Педагогические  науки / 5. Современные методы преподавания

Гушко О.А.

Кріворізький державний педагогічний університет

Управління самостійною роботою студентів

За період модернізації системи освіти на одне з перших місць висувається дидактичний принцип активності навчально-пізнавальної діяльності з метою розвитку усестороннього і гармонійного розвитку особистості на підставі комплексного підходу до процесу навчання у всіх типах учбових закладів, у яких ефективність професійної підготовки майбутніх фахівців повною мірою залежить від розвитку їх особових якостей і здібностей до творчого перетворення навколишнього наукового середовища.

Використання ефективних прийомів і методів навчання, включення студентів в творчий процес – це оптимальний шлях знаходження внутрішніх резервів навчального процесу в самій особистості, що навчається. Саме на цій основі можна говорити про інтенсифікацію навчального процесу.

Вирішення цієї проблеми доцільно реалізовувати через ефективну організацію самостійної роботи та створення комплексного інформаційно-методичного забезпечення (ІМЗ) навчальної діяльності студентів.

Для усвідомлення процесу створення ІМЗ дисциплін необхідно проаналізувати основні положення його реалізації. До їх числа, перш за все, слід віднести принцип системності (іноді його називають «принципом структуризації»), під яким розуміють об'єднання деякої різноманітності в єдине і чітко розчленоване ціле, елементи якого по відношенню до цілого і іншим частинам займають відповідні ним місця [1]. Вчені відзначають, що проблему методичного забезпечення необхідно розглядати в контексті з впроваджуємими інноваційними технологіями навчання.[2]

Проблемі підвищення якості підготовки фахівців, що забезпечує інтенсифікацію учбового процесу приділяли велику увагу такі педагоги, як С.І.Архангельський, Ю.К.Бабанський, В.П.Беспалько, Т.І.Ільїна, В.В.Краєвський, І.Я.Леренр, Р.А.Нізамов, П.І.Підкасистий, В.А.Сластенін і багато інших.

Так, С.І.Архангельський пише, що інтенсифікація учбового процесу стосовно вищої школи означає «підвищення якості навчання і одночасно зниження тимчасових витрат за рахунок використання активізуючих засобів, форм і методів навчання». [3, с.213] Він бачить суть інтенсифікації в ефективності викладання та ефективності сприйняття навчального матеріалу.

П.І.Підкасистий розглядає інтенсифікацію учбової діяльності студентів в ракурсі співвідношення науки і навчального предмету, в структурі змісту підготовки фахівця вищої кваліфікації і співвідношення відтворюючих і творчих процесів в структурі учення як специфічного виду пізнавальної діяльності людини. [4]

Отже, ця система інтенсифікації є цілеспрямованим процесом конструювання нових знань на основі пізнавальної діяльності тих, що навчаються, відповідно до розвитку інтересу і мотивації до навчання.

Т.І.Ільїна відзначає, що інтенсифікація учбового процесу – це, перш за все забезпечення міцного засвоєння строго відібраного круга професійно необхідних знань і виробітку відповідних умінь і навичок в оптимально допустимі інтересам суспільства терміни. [5] Інакше кажучи, висока якість викладання відбувається за рахунок суворого відбору навчального матеріалу і застосування активних методів навчання, сприяючих виробленню у студентів таких знань, які можуть мати в майбутньому практичну цінність.

В.А.Сластенін [6] вважає, що в основі інтенсифікації лежить програмно-цільовий підхід. Суть його полягає в єдності всіх сторін навчання, в їх підпорядкуванні кінцевому результату, формуванні всесторонньо підготовленої, соціально активної особи фахівця. Тому, перехід на «інтенсивний шлях навчання у вищій школі означає: пошук і створювання таких методів, прийомів, способів і засобів навчання, які б дозволили підняти ефективність навчально-виховного процесу. Причому, не за рахунок підвищення навантаження викладача і студента, а через впровадження більш сучасних засобів інтенсифікації навчального процесу.

Отже, теоретичний аналіз науково-методичних досліджень показав, що у різних авторів процес інтенсифікації навчання інтерпретується по-різному. На наш погляд, інтенсифікація навчання припускає також і активізацію навчально-пізнавальної діяльності студентів, в якій реалізуються такі можливості і резерви особи, які за звичайних умов не завжди виявляються.

