Історія/3. Історія науки і техніки

Гриценко Н.Ф.

Державна наукова сільськогосподарська бібліотека

Української академії аграрних наук

Класифікація грунтів в контексті розвитку

грунтознавства та геології

Класифікація в грунтознавстві – одна з головних і найбільш складних теоретичних проблем, яка за всю історію розвитку науки про грунти викликала найбільшу кількість дискусій. Завдання статті полягає в узагальненні наукових досягнень з питань класифікації грунтів та поєднання з такою природничою наукою як геологія.

В історії розвитку грунтових класифікацій умовно виділяють три етапи. Перший етап – додокучаєвський, коли переважали геолого-петрографічні, хімічні та фізичні принципи класифікацій, а грунт розглядався тільки як продукт вивітрювання гірської породи або відмирання рослинності. Другий етап – докучаєвський, коли В.В. Докучаєв, М.М. Сибірцев, К.Д. Глінка та їх послідовники заклали основи та розробили принципи генетичної класифікації грунтів, які в наш час використовуються грунтознавцями багатьох країн. Третій етап – сучасний (з 50-х років ХХ ст.), коли була більш менш остаточно встановлена система таксономічних одиниць і діагностичних показників, створені національні класифікації грунтів у різних країнах. Незважаючи на такий тривалий розвиток класифікації грунтів, сучасний стан проблеми характеризується тим, що ні в світі, ні в нашій країні не вироблені загальноприйняті принципи наукової класифікації, особливо на надтиповому рівні, не розроблена єдина класифікація. У кожній країні існують свої класифікації, а вдеяких навіть декілька.

Головним завданням сучасного етапу класифікаційної проблеми є об’єктивний аналіз її історичного розвитку, пошук оптимальних принципів і підходів до класифікації та діагностування грунтів, які відповідали б вимогам часу і дали б змогу зберегти й примножити набуті за історичний період грунтово-інформаційну базу та практичний досвід.

Важливу роль в цьому процесі відіграє геологія, яка має велике пізнавальне значення як наука про Землю, її виникнення та формування, а також про походження життя та його розвиток на планеті. Геологія дозволяє вивчати Землю в динаміці, як результат поєднаного еволюційного та революційного розвитку.

Геологічні та геоморфологічні умови визначають генезис, еволюцію та поширення грунтового покриву. Гірські породи разом з іншими ландшафтними умовами, зокрема кліматом, водами визначили тип та генезис грунтового покриву. В результаті взаємодії та трансформації всіх зовнішніх оболонок при діяльності живих організмів й утворилась педосфера (грунтовий покрив планети). Залежно від геоморфологічних умов (гори, рівнини, горби) грунтовий покрив набував тих чи інших характеристик. Показовий щодо взаємодії та взаємопроникнення сфер Землі великий геологічний кругообіг речовин: попадаючи на поверхню Землі (при формуванні земної кори, вулканізмі, виливі магми через тріщини) первинні гірські породи вивітрюються. У верхній частині кори вивітрювання формується грунт, який акумулює елементи живлення організмів. Ці елементи захоплюються із грунту рослинами і через ряд проміжних циклів (рослина – тварина – мікроорганізми) повертаються в грунт, що складає біологічну частину кругообігу. З грунту елементи частково виносяться атмосферними опадами в гідрографічну сітку, в зони акумуляції і, в кінцевому рахунку, у Світовий океан. Там утворюються осадові гірські породи, які в геологічній історії Землі можуть або знову вийти на поверхню, або спочатку метаморфізуватися в інші за формою речовини. Це і є великий геологічний кругообіг речовин. Грунтовий покрив виступає регулятором взаємодії цих двох циклів на Землі.

Вперше наукове визначення грунту дав В.В.Докучаєв, назвавши ним денні (приповерхневі) горизонти пухких геологічних порід (будь-яких), природно змінених сумісним впливом води, повітря та різного роду організмів (живих і мертвих). Тим самим він сформулював поняття про грунт як самостійне природно-історичне тіло – продукт взаємодії породи, клімату, рослинних і тваринних організмів (біоти), рельєфу та віку країни. До Докучаєва грунтознавство розглядалось або як частина агрономії, або як частина геології. Погляд В.В.Докучаєва на грунт як органо-мінеральне утворення трансформувався в поняття про його «біокосну» сутність. Живі організми, поселившись колись вперше (в докембрії) на геологічних породах, поступово перетворюють їх, акумулюють поживні речовини, а після відмирання збагачують верхні горизонти порід елементами живлення і новоутвореними органічними і мінеральними речовинами, які використовуються наступними поколіннями біоти. Тому у приповерхневому шарі земної суші поступово накопичуються елементи живлення, вода, повітря, створюються всі екологічні умови для росту і розвитку вищих рослин, формуючи цим головну, якісно найважливішу властивість грунту – родючість, яка разюче відрізняє його від геологічної породи.

Грунт є специфічним приповерхневим природним утворенням земної суші, тобто має тільки йому одному притаманні будову, властивості, цикл розвитку, грунтово-екологічні режими, впливаючи на які, можна регулювати (змінювати, поліпшувати) конкретні властивості грунтів. Грунти в різних ландшафтно-кліматичних умовах утворюються під впливом грунтотворних процесів, які охоплюють приповерхневу товщу порід, глибина якої в різних природних умовах буває різною.

Отже, грунтознавство органічно пов’язане з такою важливою природничою наукою як геологія, яка відіграє велику роль також і у вивченні історичного розвитку класифікаційної проблеми в грунтознавстві, оскільки в грунтах як сучасних, так і похованих – зберігаються сліди всіх геологічних подій.

Уважаемые организаторы конференции «Образование и наука ХХІ века» (17-25 октября 2008 г.), вышлите, пожалуйста счет на оплату публикации тезисов по електронному адресу: v_gud@ukr.net