К. ф. н. Цалапова О. М.

ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», Україна

ФОЛЬКЛОРНА ОСНОВА ЗБІРКИ ДЛЯ ДІТЕЙ СЕРГІЯ ПАНТЮКА «НЕСЛУХНЯНИКИ»

Збірка «Неслухняники» С. Пантюка побачила світ у 2010 році й, на нашу думку, стала подією в літературному житті юного читача. Це переконливо доводять зустрічі письменника з дитячою аудиторією, що проходять в особливій атмосфері співучасті дорослого й дитини в процесі творіння вірша. «Цікаво, що аудиторія Сергія (Пантюка) (від маленьких дітей до старшокласників) сприймала однаково тепло і щиро. І як виявилося – найбільш проблемний вік 12–13 <…> потребує особливої психологічної підготовленості письменника, вчителя та батьків. Однак до честі Сергія Пантюка – всі аудиторії слухали, наприклад , «Пана Перевертаса» – з оплесками та сміхом» [1].

Розуміння, цікавість до поетичного слова стає надзвичайно важливою складовою духовного зростання дитини в сучасному світі, коли небувалими темпами накопичуються штампи в суспільній свідомості й творах художньої літератури, політизується духовне життя й, врешті, культивується «масова культура». В добу «інформативного вибуху» стає дуже важливим процес інтелектуального виховання дитячого читача. Власне, збірка С. Пантюка «Неслухняники» пропонує зазирнути в «унікальний», «відкритий для батьків» [2, с. 48] світ дитячої гри й зрозуміти масштаби щоденної духовної праці маленької людини.

Уже назви віршів збірки не залишають сумнівів щодо зв’язків із фольклорним поетичним виміром – «Казочка-колисаночка», «Перша скоромовка», Запам’яталочки», «Літня лічилочка» тощо. Нереальний світ, що його вимальовує поет, поза сумнівом, виростає на основі «народної міхової культури» й спирається на сучасну раціональну основу – дитячу субкультуру з її жанровими виявами.

Поетика віршів, які наслідують традиційні фольклорні жанри, відповідає основним канонам народної творчості, хоча й із певною частиною гумору. Зокрема, авторські вірші-скоромовки підтримують стандартну установку на утруднення артикуляції [3, с. 588], при цьому певне нехтування логікою змісту: «Лис у лісі, / сич у стрісі, / а горобчик на горісі / виють, квилять, цвірінчать – / скоромовку першу вчать» [2, с. 7].

У віршах збірки відсутнє пряме моралізаторство, їхня дидактична функція, що зазвичай є головною в дитячій літературі, послаблена, натомість митець висуває власну концепцію дитячої поезії – вразити уяву, здивувати, розсмішити, заставити мислити, знаходити невідповідності з дійсністю, робити висновки: «Жовтий ведмедик – диво природи – / Бродить і місця собі не знаходить. / Де б не присів – і комашка розгледить, / Тільки і чути скрізь: «Жовтий ведмедик!» [2, с. 24], «Жене до нірки кішку мишка, / Мене читає зрану книжка, / Блукає братик по оселі, Збирає іграшки на стелі» [2, с. 35], «Вийшли на веранду / Вовк і віслючок. / Ви, можливо, мені й не повірите, / Але дружать давненько вже звірі ті!» [2, с. 42] тощо. Тож поезії С. Пантюка джерельно витікають із фольклорних дитячих скоромовок, лічилок, перевертишів, уловок, тобто лінгвістичної сміхової субкультури.

Вражає також синкретизм віршів збірки – їх можна проспівати, протанцювати, зіграти (драматизувати), проказати речитативом тощо. Тобто дидактика С. Пантюка носить характер нестандартного процес у виховання дитини, що відбувається в атмосфері свята, сповненого несподіванок, веселощів, свободи творчості. Звичайне повсякденне життя опоетизоване таким чином, що дитина залучена у веселе карнавально-буфонадне дійство.

