Педагогические науки/ 3.Методические основы воспитательного процесса

Кісільова Т.О., Коломієць Ю.В.

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди», Україна

Дидактичний аналіз теорії поетапного формування розумових дій учнів в процесі опанування графічної грамоти

Одне із центральних положень теорії поетапного формування розумових дій полягає в тому, що нове знання, зокрема поняття, не може бути передано учневі в готовому вигляді, тобто шляхом повідомлення або показу. Їх засвоєння – результат власної діяльності учнів, яка повинна бути строго визначена.

Знання і дії засвоюються одночасно і, отже, не постають перед нами як два різних процеси, а виступають як єдиний процес, в якому засвоєння знань відбувається в результаті виконання і засвоєння певних дій. Ці дії виступають не тільки як засіб засвоєння понять, але і як засіб їх існування: оскільки інакше як в дії поняття не може бути ні засвоєно, ні застосовано в подальшому для розв’язку задач.

При цілеспрямованому засвоєнні понять результатом діяльності, на основі якої вони засвоюються, повинно бути не просто засвоєння понять, а засвоєння їх з тими якостями, які заздалегідь були заплановані.

Таким чином, не всяка діяльність і не всі види активності учнів можуть привести до засвоєння бажаного поняття та, відповідно, підходити до мети раціональної організації формування понять. Наприклад, в учнів 8-го класу, в процесі оволодіння основами графічної грамоти, дуже важливо сформувати графічне поняття «проеціювання». Від того, наскільки воно буде повноцінно засвоєне, залежить, в подальшому, ефективність засвоєння графічних понять «вигляди», «перерізи», «розрізи» та ін. і взагалі характер просторового мислення учня.

Теорія поетапного формування розумових дій вимагає, таким чином, не просто активності учнів у процесі засвоєння поняття, а чітко визначених її форм, які адекватні меті формування даного поняття. Дія вважається адекватною тільки тоді, коли вона направлена на властивості, які складають власне об’єкт засвоєння. Вибір такої дії і становить першу умову управління процесом засвоєння понять.

Щоб виділити дію, адекватну засвоюваному знанню (поняттю), треба виходити із міркувань про те, для чого потрібно дане поняття, які задачі з його допомогою учень повинен буде вирішувати, яка його функція. У найбільш загальних рисах можна вважати, що мета засвоєння більшості понять складається з того, щоб навчити учня орієнтуватися з допомогою цих понять у відповідних областях дійсності. Орієнтуюча функція поняття і становить його основне призначення. Володіючи поняттям, ми завжди можемо точно встановити, підходить той чи інший об’єкт під дане поняття чи ні. Таке орієнтування фактично являє собою розпізнавання об’єктів, яке здійснюється шляхом перевірки наявності (або відсутності) в них необхідних і достатніх ознак поняття. Розпізнавання або підведення під поняття і є тією дією, на основі якої відбувається формування поняття.

Ця дія включає в себе дві частини: загальнологічну і специфічну. Загальнологічна частина характеризується загальною структурою розпізнавання, яка визначається структурою ознак поняття (кон’юктивна, диз’юнктивна, змішана). Специфічна частина характеризується конкретним змістом операцій по встановленню в об’єктах ознак, необхідних і достатніх для віднесення (або невіднесення) їх до даного поняття.

Зрозуміло, що виконання даної дії в процесі засвоєння поняття припускає наявність системи ознак поняття, тобто еталона, за яким і буде учень знімати з предметів образ.

Оскільки «будь-яка дія є направлене перетворення об’єкта із початкового стану в намічений», дія підведення повинна мати свій об’єкт, тобто реальні явища, з якими учень працює, здійснюючи їх підведення під поняття. Засвоєння дії не може бути досягнуто шляхом багаторазового проходження по зразку (еталону) або простого пригадування зразка: «його треба повторити з новим матеріалом і заново отримати із цього матеріалу вказаний продукт».

Так, якщо, наприклад, формуються геометричні поняття «бісектриса» або «вертикальні кути», то вказані фігури, задані учневі в умовах відповідних задач, і будуть виступати об’єктами дії підведення під поняття. Оскільки об’єкти, які відносяться до того ж поняття, можуть мати різні конкретні форми (наприклад, перпендикуляр може бути представленим в різному просторовому положенні, ізольовано, в змісті інших фігур і т. ін.), важливе значення отримує підбір об’єктів, з якими учень буде виконувати дію підведення. Це і є зміст другої умови управління процесом засвоєння понять. Таким чином, необхідний спеціальний підбір матеріалу (задач), до якого будуть застосовуватися ознаки засвоюваного поняття.

Основною вимогою до складання завдань є те, щоб у процесі їх виконання учнями відбувалося систематичне узагальнення дії підведення.

Зрозуміло, що узагальнення – процес, який залежить перш за все від змісту орієнтовної основи дії, а не від самого факту наявності загального в об’єктах, які пред’являються учневі. Однак спеціальний підбір задач сприяє прискоренню процесу узагальнення, звільненню дії від другорядного, несуттєвого і, відповідно, виділенню постійного змісту дії підведення. П.Я.Гальперін і Н.Ф.Тализіна пишуть: «Якщо ми хочемо утворити поняття необхідного ступеня спільності, то повинні не просто варіювати матеріал …, а систематично і в певному порядку змінювати основні форми явища і до всіх застосовувати чіткий незмінний критерій нового поняття. Іншими словами, необхідний спеціальний підбір матеріалу за типами варіювання».