Вміння працювати самостійно в період здобуття вищої освіти стає не просто побажанням, а достатньо очевидною необхідністю. Певний внесок в вирішення цієї задачі може надати перехід освіти на вищий технологічний рівень. Це припускає широке використання засобів інформаційних і комунікаційних технологій (ІКТ) у сфері освітньої діяльності.

Розробляючи критерії для з'ясування динаміки розвитку навичок самостійної навчальної діяльності із засобами ІКТ, слід визначити область їх застосування і цільове призначення; точно встановити напрямок кожного критерію і забезпечити його однозначне розуміння фахівцями (семантична визначеність); ознаки критерію повинні бути конструктивно описані.

Система критеріїв для визначення динаміки розвитку самостійної учбової діяльності на наш погляд повинна:

· бути зручною для практичного використання;

· відображати характеристичні особливості особи студента;

· характеризувати різні сторони самостійної учбової діяльності;

· містити як якісні, так і кількісні показники;

· відображати динаміку вимірюваної якості в часі.

Результатом впровадження інформаційно-методичного забезпечення з'явилося не тільки підвищення рівня знань і умінь студентів, про що говорить моніторинг якості підготовки фахівців, але і формування найважливішої ключової компетенції фахівця – його активність в процесі навчання.

Основне в діяльності викладача - створення мотиваційного настрою, підготовка навчально-методичного забезпечення, здійснення безпосереднього керівництва і управління самостійною роботою кожного студента над учбовим матеріалом. Для вирішення завдання забезпечення необхідного мотиваційного настрою студентів викладач перш за все повинен розкрити (виявити, обґрунтувати, класифікувати) цілі вивчення даної дисципліни, показати необхідність, корисність, значущість оволодіння даним складом спеціальних знань і вмінь. На думку А. А. Вербіцкого, В. А. Круглікова [7], мотивація виступає одним з складних механізмів співвідношення внутрішніх і зовнішніх чинників особової поведінки, які визначають виникнення, спрямованість і способи здійснення конкретних форм діяльності. Зовнішні і внутрішні чинники розрізняються по ступеню мотивуючого впливу на студентів, при цьому лише останні безпосередньо залежать від зусиль викладача. Його завдання ускладнюється тим, що необхідно не тільки розвинути інтелектуальну мотивацію колишнього школяра, але у багатьох випадках і вперше сформувати її і далі трансформувати в професійну. А цього можна добитися лише за допомогою організації комплексу спеціальних занять, в яких повинні бути системно відбиті характерні особливості майбутньої професії.

Використання розроблених методів активізації учбової діяльності студентів при вивченні дисциплін дозволяє зробити певні висновки, а саме, що:

· у основі професійної підготовки найважливішим елементом є компетентність;

· потребує зміна державного освітнього стандарту вищої професійної освіти як нормативного документа, що регламентує процес активізації учбової діяльності студентів;

· навчально-методичний комплекс дисципліни повинен стати основою для розробки навчальної програми, що визначає систему засобів активізації навчальної діяльності студентів.

Література

1. Беляева А. Управление самостоятельной работой студентов // Высшее образование в России. - 2003. - № 6. - С. 105–109.

2. Разуменко И.А. Активизация учебной деятельности студентов в процессе изучения графических дисциплин // Управление общественными и экономическими системами. – 2007. - № 1. - С. 10–17.

3. Архангельский С.И. Учебный процесс в высшей школе, его закономерные основы и методы. – М.,1989. –368 с.

4. Пидкасистый П.И., Хайдаров Ж.С. Технология игры в обучении и развитии: Учебное пособие. – М.: МПУ,1996. – 269с.

5. Ильина Т.И. Актуальные проблемы высшей школы//Новое в теории и практике обучения.- М., 1979, вып.4 - С.11-28.

6. Сластенин В.А. Аксиологические основания образования // Сластенин. – М., 2000. – С.180-194.

7. Вербицкий А.А., Кругликов В.А. Контекстное обучение: формирование мотиваций. // Высшее образование в России. – 1998. - № 1. - C. 101-107.