Філологічні науки/ 4. Синтаксис

К. філол. наук Томусяк Л.М.

Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича, Україна

Парцеляція як засіб художньо-образної актуалізації в ідіостилі П. Загребельного

На сьогодні парцеляцію досліджують досить активно, однак не можна вважати цю проблему вичерпаною, оскільки вона залишається дискусійною. Услід за А.Загнітком вважаємо, що парцельованою конструкцією є „ частина простого або складного речення, утворена при його членуванні на декілька висловлень у зв’язку з певною комунікативною ідеєю і винесена за межу синтаксичної структури - речення” [1, с. 526].

Згідно з існуючою теорією парцеляції, самостійно функціонуючі в мовленні частини речення є синтаксично несамостійними одиницями в системі мови, тобто продовжують належати до структури цілого речення. Парцеляти розширюють інформаційну насиченість речення, інтенсифікують смислове значення компонентів речення чи частин складного речення, надають їм виразності. Структурно-зумовлений компонент вичленовується з основної частини внаслідок своєї інформаційно-смислової значущості та прагнення автора виділити й актуалізувати смисл, вплинути на почуття, емоції й відчуття читача.

П.Загребельний дуже активно послуговується такими конструкціями як у структурі простого речення, так і в межах складного речення. Розглянемо функціонально-стилістичне навантаження парцелятів у складнопідрядному реченні (СПР). Між предикативними частинами СПР існує тісний синтаксичний і семантичний зв’язок, однак автор часто «розриває» його, оформляючи підрядну частину як самостійну функціональну одиницю, чим, безперечно, активізує увагу читача, акцентує на інформації, викладеній у парцеляті. Парцелювання спостерігаємо у СПР з різними семантико-синтаксичними відношеннями як нерозчленованого типу реченнях, так і розчленованого. Більш поширеним є парцелювання у СПР розчленованої структури, оскільки детермінантний зв’язок, яким поєднані предикативні частини, є слабшим, найчастіше – непередбачуваним, вільним, де головна частина може бути автосемантичною, здатною до самостійного вжитку. Найрозлогіше у мові творів П.Загребельного представлена парцеляція у СПР з підрядною частиною причини, у яких виражається пряма зумовленість, причина того, про що йдеться у головній частині: Останні три роки Сулейман поволі ставав рабом гарему. Бо там з’явилася Махідевран (с.69); Тіло пристосувалося до духу, залежало від нього, а дух був вільний, розкований, мільйонноликий. Тому й любив себе Ібрагім подвоєного, потроєного в дзеркалах (2,с.18). П.Загребельний використовує цей прийом з різноманітним стилістичним навантаженням, зокрема:

- для розкриття, пояснення внутрішнього стану персонажа: І хоч султан ходив із своїм жахливим військом і на той другий бік, але їй здавалося, ніби провалюється щоразу в небуття. Бо життя існувало лиш там, де колись була вона, звідки прийшла сюди (2,с.389) (Роксолана жила згадками про Україну, колиску свого дитинства, для неї життя нуртувало лиш там, між зелених дерев та бурхливих рік, а це суспільство, в якому опинилась, ніби існувало штучно);

- для характеристики вдачі героя: Чи вичікував, який з синів виявиться спритнішим і сміливішим? Бо ж тільки такі пробиваються до влади(с.380);

- для пояснення поведінки героя: Я кинувся до його величності султана. Бо той підлий донощик сказав, що змову проти падишаха затіяв Ахмед-паша (с.556);

- для тлумачення правил і звичаїв ісламського суспільства: Несвідомо хотіла порятувати бодай одного з синів. Бо ж усі неминуче мають загинути, крім того, хто стане колись султаном (с.393) (про вибір наступника престолу); Навіть лелеки були щасливіші за жінок. Бо хоч як їх бито, знищувано і кидано на тверду землю, хоч скільки їх сходило кров’ю і розбивало серця о біле каміння, усе ж вони завжди перемагали, проривалися крізь смерть і летіли до рідного краю, щоб дати початок новому життю (с.124) (про безправність і нещасливу долю жінки); Мабуть, і всі ті, хто оточував султаншу, дотримувалися такої думки, одні чимдуж догоджаючи їй, інші заздрячи, ще інші тяжко ненавидячи її або й зневажаючи. Бо де це бачено, щоб жінці, та ще й чужинці, давати таку необмежену владу, таку силу і волю, од яких вона неминуче зледащіла б і розбестилася, навіть будучи святою (с.505) (про права і сосунки жінок у гаремі); А тіло пустити кам’яним колодязем до Босфору, до пекла. Бо за спробу напасти на султана, позбавити його життя – тільки закон і меч (с.561) (покарання за злочин). Підрядна частина часто означає не стільки безпосередню причину, скільки виправдання дії чи стану, про які йдеться у головній частині.

Особливістю мовостилю П.Загребельного є те, що досить часто парцельована частина містить його глибокі філософські роздуми, спостереження над життям, узагальнення: Колись він вірив, що простір вимагає терплячості й терпіння ще більшого, ніж вимагає час. Бо час долається сам собою, він тече, як ріка, обтікає тебе, мов вода камінь, без уваги на тебе, а простір можна покорити, лише вирушаючи щоразу в походи(с.495); Мабуть є речі, про які заборонено думати. Бо подумаєш ти – прийде до цього і хтось інший (с.527);Може, востаннє випробовував своє почуття до Хасекі, сподівався на визволення з-під її влади, поволі позбуваючись бажань? Бо найнебезпечнішою з пристрастей, не лічачи страху перед богами і перед смертю, є любов до жінки (с.474); Роксолана була впертою. Лагідна впертість, якої всі боялися більше, ніж султанського гніву. Бо гнів швидко минає, а лагідна зневага може тривати роки й десятиліття (с.531). Митець торкається одвічних питань та проблем духовних цінностей – життя і смерті, кохання і пристрасті, вічності, буття, багатства, суспільної оцінки та багатьох інших.

