Педагогические науки / 2. Проблемы подготовки специалистов

Основні тенденції у викладанні медичної латини наприкінці ХХ століття

Балалаєва О.Ю.

Національний університет біоресурсів і природокористування України, Україна

На початку 80-их років у системі вищої професійної освіти відбулися значні зміни. Нові програми з іноземних мов висувають перед педагогами мету – наблизити викладання мов до специфіки профілю навчального закладу. В курсі латинської мови для медичних і ветеринарних спеціальностей визначається нове пріоритетне завдання – навчання термінології. Вносяться зміни в навчальний матеріал, корегуються навчальні плани, в яких виділяються термінологічні розділи. В 1985 р. дисципліну «Латинська мова» для медичних і ветеринарних спеціальностей перейменовано в «Латинська мова і медична (ветеринарна) термінологія» («Латинська мова і основи медичної (ветеринарної) термінології»). Такі зміни потребували суттєвого оновлення навчально-методичної літератури.

Однім із ініціаторів корінного перегляду і модернізації програми з латинської мови для ветеринарних навчальних закладів і факультетів був Г. І. Валл (видав підручник для ветеринарних спеціальностей, велика увага в якому була приділена самостійній роботі студентів – заняття містили не лише аудиторний матеріал, а й програму самонавчання, що передбачала самостійне вивчення окремих розділів тем, термінологічний мінімум і вправи, до деяких наводилися ключі).

Окремо хотілося б відзначити внесок у розвиток теорії та практики методики викладання латинської мови вихованців Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка 1953 року випуску (після 1955 р. підготовку фахівців із спеціальності «Класична філологія» було припинено). Більше половини століття викладав латину у Київському медичному інституті Ю. В. Шанін (із них 25 років – очолював кафедру латинської мови), проводячи роботу з переорієнтації курсу на медичну термінологію. О. П. Буркат близько 30 років навчала основ латини студентів Української сільськогосподарської академії, втіливши свій досвід у підручник для ветеринарних спеціальностей. Один із перших посібників з латинської мови для біологічних факультетів та посібники для сільськогосподарських навчальних закладів із спеціальностей «Ветеринарія» і «Зооветеринарія» належить З. М. Филипович. За виданими у 80-их роках підручниками і посібниками цих славетних лінгвістів і педагогів займалося не одне покоління українських медиків, ветеринарів, біологів.

Отже, реформація курсу латинської мови у медичних і ветеринарних закладах спричинила появу нового підходу до навчання даної дисципліни. Прибічники традиційного підходу будували курс на викладанні граматичних елементів в поєднанні з лексичним мінімумом. Такий підхід було реалізовано у скорегованих за новою програмою посібниках І. Я. Козовика, Л. Д. Шипайло, В. Д. Вульфа, В. М. Волощук, М. Й. Врублевської та ін., залишаючись провідним і в більшості сучасних українських навчальних видань з латинської мови для студентів медичних і ветеринарних факультетів.

В основу нового системного підходу покладено ідеї Н. Н. Забінкової щодо створенні чіткої системи навчання латини студентів-медиків за трьома комплексами: анатомічної, клінічної та фармацевтичної термінології. Як зазначає інший видатний педагог, філолог-класик В. Ф. Новодранова, в самій назві курсу «Латинська мова та основи медичної термінології» визначені два напрями: 1) навчання тих елементів граматики, які необхідні для розуміння і грамотного використання термінів; 2) навчання основ медичної термінології. На думку дослідниці, слід відійти від традиційної ілюстрації термінологічною лексикою граматичного матеріалу, поставивши в центр курсу латинської мови вивчення термінології трьох основних підсистем: анатомо-гістологічної, клінічної, термінологічної [1:214].

