуючи курс на подальшу лібералізацію валютного ринку та бажання приєднатися до європейської спільноти, на думку автора, необхідно привести чинне валютне законодавство до певних норм.

Але перед тим як рухатися вперед, слід взяти до уваги вже отриманий досвід, який полягає в тому, що регулювання валютних відносин пройшло в своєму розвитку кілька етапів.

Виклад основного матеріалу. Перший етап регулювання валютних відносин в правовому аспекті почався з моменту проголошення Радянської влади на Україні, утворення СРСР і характеризувався повною централізацією валютних прибутків державою, від імені якої на світових ринках виступали його представники в особі державних зовнішньоторговельних об’єднань. Серед перших заходів Радянської влади була націоналізація Державного банку, а дещо пізніше й усіх інших банківських та кредитних установ з оголошенням банківської справи державною монополією. Фактично валютне регулювання здійснювалося у формі прямого державного адміністрування, що виявлялося у встановленні жорсткого курсу рубля до іноземних валют, обмеженні кількості учасників зовнішньоекономічної діяльності, монопольному становищі одного банку у валютних відносинах. Другий етап розвитку валютного регулювання в країні почався з моменту прийняття постанови ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 19.08.86 № 991 “Про заходи щодо вдосконалення управління зовнішньоекономічними зв’язками”, в якій були визначені напрямки подальшого розвитку зовнішньоекономічної діяльності і значно розширене коло організацій, яким надали право безпосереднього здійснення експортно-імпортних операцій на принципах самоокупності та рентабельності. Значний внесок в розвиток валютного регулювання зробили постанови Ради Міністрів СРСР від 02.12.88 № 1405 “Про подальший розвиток зовнішньоекономічної діяльності державних, кооперативних та інших громадських підприємств, об’єднань і організацій” та від 07.03.89 “Про заходи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності”, завдяки яким підприємства разом з державою почали отримувати у своє розпорядження іноземну валюту від участі у зовнішньоекономічній діяльності. Ще ряд прийнятих документів дали змогу реформувати банківську систему.

Прийняттям Закону СРСР “Про валютне регулювання” від 01.03.91, який вперше запровадив такі основоположні дефініції як “валюта СРСР”, “іноземна валюта”, “валютні цінності”, “резиденти” та “нерезиденти”,

“валютні операції” та інші, що виключало їх подвійне тлумачення, можна

ознаменувати третій етап розвитку валютного регулювання. Державний банк СРСР стає основним органом валютного регулювання та розробляє ряд листів та постанов, які детальним чином врегульовують найважливіші сторони валютних відносин учасників валютних операцій.

Слід зазначити, що ознакою валютного ринку України на перехідному етапі була відсутність національної системи валютного регулювання. Правові основи валютних відносин України як незалежної держави були закладені прийняттям закону України від 16.04.91 “Про зовнішньоекономічну діяльність”, а також Указом Президента України від 16.11.92 “Про реформу грошової системи України”, відповідно до яких визначалась система обігу іноземної валюти, запроваджені досить високі податки на товари експортерів та вимога обов’язкового продажу експортерами усього валютного виторгу держави.

Лібералізація валютного ринку стала можливою лише з прийняттям Декрету Кабінету Міністрів України 19.02.93 “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” [6] та знаменувала наступний етап валютного регулювання в Україні.

На сьогодні багато положень чинних нормативно-правових актів України і в першу чергу Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” не відповідають сучасним вимогам. З урахуванням вітчизняного та зарубіжного досвіду в нормативно-правових актах повинен бути більш конкретизований обіг коштів в іноземній валюті (порядок використання надходжень в іноземній валюті, порядок організації купівлі-продажу іноземної валюти, надання кредиту в іноземній валюті тощо), а також розвинуті основні поняття валютного регулювання.

Деякі кроки зроблені вже сьогодні, але, на жаль, цього недостатньо. Слід сказати, що деякі постанови Національного банку України, які були затверджені з метою лібералізації валютного ринку, на думку автора, не зовсім вдалі. Так, наприклад, постанову Правління Національного банку Україні від 31.03.2005 № 101 “Про скасування обов’язкового продажу надходжень в іноземній валюті на користь резидентів” [6] можна було б викласти дещо в іншій редакції, а саме: не скасовувати обов’язковий продаж як такий, а встановити цей норматив на рівні 0 %, що дало б змогу у випадку несприятливої ситуації на ринку і виникнення необхідності у поновленні обов’язкового продажу надходжень в іноземній валюті оперативно запустити цей механізм шляхом підвищення розміру нормативу.