Парцельовані підрядні частини зі значенням часу ілюструють актуалізацію часових семантичних відношень, які можуть бути як диференційованими, так і недиференційованими. Так, сполучник поки передає обмежене часове значення: - Але іноді хочеться втекти. Поки молода. Поки є щось дитяче в душі (с.336) (парцеляти акцентують увагу читача на характеристиці героїні твору, її роздумах). Асемантичний сполучник коли виражає недиференційоване часове значення: - А що буде, коли я постарію? Коли перестану бути жаданою. Коли довкола мене запанує тиша (с.156) (парцеляція виражає емоційність, актуалізує почуття страху перед старістю, невідомістю, майбутнім).

Натрапляємо і на випадки, коли автор за межі речення виносить підрядну частину із значенням мети, у якій повідомляється про бажаний наслідок передумови, зафіксованої у головній частині. Така подія лише передбачувана, потенційна, а не реальна. Основним засобом зв’язку є недиференційований сполучник щоб: В Рогатині мала з дівчатами забаву – шукати свою зорю. Хотілося найяснішої. Щоб просвітлювала всю душу, щоб сміх бризкав з її алмазних променів, щоб возносилася твоя гордість у недосяжність і безмежність світів, вище птахів, вище хмар і самого неба (с.98). У мові персонажів спостерігаємо мету, яку вони самі висловлюють: Я назву її ім’ям падишаха, не кажучи йому. Щоб було несподівано (с.294) (одаліска Гульфем щиро хотіла здивувати свого повелителя, тому автор саме парцеляцію використовує для вираження цієї мети). Парцелят з цільовим значенням може виконувати і змістопідсилювальну функцію: Хотіла тільки заспокоїти, приспати вампіра, а тоді вдарити, здолати, перевищити! Щоб відомстити за все (с.128). Як бачимо, парцельований сегмент не тільки інформаційно насичений, а й стилістично значущий, оскільки посилює значення – розкриває мету героїні, задля якої необхідне виконання задуму. Парцеляція завжди спрямована на членування ємного смислового тла.

Серед речень зумовленості використовує П.Загребельний також парцеляцію у підрядних реченнях умови: Там коли хто й пам’ятає його (Рустема), то хіба рідна мати Івіца. Коли не вмерла від горя (с.408). Асемантичний сполучник коли виражає потенційну подію. Тут яскрава експресивна функція такого виокремлення: автор допускає можливу смерть матері, від якої забрали сина. Дійсно, « подібне членування є максимальним внутрішньотекстовим актуалізатором, що посилює значущість рематичного компонента і водночас дозволяє виокремити з-поміж них кілька елементів, надаючи їм самостійного внутрішньотекстового статусу і виміру» [1,с.464].

Парцеляти із значенням допусту, у яких виражена зворотня зумовленість, актуалізують події, всупереч яким здійснюється повідомлюване у попередній частині: Він відчув настороженість валіде і зрозумів, що вона зготовилася на випадок чого і до відсічі, і до помсти. Хоч зовні була суцільна доброзичливість (с.55). У вказаному прикладі парцелят акцентує увагу читача на характеристиці вдачі героїні: ця жінка за будь-яких обставин, у будь-якій ситуації виглядала доброзичливою, завжди вміла приховати справжні почуття.

Складнопідрядні речення нерозчленованої структури, у яких зв’язок передбачуваний і зумовлений семантико-синтаксичною валентністю опорного компонента, також ілюструють виокремлення підрядної частини в окрему синтаксичну одиницю: Він не питатиме тебе, скажеш йому сам. Що ми вітаємо його шлюб. Що стежимо за ним, хоч і здалека, але уважно і доброзичливо. Що годилося б йому, як і його батькові, клопотатися перед султаном про укладення вічного миру. Що я обіцяю полагодити через султана всі спірні й заплутані справи. Що миру хай жадає не для частини своїх земель, а для всього королівства, бо досі Ягеллони східні земліприносили в жертву, заслоняючись ними від Кримської орди, яку напускали на них султани, щоб тримати у вічному страхові (с.472). Бачимо досить громіздку конструкцію, яка складається з базової частини і п’яти парцелятів. Кожна виокремлена частина несе певну інформацію, яку повинен проаналізувати посланець, сам адресат і, звичайно, читач, якому автор у такий спосіб навіть полегшує сприйняття змісту. Оскільки письменникові властиво вибудовувати надто великі за обсягом реченнєві структури, то парцеляція, разом із стилістичною значущістю, розвантажує смислову і граматичну будову речення.

Парцельовані синтаксичні конструкції посідають важливе місце у письменницькому арсеналі П.Загребельного. Вони є засобом передачі творчого задуму автора. Завдяки парцеляції письменник актуалізує найважливіші моменти твору, ідеї, думки, свої міркування, які часто мають глибокий філософський зміст.

Література:

1. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис. – Донецьк: Дон НУ, 2001. – 663 с.

2. Загребельний П. Роксолана. – К.: Дніпро, 1988. – 601с.