Перевертиші, плутанини – це далеко не безглузді дитячі витівки, як може здаватися дорослому читачеві. Вони вчать дитину творчості, збуджують думку й фантазію. Зокрема, вірш «Пан Перевертас» написаний у найкращих традиціях народних дитячих перевертишів, що вже достатньо «опробовувалися» у класичній літературі для дітей (Доктор Сьюз «Кіт у капелюсі», Л. Керролл «Аліса в Країні Див», віршована «крокодиліана» К. Чуковського та ін.). Парадоксальність запропонованої Пантюком ігрової ситуації полягає у використанні метатези, сутність використання якої полягає у переміщенні частин слів (або цілих слів) в одній фразі (об’єкт міняється місцями з суб’єктом): «Змія летить, а птах повзе, / Горішок білочку гризе, / Руками я карбую крок – / Батькам пора у дитсадок» [2, с. 35]. В основі вірша лежить традиційний для дитячої культури прийом комічного – оксюморон, поетичні можливості якого полягають у створенні логічної алогічності, що створює «паралельну» більш цікаву дійсність.

«Одна з найважливіших рис дитячої субкультури – наявність власної мови спілкування між дітьми, що відрізняється особливим синтаксичним та лексичним ладом, образністю, зашифрованими словами» [4]. Цей різновид дитячої словотворчості використовував К. Чуковський, називаючи його «лєпіє нісенітниці». Зазвичай, дитина за допомогою словотворення досліджує резервні можливості рідної мови, створює нову реальність, більш лінгвістично мотивовану. Подібна оказіональна словотворчість допомагає С. Пантюку детально описати день маленької дитини зі значною економією мовленнєвих ресурсів: «Сонце встало – годі спати, / Треба друзів зустрічати <…> Радунці, веселуни, / Смішкуни й реготуни, / Усміхайки й веселятка / Забігають до малятка./ А за ними, по обіді, / Неслухняники приїдуть, / А за ними – пустуни <…> Раптом зирк – аж вечір ліг. / Інші гості на поріг – / Колисанці, дрімотулі / Заспівали «Люлі, люлі» [2, с. 4–5]. Вільно експериментуючи з мовним матерілом, поет, так само як і дитина-словотворець, «вивільняє» приховану енергетику слова, роблячи його живим, предметним, пластичним та рухливим. До того ж остання фраза вірша – «Вранці все читай спочатку!» [2, с. 5] – звучить як своєрідне посилання до безконечної народної казочки, однак не сприймається як варіант надокучливого тексту.

Табуїтивне дитяче мовлення почасти може використовувати так званий «заум» – часткову відмову від елементів рідної мови за механізмом аналогії або метатезу, що створює ілюзію романтичної таємничості. У такий спосіб діти реалізують прагнення до автономізації власної субкультури. Ці наївні хитрощі використано в поезії С. Пантюка «Веселий крутисловник»: «Розвіршу вам скажі кльові: / Конить скачик по дірбові, / Сходце сонцить, дрім котячить, / Щебетейко солов’ячить» [2, с. 33].

Отже, сміхова словесна поезія С. Пантюка, яка віддзеркалює народнопоетичну традицію, презентує дитині її ж власні прийоми світу «навиворіт», що й утворює неповторну енергетику збірки «Неслухняники».

Література

1. Камінь П. Сергій Пантюк – в гостях у Звягелі [Електронний ресурс] / Петро Камінь. – Режим доступу : http://politiko.ua/blogpost55865. – Загол. з екрану.

2. Пантюк С. Неслухняники / Сергій Пантюк. – К. : Грані-Т, 2010. – 56 с., іл. (Серія Сучасна дитяча поезія).

3. Лановик М., Лановик З. Українська усна народна творчість: Підручник. / Мар’яна Лановик, Зоряна Лановик. – 4-те вид., сер. – К.: Знання-Прес, 2006. – 591 с.

4. Абраменкова В. В. Дитяча субкультура: зміст, функції, значення в культурі [Електронний ресурс] / Абраменкова В. В. – Режим доступу : http://refs.co.ua/64820Detskaya_subkul_tura_soderzhanie_funkcii_znachenie_v_kul_ture.html. – Загол. з екрану.