Педагогические науки/4.Стратегические направления реформирования системы образования

К.п.н., Гладченко М.М.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Моделі державного управління вищої освіти країн ЄС

Можливості управління університетом в країнах ЄС пов’язані зі структурою вищої освіти в національній системі освіти і залежать від ступеня прямого контролю з боку уряду. Враховуючи важливість вищої освіти для підготовки кваліфікованих спеціалістів та вплив університетів на економіку та суспільство, уряди країн повинні нести відповідальність діяльність вищих навчальних закладів.

Особливості управління університетами можуть варіювати в залежності від історії, політичних і культурних процесів країни. Управління університетом на державному рівні є одним з найбільш активно обговорюваних аспектів вищої освіти країн ЄС. Існує три моделі державного управління вищої освіти:

1) модель державного контролю;

2) модель державного нагляду;

3) ринковоорієнтована модель.

Неминуче, що межі між цими моделями не чітко визначені. Крім того, ситуація в окремих країнах може змінюватися з плином часу. Історично склалося, що суворий контроль з боку уряду є характерною рисою системи вищої освіти в багатьох європейських державах. Як правило, держава на національному або федеральному рівні «регулює умови вступу до вищого навчального закладу, навчальний план, визначає вимоги до рівня знань випускників, систему іспитів, процедуру нарахування та виплати заробітньої плати професорсько-викладацькому складу»[3,c.332].У той же час, академічному співтовариству часто вдається зберегти повноваження і незалежність в процесі управління повсякденною внутрішньою діяльністю вищого навчального закладу. У межах цієї моделі відповідальність за процес управління університетом лежить на урядох установах, яким підпорядковані вищі навчальні заклади. Роль управління на рівні університету зведена до мінімуму. За фінансування вищої освіти, організацію навчального процесу й науково-дослідної діяльності університетів відповідають урядові установи, яким підпорядковані вищі навчальні заклади.

Європейські країни мають тенденцію переходити до більш слабкої форми державного контролю. За моделю державного нагляду, університети мають більше свободи у процесі планування діяльності, визначенні цілей і пріоритетів на майбутнє, більш різноманітні джерела фінансування, як з боку держави так і в приватному секторі економіки. За такої моделі управління у ректорів, деканів і завідувачів кафедр є більше повноважень щодо формування діяльності університету. Такий підхід часто називають «новим менеджеризмом», він є характерним для багатьох сфер обслуговування з кінця ХХ століття. Однак, важливо визнати, що в межах моделі державного нагляду уряд зберігає контроль над системою вищої освіти, «управління на відстані» [2,с.22]. Контроль з боку держави може здійснюватися за допомою:

- формування програм забезпечення якості навчального процесу й науково-дослідної роботи;

- шляхом надання рекомендацій щодо політики університету;

- впровадженням системи звітності.

Відповідно до цієї моделі університети несуть безпосередню відповідальність за планування і управління своєю діяльністю. Джерела фінансування найчастіше більш різноманітні і включають надходження як з боку уряду, так і з боку приватних структур. У деяких сферах діяльності університети можуть працювати в умовах ринково-орієнтованого середовища, або на вільному ринку, або на контрольованому ринку.

За умов ринкової моделі уряд не втручається активно у діяльність вищого навчального закладу. Створення програм навчального процесу й науково-дослідної діяльності відбувається на основі потреб ринку освітніх послуг. Поява приватних університетів у багатьох Європейських країнах зумовлена тим, що вступна кампанія до вищих навчальних закладів відбувається на основі конкурентоспроможності університетів на ринку освітніх послуг і на основі ефективності науково-дослідної роботи вищих навчальних закладів. Пряме фінансування уряду є мінімальним, навіть якщо уряд все ще може бути «споживачем» послуг університетів, то фінанси виділяються в якості спонсорської допомоги на проведення наукових досліджень. Навчання фінансується в першу чергу за рахунок студентів. Відповідно до цієї моделі, як і за умов моделі державного нагляду велика увага приділяється стратегічному управлінню вищим навчальним закладом на рівні університету. Університети є вільними від обмежень щодо доходів і витрат, але знаходяться під таким самим тиском як і бізнес: зокрема, держава не забезпечує фінансової «мережі безпеки» у разі збитків [2].

Моделі державного управління вищою освітою безпосередньо впливають на можливості університетів щодо стратегічного планування й управління своєю діяльністю. О.Макденіел (О.McDaniel) виділяє п'ять основний сфер діяльності, в яких відносини з урядом впливають на процес управління університетом: державне фінансування (цільове фінансування) або надання права позичати гроші на ринку капіталу); загальні аспекти управління, наприклад, можливість укладати договори і правове становище університету; питання освіти, наприклад, розробка нової сфери дисциплін, повноваження щодо прийняття рішень з приводу навчальних програм, зміст навчальних курсів, оцінка якості; кадрова політика, а саме: призначення на посади і виплата заробітньої плати; питання, які стосуються студентів, критерії вступу до вищих навчальних закладів та плата за навчання [1].

Література

1. McDaniel, O. C. Ambivalence in Choice Patterns on the Future Role of Government on Higher Education Policies”. // Higher Education Review. – 1996. – № 2, – pp.3-23.

2. Taylor J., Miroiu A. Policy-Making, Strategic Planning, and Management of Higher Education. – Bucharest: UNESCO-CEPES. – 2002. – 190 р.

3. VAN VUGHT F. A. Autonomy and Accountability in Government/University Relationships/ SALMI J. and VERSPOOR A. (eds.) Revitatizing Higher

Education. – Oxford:Pergamon Pressю – 1995. – pp.322-364.