Политология/3.Теория политических систем

K.політ.н. Вонсович С.Г.

Кам'янець - Подільський національний університет імені Івана Огієнка, Україна

Латентність політичного транзиту в теорії конвергенції

Свою оцінку змін у розвитку політичних процесів системного порядку внесла теорія конвергенції.

Латетнність переходу (транзиту) знаходить своє відображення у теорії конвергенції (1940 – 50 рр.), яка хронологічно передує теорії модернізації. В Теорії конвергенції змінюваність, що включає транзит, розглядається як процес зближення капіталізму і соціалізму. Основою такого зближення слугує подібність їхніх індустріальних засад.

Витримана в дусі ідеологічного протистояння двох соціально - політичних систем, - капіталізму і соціалізму, конвергенція обґрунтовувала мирне співіснування двох означених систем, а також можливість і необхідність “нівелювання” економічних, політичних та ідеологічних відмінностей між капіталізмом і соціалізмом їх наступного синтезу у “змішане суспільство”. До теоретиків данного підходу варто віднести провідних західних науковців гуманітарно - економічного спрямування: Дж. Гелбрейта, В. Ростоу, Б.Рассела, П.Сорокіна, Я.Тінбергена та ін. Особливістю зазначеної концепції було те, що її поява була зумовлена: - ідеологічним і військовим протистоянням двох соціально - політичних систем у форматі “холодної війни” та локальних “гарячих” конфліктів; боротьбою представників цих систем за переділ світу, посилення свого впливу на пріоритетні геополітичні та геоекономічні ландшафти, що зумовлювало перенесення найсуттєвіших рис та ознак власної політичної системи і примушення суб’єктів політики до транзиту в рамках такого протистояння.

Крім того, транзитивність в умовах протистояння застосовувала та вдосконалювала інструментарій, який слугував такому переходу - корупція лідерів африканських країн, безпосереднє або завуальоване військове втручання, тріггерна економічна допомога тощо з метою порушення силового паритету між системами. Останнє несло в собі загрозу ядерної війни та тотального винищення людства, за чого міжсистемне протистояння переставало бути актуальним. Зазначене стало спонукальним мотивом для мислителів Заходу безглуздій гонитві за зброєю масового винищення протиставити дещо, що уможливить примирення двох вороже налаштованих одна проти одної політичних систем. Це спричинило появу концепції, за якою капіталізм і соціалізм, запозичуючи кращі риси у свого суперника, будуть мимоволі зближатися один із одним. Тим самим у ході “третього шляху” розвитку відбудеться частковий взаємоперехід; такий транзит, що гарантуватиме мирне, а не конфронтаційне майбутнє. У підсумку транзиту має постати щось посереднє між капіталізмом і соціалізмом.

Об'єктивні умови такої (взаємо)транзитивності спробував розкрити відомий американський соціолог і економіст Джон Гелбрейт. Власне, у праці “Нове індустріальне суспільство ” він звертає увагу на можливі складові транзиту – заміна ринку на планування; трансформація держави індустріального типу; посилення ролі трансформованої держави індустріальної системи щодо підготовки і адаптації кадрів [1].

Варто зазначити, що прихильники транзиту у теорії конвергенції зазначали й інші подібні риси, властиві цим соціально - політичним системам. До таких рис можна було віднести єдине спрямування науково – технічного прогресу, певну подібність у формах організації праці і виробництва, зокрема автоматизацію, спільні для розвинених країн наслідки демографічних процесів, уподібнення в процесах урбанізації, бюрократизації, “масової культури”[2]; запозичення і засвоєння західними урядами і великими фірмами окремих елементів радянського досвіду планування.

Як політичну причину появи теорії конвергенції можна вважати геополітичні та геоекономічні наслідки “Великої війни”. Формування світової системи соціалізму призвело до нового переділу світу, що полягало у взаємному зближенню раніше розділених капіталістичних країн, розподілу людства на два полярні табори.

Обґрунтовуючи необхідність системного зближення, деякі дослідники аргументували уможливлення конвергенції, звертаючись до реального прикладу Швеції. Остання досягла значних успіхів як у царині вільного підприємництва, так і у царині соціального захисту населення. Для багатьох західних радянологів і політологів збереження приватної власності за провідної ролі держави у справі перерозподілу суспільного багатства вважалось реальним втіленням справжнього соціалізму. За допомогою взаємопроникнення двох систем інтелектуали прагнули надати соціалізму більшої ефективності, а капіталізму - гуманістичності.

