Канд. філос. наук, доцент Творіна О. Л., асп. Скворцова Н. В.

Кафедра філософії, соціально-політичних і правових наук,

Донбаський державний педагогічний університет

Феномен герметичної традиції в контексті постмодерністської філософії.

У наш час культура переживає кризу свідомості, що супроводжується глобальними кризами. В наслідок цього у другій половині ХХ ст. під впливом багатьох інтелектуальних та культурних течій склалася філософська течія постмодерну, що визначається як спосіб мислення, спосіб бачення світу, який відображає стан кризи духовної культури. Актуальним є припущення, що в основних аспектах філософії постмодерну присутній відголосок герметичної традиції, який на ряду з іншими ірраціонально-містичними течіями будується на кризових станах свідомості. Герметизм постає ірраціонально-містичною традицією Стародавнього Єгипту, в основі якої лежить вчення напівміфічної особи Гермеса Трисмегіста та постулює сім принципів мудрості: менталізму, відповідності (аналогії), вібрації, полярності, ритму, причини та наслідку, статі.

Метою даної роботи є виявлення та аналіз феномена герметичної традиції в контексті постмодерністської філософії.

У постмодерністській парадигмі відсутні категорії істини та ідеалу, оскільки, на думку її послідовників, сенс життя вже визначений, а істина створюється, а не відкривається. Довільно створені «вищі ідеали» покликані були відвернути індивіда від цінностей життя в ім’я надуманих істин. Постмодерністи принципово відмовляються від універсальної філософської теорії. Їх погляди визначають бінарну задачу з взаємовиключними цілями: накопичення і скасування знання. На відміну від попередніх філософських напрямків, які боролися з інакомисленням, постмодернізм припускає, що інше знаходиться тут і зараз, що воно є невід’ємною частиною суб’єкта аналогічно тому, як герметична доктрина дотримувалася ідеї про відображення в людській особистості Божої іскри. Герметична Мікрокосмос-Людина аналогічна Макрокосмосу-Всесвіту, оскільки, згідно філософії постмодерну, у світі стільки світів, скільки уявлень про них. Усі вони одночасні та рівноправні у своєму існуванні. Звідси викреслюється направленість постмодерністської культури до моделювання імовірнісних світів, схильності до змінених станів свідомості людини. Отже, спосіб постмодерністського відображення віртуального світу аналогічний до світу містичних переживань, а абсурдність буття відповідна до мінливості та ілюзорності матеріального світу в герметичній традиції.

Порівнюючи призначення душі в філософії Ж. Ф. Ліотара з філософією Гермеса Трисмегіста, можна віднести належність останньої до герметичного принципу аналогії. «Аніма (душа) є тільки афектованою й існує. Відчуття, приємне або огидне, повідомляє до того ж анімі, що її не було б зовсім, що вона залишилася б неживою, якби нічого її не зачіпало» [ 1, с. 93], – пише Ліотар. Душа існує в підпорядкуванні у чуттєвого. При усій своїй захопленості фарбами естетичного світу, вона залишається затиснутою між жахом смерті та відразою перед своїм рабським існуванням. Завдання предметів мистецтва і творчості пробудити душу з небуття неживого. Таким чином, бачимо відповідність з поняттям душі герметичної мудрості, що є «вмістилищем» ірраціонально-містичної дійсності, яка віддзеркалюється у свідомості суб’єкта.

Постмодерністський підхід відрізняється постійною готовністю до самокритики та авторефлексії, що створює йому імунітет проти догматизму та має відголоски пізнання гнозиса сакральної мудрості. Можна сказати, що постмодерніст майже завжди знаходиться одночасно в двох різних місцях, у нього в принципі не може бути однієї точки опори в конкретно поставленій ситуації. Щоб отримати статус постмодерністського, будь-яке твердження повинне супроводжуватися спростуванням. У подібному підході спостерігається принцип полярності герметичної філософії, який проголошує, що все має свою протилежність, по суті, протилежністю є лише грані чогось одного, «дві сторони однієї медалі». Постмодерністське висловлювання в принципі не повинне прагнути до абсолютної істини, бо досягнення кінцевої та безумовної істинності означатиме точку, кінець процесу вічного самовикриття і, з іншого боку, пригнічення інших точок зору, що виявилися невірними.

Аналізуючи вчення постмодерністів, також можна судити про наявність герметичного принципу полярності в їхніх думках. У працях Ж. Дерріди, мова, як звукова субстанція, представляє дихотомію суб’єктивного сприйняття з трансцендентністю об’єктивного світу, у чому й проявляється принцип полярності. «Слухати власну мову» за допомоги звукової субстанції, яка дається як ознака, – не-зовнішнє, не-мирське, а отже, не емпіричне та не випадкове, – це система, яка непорушно панувала впродовж цілої епохи і навіть породила ідею світу, що виникає з розрізнення між світом та не-світом, «внутрішнім» та «зовнішнім» , ідеальним та неідеальним, загальним та не загальним, трансцендентальним та емпіричним і т. д.» [2, с. 121], – пише філософ. А в думках Ж. Дельоза герметичний принцип полярності присутній у твердженні про те, що все рівноцінно у світі, а тому не існує ієрархії цінностей: немає «верха» та «низу», морального та аморального. Канібалізм, інцест, антропофагія – такі ж події, як тверезість, цнотливість. Тільки «поверхня» має для них цінність, тільки на поверхні, вважають вони, з’являється сенс, який задається тими, хто пише на ній, як можна писати по «запітнілому склу».

Отже, можна означити симбіоз постмодерністської і герметичної філософії: об’єктивна суть – ілюзія, істина неоднозначна, багатогранна, залежить від суб’єктивного сприйняття індивіда, дійсність не є даність, вона формується під впливом людських бажань і вчинків, орієнтацію та мотивацію яких не можна до кінця пояснити, а отже, неможливо передбачати і контролювати. Конструкцій реальності може бути скільки завгодно багато, та жодна з них не є остаточно істинною; людське пізнання не відбиває світ, а інтерпретує, тлумачить його та жодне тлумачення не має переваг перед іншими.

Література.

1. Реньсьер Жак. Эстетическое бессознательное / Сост., пер., с франц. и послесл. В. Е. Лапицкого. – СПб.; М.: Machina. – 2004. – С. 128.

2. Деррида Жак. О грамматологии / Пер. с фр. и вступ. ст. Н. Автономовой. – М.: Ad Marginem. – 2000. – С. 512.