Україна, м. Харків, Харківський національний педагогічний
університет імені Г. С. Сковороди
Ономастикон як основа інтелектуального мовлення (на
матеріалі драматичних поем Лесі Українки 1896 – 1906 рр.)
Ономастичні
студії мають в мовознавстві міцні традиції, проте дослідження особливостей
функціонування та організації ономастичного простору художнього твору значно
просунулося вперед за останні десятиліття. Концепцію оніма як засобу інтелектуалізації
художнього мовлення окреслено в руслі продуктивних напрямів лінгвістики,
представлених працями С. Єрмоленко, Л. Мацько, Л. Ставицької, А.
Мойсієнка, Л. Лисиченко, О. Федик, Л. Шевченко, Л. Петрової, проте поза
увагою дослідників залишається аналіз інтелектуального потенціалу онімних
одиниць в ідіолекті окремих авторів, зокрема в текстах драматичних поем Лесі
Українки, характерною ознакою яких є саме інтелектуалізм мовлення, що зумовлює актуальність дослідження. Мета
дослідження — на матеріалі текстів драматичних поем Лесі Українки 1896 –
1906 рр. проаналізувати власне ім’я як один із найвиразніших засобів
інтелектуалізації художнього мовлення.
Інформація літературної ономастики, що є однією з домінант
мовної картини світу письменника, має первинне значення для розуміння
сутності художнього твору. Інтелектуальний потенціал імені в художньому тексті,
зокрема його «здатність актуалізувати культурологічну, філософську, релігійну,
міфологічну інформацію, викликати асоціації, розвивати символічні значення,
здатність розкривати й увиразнювати провідні мотиви твору, сприяти глибинному
осмисленню філософських проблем» [2], дає можливість визначити обсяг
інтелектуальних зацікавлень автора.
Драматургія Лесі Українки утворює два етапи, за якими можна прослідкувати
динаміку інтелектуальних здобутків іі ономатотворчості. Т. Крупеньова
визначає їх як періоди «онімійної ощадності 1896 – 1906 рр.» (письменниця віддає перемогу апелятивним номінаціям, що в тесті
драматичного твору стають контекстуальними онімами) й «перемоги онімійних номінацій 1907 – 1909 рр.» [1, с. 10–11]. Виходячи із
завдань дослідження зосередимо увагу на класифікації онімних одиниць,
репрезентованих в драматичних текстах 1896 – 1906 рр.
Серед антропонімів світового культурно-мистецького простору в ідіолекті
письменниці виділяємо такі групи:
1. Імена на означення відомих історичних постатей, культурних діячів,
учених: Ібсен, Верді, Россіні, Вейсман,
Робесп’єр, Бісмарк, Цезар, Брут, Данте, Бурбон, Лавуазьє. Їх вживання передає
настанову представити в поетичному мовленні поступ світової наукової думки,
зокрема з’ясувати, яким чином наука, культура, мистецтво впливають на
формування світогляду героїв.
2. Імена християнської релігії та єврейського культурного
простору: Месія, Христос, Міріам, Ваал,
Йоганна, Тірца, Елеазар. Інтелектуальний потенціал антропоніма Месія набуває індивідуально-авторського
символічного значення в контексті ставлення
Лесі Українки до християнської релігії. «Складне і неоднозначне, філософськи заглиблене і психологічно
напружене, воно відбиває безліч нюансів і самої теми, і драматично
безкомпромісного Лесиного світовідчуття» [3, с. 48].
3. Оніми на позначення культурного
простору Стародавнього Сходу: Аллах, Ра, Озіріс, Ізіда, Горус, Тот,
Амон, Анубіс, Фта, Аніс, Ассур, Амон, Хадіджа. Звернення Лесі Українки до екзотичних країн і сюжетів, зокрема
використання антропонімів на позначення елементів єгипетського простору, з
одного боку, призвело до інтелектуального збагачення ідіолекту автора, з
другого боку, мало на меті розгерметизувати національний культурний простір і тим
самим ввести українське письменство у світовий літературний контекст.
4. Імена героїв давньогрецької та
римської міфології (найчисельніша група у драматичних поемах, написаних у 1896
– 1906 рр.): Іфігенія, Артеміда,
Електра, Аполон, Ахілес, Аргос, Прометей, Зевс, Парвус, Сервілія, Лукреція,
Віргінія, Харіклей, Андромаха, Агамемнон,
Кассандра, Поліксена, Паріс, Діомед, Одіссей, Менелай, Ономай.
Інтелектуальний потенціал античних
міфонімів підпорядкований художній меті письменниці — осмислити витоки
світоглядних настанов представників античної доби, наблизити їх до національної
духовної культури.
Висновки. Аналіз онімійних
одиниць показав, що власні назви як засоби інтелектуалізації художнього
мовлення становлять підґрунтя ідіостилю Лесі Українки. Імена, що називають
представників світової культури, історії, містять у собі концептуальні семи
«ерудиція», «свобода», «геніальність», «аристократизм», «шляхетність»,
підпорядковані свідомій настанові автора — плекати найкраще із
західноєвропейських здобутків на національному ґрунті. Теоніми й бібліоніми в
канві художнього тексту є мовними репрезентами концептуальної моделі світу
автора, демонструють коло його морально-етичних уподобань. Давньогрецькі
міфологеми та оніми на позначення культурного простору
Стародавнього Сходу, переплетені з образами української ментальності,
формують оригінальний мовний простір драматургічної спадщини Лесі Українки.
ЛІТЕРАТУРА
1. Крупеньова Т. І. Функції
власних назв у драматичних творах Лесі Українки : монографія / Т. І.
Крупеньова. – Одеса, 2004. – 160 с.
2. Петрова
Л. П. Власне ім’я як засіб інтелектуалізації поетичного мовлення (на матеріалі
поезій Ліни Костенко) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10. 02.
01 «Українська мова» / Л. П. Петрова.
– Харків, 2003. – 18 с.
3. Смирнова Г. Ю. Через
художні образи — до філософського осмислення категорії Бога (релігійні
сюжети Лесі Українки) / Г. Ю. Смирнова // Вісник НАН України. – 2001. – № 7. – С. 48–54.