Педагогические науки/ 3.Методические основы воспитательного процесса

Зубко П.М., Коломієць Ю.В.

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди», Україна

Поняття провідної діяльності у розвитку школярів.

Особистісна орієнтація навчального процесу передбачає співпрацю учня і вчителя, їх рівноправне спілкування у сумісній діяльності. При цьому учень виступає активним суб’єктом власної навчальної діяльності, творцем власної особистості. Учитель виконує керівну роль. На думку С.Л.Рубінштейна, формування і розвиток особистості дитини відбувається в міру того, як педагог керує його діяльністю, а не підміняє її. Спроба учителя «внести в дитину знання і моральні норми поза власною діяльністю дитини з опанування ними, підриває…основи здорового розумового і морального розвитку дитини, виховання його особистісних властивостей і якостей». Отже, навчально-виховний процес досягне зазначеної мети завдяки умілому керуванню педагогом власною діяльністю дитини.

Діяльність школяра – це складна система, у якій різні її типи, види, форми знаходяться в ієрархічних зв’язках. Ускладнення цих зв’язків відбувається з розвитком діяльності. Проте діяльність учня в цілому не складається механічно з окремих видів діяльності. Певний вид діяльності у кожному віковому періоді є визначальним для розвитку особистості підлітка, його називають провідним. Інші – підпорядковані йому. На думку психологів, розкриття і розвиток дитячої індивідуальності залежить від провідної діяльності. О.М.Леонтьєв указує такі характерні ознаки провідної діяльності: у ній виникають нові види діяльності; у ній формуються або перебудовуються психічні процеси; від неї залежать зміни особистості, які можна спостерігати.

Кожному віковому періоду властива певна провідна діяльність. Так, наприклад, ігрова діяльність є провідною у дошкільному віці, але поряд із нею зустрічаються елементи навчання й праці. Ігрова діяльність властива і дітям інших вікових груп (молодші школярі, підлітки), але там вона не є провідним типом діяльності. Л.С.Виготський так висловлювався з цього приводу: «Процеси, які є центральними лініями розвитку в одному віці, стають підпорядкованими лініями розвитку в наступному, і навпаки – підпорядковані лінії розвитку одного віку висуваються на передній план і стають центральними лініями в іншому віці, тобто змінюється їх значення і питома вага в загальній структурі розвитку».

Навчальна діяльність характерна для дітей шкільного віку і пов’язана з опануванням ними соціального досвіду (основами наук, досягненнями мистецтва, нормами моралі, права тощо). Проблема визначення провідної діяльності учнів у кожному із трьох вікових періодів їх розвитку: молодшому шкільному, середньому – підлітковому, старшому – юнацькому − широко обговорюється в психології, але одностайної думки вчених з цього питання не існує.

Так, у молодшому шкільному віці провідною є навчальна діяльність. У процесі цієї діяльності у молодших школярів починається формування теоретичного мислення, рефлексії власної діяльності, потреб, мотивів навчання.

Щодо визначення провідної діяльності в підлітковому віці існує декілька точок зору. Згідно періодизації Д.В.Ельконіна, Т.В.Драгунової, провідною діяльністю у підлітковому віці є інтимно-особистісне спілкування. В.В.Давидов спростовує цю думку, вказуючи, що «особистісне спілкування підлітків отримує своє різностороннє виявлення саме під час виконання ними різних видів суспільно корисної діяльності». На його погляд, саме вона є провідною у підлітковому віці. В.В.Давидова підтримує відомий психолог Д.І.Фельдштейн, називаючи провідною «соціально визнану і соціально схвалену» діяльність підлітків.

Зокрема, Д.І.Фельдштейн звертає увагу на особливості провідної діяльності дітей підліткового віку в сучасних умовах. За його спостереженнями, сучасні підлітки, з одного боку, віддають перевагу індивідуальному виконанню соціально важливих справ, при цьому не завжди ідентифікують себе з групою, колективом, намагаються самоствердитися у таких справах, виконуючи їх самостійно. З іншого, підлітки кінця 90-х відрізняються від своїх однолітків 60-х років більшою самокритичністю. Перспективу своєї користі суспільству вони бачать у збагаченні власної індивідуальності, набутті певної соціальної позиції, самореалізації.

У сучасних умовах, коли якісно змінились норми відношень між людьми, особливого значення набуває пошук нових форм «соціально визнаної і соціально схваленої» діяльності, які дають змогу для самовираження і самоствердження підлітків. Таку можливість надає особистісно-діяльнісна спрямованість навчального процесу і відповідна організація навчальної діяльності учнів.