Чеголя Є.О.

здобувач кафедри адміністративного та господарського права Одеського національного університету імені І.І.Мечникова,

секретар суду відділу забезпечення судового процесу

Одеського апеляційного господарського суду

ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ СУДІВ ВІДПОВІДНО ДО ЯКИХ БОРЖНИКА ЗОБОВ`ЯЗАНО

ВЧИНИТИ ПЕВНІ ДІЇ

Відповідно до приписів ст.1 Закону України “Про виконавче провадження” визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) — це насамперед сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідлно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі-рішення) [1, Ст. 207].

Так, главою 7 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утримуватися від їх вчинення.

Положеннями ст. 75 Закону України “Про виконавче провадження” визначено, що після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов`язує боржника вчинити певні дії або утримуватися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого ч.2 ст.25 цього

1

Закону для самостійного виконання рішення. Наприклад, якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження.

А у разі, якщо рішення не виконано у добровільному порядку то воно підлягає примусовому виконанню з застосуванням певних заходів примусу ВДВС, визначених у статті 32 Закону [2, с. 14-20].

Але правило, як показує практика, що при виконанні судових рішень з зазначеної категорії справ відбуваються певні труднощі, які і будуть проаналізовані в даній науковій роботі.

По-перше, наприклад, якщо боржника, якого зобов`зано повернути певне майно, то на практиці може трапитися так, що вказане майно, яке за рішенням суду необхідно повернути іншій особі у нього може бути відсутнім.

По-друге, майно яке зобов`язано повернути боржника може бути знищено боржником з метою ухилитися від виконання судового рішення.

І це в свою чергу призводить до порушення Закону України “Про виконавче провадження” та Закону України “Про державну виконавчу службу”.

Таким чином, щоб зазначені порушення законодавства, яким регулюється виконання судових рішень не відбулися необхідно чітко регламентувати повноваження посадових осіб органів державної виконавчої служби України щодо виконання судових рішень відповідно до яких боржника зобов`язано вчинити певні дії.

По-перше, державниий виконавець, якщо на у нього на примусовому виконанні знаходиться виконавче провадження з примусового виконання судового рішення за яким боржника зобов`язано вчинити певні дії повинен після надходження виконавчого документу та відкриття відповідного виконавчого провадження перевірити у боржника в наявності майно, яке зобов`язано повернути стягувачу. Про що повинен бути складений відповідний акт та затверджений начальником відповідного відділу державної виконавчої служби [3, с. 100-115].

2

По друге, державний виконавець повинен буде попередити боржника, що у разі знищення майна, яке зобов`язано боржника повернути стягувачу то він буде нести відповідальність у відповідності з законодавством України, про що повинно бути відображено у відповідному акті, який буде складений державним виконавцем відповідного відділу державної виконавчої служби України [4, с. 156-158].

І вищезазначене повинно бути відображено у нормативно-правових актах, які регулюють порядок виконання судових рішень, а саме Законом України “Про виконавче провадження”. А також можливо прийняти доповнення до інструкції “Про проведення виконавчих дій”.

Отже, порушенні у статті питання і пропозиції, направлені на їх вирішення, не носять вичерпний характер, і можуть розглядатися як передумова до дискусії з цієї досить складної багатоаспектної проблеми.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України «Про виконавче провадження» // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 24. - Ст. 207 (зі змінами станом на 7.02.2006 р.).

2. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)» від 9 вересня 2010 р. № 2511- VІ //Відомості Верховної Ради України - 2010.- № 4, Ст. 36, № 12, Ст. 120, № 41-42, Ст. 529.

3. Білоусов Ю.В. Виконавче провадження: Навчальний посібник. - К.: Прецедент, 2005. - 192 с.

4. Фурса С. Я., Щербак С. В. Виконавче провадження в Україні: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2002. - 480 с.

5. Щербак С. Виконавче провадження як одна з правозахисних функцій держави // Право України. - 2002. - №11. - С. 86 — 90.

3