Варто зазначити, що за іншої історичної епохи проблема переходу від “злого мороку” до “кращого і справедливого світу” була поставлена відомим українським політичним і громадським діячем, політиком В.К. Винниченком. Так, у праці “Заповіт борцям за визволення” автор робить акцент на необхідності орієнтації на розв'язання національно-державного питання України не через війну, а через мир, зближення двох протилежних соціальних систем. Ця заповідь випливає з роздумів В. Винниченка не лише про Україну, а й про долю усього людства. Розмірковуючи над жорстокістю XX століття, він, колишній соціал-демократ, розчаровується в ідеях соціалізму, бо на його очах носії найрадикальніших, найгуманніших ідей свободи, прийшовши до влади, створили жорстоку систему терору й насилля, принесли людям ще тяжчу неволю, ніж та, що була до революції. У своїх останніх творах - “Конкордизм”, “Нова заповідь” і “Слово за тобою, Сталіне”, - ідеї яких він стисло викладає в ”Заповіті борцям за визволення“, В. Винниченко схиляється до висновку, що причина жорстокості суспільно-політичного розвитку - в самій людині. А щоб зробити життя справедливим і рівноправним, слід оновити все, що становить єство людини - психіку, душу, мораль, побут, родину і навіть систему харчування. Тільки оновлена людина стане спроможною змінити світ. Винниченкова модель політичного транзиту до соціалізму включає три переходи і три способи. Зокрема, 1. “…соціал-демократичний: помаленьку, еволюційно, реформами, легенькими надушуваннями на шкарлупу капіталізму. Французькі, англійські, шведські соціалісти, імітуючи совітський соціялізм, замінюють приватний капіталізм державним. Але після такої “націоналізації” лишаються всі сутнісні риси капіталізму - робітнича надвартість, визиск, нерівність, панування, неекономність, нерентабельність, марнотратство. Націоналізація засобів виробництва не є соціалізм. Це - державний капіталізм. 2. комуністичний: збройно, кривавою революцією, розтрощити капіталізм одним махом сокирою. Але світ уже так спаявся весь, що як тільки в якійсь країні робиться струс, так він моментально відбивається на інших частинах планети. Спробуйте динамітом зірвати капіталізм у Франції чи в Італії, як Америка наїжиться. Збройна революція - це є світова війна, планетарна війна, загибель усіх нас. Третій способ творення соціалізму - колектократія (влада колективу):

- негайно, але без зброї, доброю волею, треба почати переводити приватну власність на засоби виробництва на колективну. Саме колективну, а не державну. Кооперація усього національного господарства: виробничі, торгівельні, фінансові, аграрні і т.ін. кооперативи. як її здійснити: коли б соціалісти, комуністи та радикали погодились би на цій ідеї інтенсивної кооперації господарства - вони б законодавчим, безкровним шляхом за кілька років перейшли б на колектократію. Приклад законів, які б могли гарантувати успіх: закон про участь робітників в прибутках підприємств, закон про передачу в колектократичну власність деяких націоналізованих підприємств, закон про сприяння всім зачаткам кооперативних підприємств всіма державними засобами, субсидіями, кредитами. перспектива - розвиток колектократії в інтернаціональному масштабі. Встановлення Світової Федерації і прийняття Об'єднаними Націями зобов'язання поступово переводити господарство по всіх країнах на колектократію”. [3]

Як бачимо, філософсько-політична теорія переходу В. Винниченка ґрунтувалася на його соціально-політичній програмі так званої “колектократія” - системи всебічної (духовної, правової, фізичної й матеріальної, внутрішньої) гармонії між людьми планети. З цих позицій розглядав він перспективи розвитку капіталізму і соціалізму, проблеми їх відносин. Протилежні політичні системи, на його думку, не повинні ворогувати, а мусять порозумітися політично і зблизитися економічно шляхом докорінної реорганізації господарства. Ці думки В. Винниченка багато в чому збігаються з ідеями представників «теорії конвергенції» (Дж. Гелбрейт, П. Сорокін, Я. Тінберген, Р. Арон, А. Сахаров та ін.). З економічних позицій у дещо подібному спрямуванні розглядав проблему переходу видатний нідерландський математик і економіст, лауреат першої премії Нобеля з економіки 1969 року Ян Тинберген [4].

Ідея синтезу демократії західного ґатунку і радянського комунізму була запропонована відомим соціологом П.Сорокіним 1960 року у статті “Взаємне зближення США і СРСР до змішаного соціокультурного типу”. За Сорокіним, капіталізм і соціалізм переживають глибоку кризу. Тому порятунок СРСР і США він убачає переході, що включає взаємне зближення, оскільки народи цих систем є подібними один до одного, а також подібними є системи цінностей, права, науки, освіти і культури.

Таким чином, проблема політичного транзиту латентно була імплементованою у теорію конвергенції, яка слугувала теоретико – методологічною основою для посталих пізніше, у 1980 –х роках, концепції соціалізму “ з людським обличчям ”, ідеології соціал – демократизму, а також посприяла на генезис концепції модернізації.

Література:

1. Гелбрейт Дж. Новое индустриальное общество.- М.:, 1969. – с. 453 – 454.

2. Буртин Ю. Россия и конвергенция // Октябрь. – 1998. - №1 С.145-166.

3. Винниченко В.К. Заповіт борцям за визволення.-К.: Криниця, 1991.-128 с.

4. Hansen В. Jan Tinbergen. An Appraisal of His Contributions to Economics // Swedish Journal of Economics. 1969. Vol. 71. N 4, pp. 325-336