Не дивлячись на скасування обов’язкового продажу надходжень в іноземній валюті на користь резидентів, Національним банком України з метою забезпечення стабільності гривні все ж таки було запроваджено інший вид обмеження на операції, пов’язані з рухом капіталу – обов’язкове резервування коштів за валютними операціями, пов’язаними із залученням резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів, затверджене постановою Правління НБУ від 12.08.2005 № 291 [6]. Хоча зазначене Положення повинно було діяти півроку, але воно дало можливість Національному банку України “зв’язати” певну суму коштів (а саме 20 % від загальної суми кожної валютної операції, здійснюваної суб’єктами резервування) і, тим самим, контролювати надходження валютних коштів на внутрішній ринок. На думку автора, це Положення не зовсім спрямоване на лібералізацію валютного ринку, скоріше навіть навпаки, але для цього існує певне економічне підґрунтя, тим більше, що зарезервована сума після закінчення терміну резервування повертається резиденту.

Ще один момент в практиці валютного регулювання, який слід би було врегулювати, це торгівля іноземною валютою. На сьогоднішній день вже діють Правила торгівлі іноземною валютою, затверджені постановою Правління НБУ від 10.08.2005 № 281 [6]. Досить цікавим є те, що нарешті в цьому документі прописані основні поняття валютного регулювання в контексті торгівлі іноземною валютою (зокрема, поточні торговельні операції в іноземній валюті, поточні неторговельні операції в іноземній валюті, валютні операції, пов’язані з рухом капіталу тощо – раніше це питання висвітлювалося в Декреті Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, який, як зазначалося, значно застарів). Крім того, введенням в дію цих Правил зроблено значний крок на шляху лібералізації валютного ринку, зокрема, було повернуто систему торгів “в дві сторони”, що дасть змогу, з одного боку, уповноваженим банкам спекулювати на міжбанківському ринку

(явна ознака “вільного” ринку), а з іншого – саморегулюватися внутрішньому валютному ринку без втручання Національного банку України.

Цією ж постановою затверджено Правила проведення Торговельної сесії та здійснення окремих операцій, пов’язаних з купівлею-продажем іноземних валют та банківських металів, які уточнюють певні моменти щодо самої процедури Торговельної сесії та перерахування (зарахування) коштів придбаних (проданих) під час її проведення.

Також, на думку автора, можливо слід би було поєднати в одному нормативному документі всі питання, що стосуються такого поняття як “загальна відкрита (довга/коротка) валютна позиція банку”, що дало б змогу оперативно та адекватно реагувати на зміни щодо застосування на практиці цього поняття, зокрема, це стосується порядку встановлення Національним банком України лімітів відкритої валютної позиції в безготівковій та готівковій формах та контролю за їх дотриманням уповноваженими банками, який затверджений постановою Правління НБУ від 12.08.2005 № 290 [6], встановлення нормативів загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку, які прописані в Інструкції про регулювання діяльності банків в Україні, затвердженій постановою Правління НБУ від 28.08.2001 № 368 зі змінами [6], а також законодавчо затверджених їх визначень. До речі, це дало б змогу, при необхідності, вносити зміни лише в один нормативно-правовий документ.

Значний внесок в адаптацію валютного законодавства до західних норм внесла постанова Правління НБУ від 10.08.2005 № 280 “Про врегулювання питань іноземного інвестування в Україну” [6], в якій прописані основні поняття та принципи інвестування іноземних коштів в економіку нашої держави. Проте все це – лише перші впевнені кроки на шляху до розвитку дійсно світового валютного ринку. Багато питань лишаються невирішеними у сфері репатріації валютної виручки, призупинення втечі капіталу, розвитку нових інструментів, таких, як наприклад, валютні деривативи та впровадження їх в українську практику. Лишаються також нерозкритими питання стосовно адміністративних та економічних видів впливу за порушення валютного законодавства, оскільки положення “Про валютний контроль” також є морально застарілим.

Висновки. На думку автора, слід затвердити новий Закон України щодо валютного регулювання та контролю, який розглядається Верховною Радою ще з 1995 року, внести відповідні зміни у всі існуючі законодавчі акти, а деякі просто скасувати. І взагалі, слід виділити питання валютного законодавства як окреме, так як це було зроблено з податками чи бюджетом, наприклад розробити Кодекс з питань валютного регулювання та контролю. Це дасть змогу більш ефективно регулювати та розвивати валютний ринок та здійснювати контроль за виконанням тих чи інших правових норм.

Список літератури

1. Адміністративне право України / За ред. Ю.П. Битяка. – Х.: Право, 2000. – С. 381. 2. Костюченко О.А. Банківське право: Підручник. – К.: А.С.К., 2003. 3. Моринець С.Я. Міжнародні фінанси: Підручник. – К.: Знання-Прес, 2002. 4. Національний банк і грошово-кредитна політика: Підручник / За ред. А.М. Мороза та М.Ф. Пуховкіної. – К.: КНЕУ, 1999. 5. Сапожников Н.В. Теоретические проблемы и перспективы развития валютного права // Государство и право. – 20001. – № 11. – С. 110. 6. www.rada.gov.ua.