Одним із перших, хто пропагував і запроваджував наукові та методичні принципи системного навчання був М. Н. Чернявський, який науково обґрунтував і послідовно втілив їх у підручники і посібники. У передмові до одного з них учений висуває такі тези: викладання елементів латинської граматики повинно бути послідовно орієнтоване на вивчення основ медичної термінології. Логіко-дидактична структура підручника базується на системно-термінологічному принципі навчання за трьома основними підсистемами медичної термінології. Оскільки кожна із підсистем має характерні особливості: мовно-генетичні, структурні, семантичні, навчання за окремими терміносистемами є значно ефективнішим, ніж їх змішане навчання. На думку автора підручника, принцип системно-термінологічного викладання повністю себе виправдав. Він забезпечує міцну мотиваційну базу для навчально-пізнавальної діяльності студентів [4:4].

Однак не всі дослідники є прибічниками такого підходу у навчанні латинської мови, звинувачуючи його у «надмірній інформативності і великій перевантаженості навчального матеріалу», від чого на перший план виступає зубріння, втрачається інтерес до навчання [3].

Дотримуючись технологічного підходу до викладання латини, О. Н. Пантелєєва пропагує спиратись на розроблену технологію навчання латинської мови, яка сприяє формуванню професійного інтересу майбутніх медпрацівників. Зазначену технологію доцільно розглядати як послідовність педагогічних процедур, операцій і прийомів, що становлять дидактичну систему, оскільки вона передбачає організацію аналога професійної діяльності в процесі вивчення латинської мови і послідовну реалізацію взаємопов’язаних етапів: визначення цілей навчання; відбір і зміст навчального матеріалу; вибір і обґрунтування методів, форм і засобів навчання; контроль і оцінку перебігу педагогічного процесу і його результатів [3].

Близький за суттю діяльнісний підхід у навчанні латинської мови майбутніх медпрацівників застосовує М. М. Нечай. Створені нею посібники передбачають прагматичний принцип викладання і орієнтацію на збільшення аутодидактичного компонента в подачі і засвоєнні матеріалу.

Індуктивні методи у навчанні латинської мови декларує Ю. Ф. Панасенко, який у передмові до свого підручника сформулював такі принципи: «Нетравматичне введення у вимову і графіку нової мови здійснюється як методом максимально зрозумілих і дружніх користувачеві (!) пояснень, так і спеціальною добіркою прикладів і вправ … Граматичні теми також пояснюються максимально дружньо без перевантаження спеціальною лінгвістичною термінологією. Вправи побудовані не за обтяжливою контролюючою, а за тренувальною та розвивальною методикою, тобто вправа не перевіряє розуміння студентом поясненого правила на різних моделях термінів, але шляхом перекладу однотипних термінів внаслідок однієї лише зміни лексики дозволяє йому зрозуміти навіть те, що йому, можливо, було не цілком зрозуміло в поясненні» [2:13].

Не зважаючи на розбіжності у вказаних підходах, спільними у них залишається ідея чіткої термінологічної спрямованості курсу латинської мови.

Література:

1. Новодранова В. Ф. Цели и задачи изучения латинского языка в медицинских вузах / В. Ф. Новодранова // Древние языки в системе университетского образования. Исследование и преподавание / В. А. Кочергина (ред.). — М. : Изд-во Моск. ун-та, 2001. — С. 213—219.

2. Панасенко Ю. Ф. Основы латинского языка с медицинской терминологией : учеб. для студентов учреждений сред. проф. образования / Ю. Ф. Панасенко. — М. : ГЭОТАР-Медиа, 2011. — 352 с.

3. Пантелеева О. Н. Формирование профессионального интереса у учащихся средних профессиональных медицинских учебных заведений (на материале изучения латинского языка и медицинской терминологии) : дис. … канд. пед. наук : 13.00.08 / О. Н. Пантелеева. — Орел, 2008. — 224 с.

4. Чернявский М. Н. Латинский язык и основы медицинской терминологии: учебник / М. Н. Чернявский. — М. : Медицина, 1997. — 336 с.