Секция: Филологические науки
Подсекция
№1
Ротова Наталія
Володимирівна
Питання формування компетентностей науково-писемного мовлення у студентів технічних ВНЗ
В Україні триває період трансформації суспільного
розвитку й перетворень у галузі освіти, реформування якої вимагає підготовки фахівців, які були б свідомими
громадянами, активними, висококваліфікованими спеціалістами і, нарешті,
творчими особистостями, готовими до постійного самовдосконалення. Донедавна
реалізація цих завдань почасти здійснювалася в курсі „Ділова українська мова”,
проте ця дисципліна обмежувалася
переважно вивченням мови документів та мовних норм, властивих офіційно-діловому
стилю української мови, натомість мало приділялося уваги формуванню вмінь
якісного володіння професійною лексикою, запобіганню явищам інтерференції як
наслідку недостатніх знань системи української мови. Останній аспект має
особливе значення в Харківському регіоні. Актуальність порушення питання про
викладання української мови зумовлена зокрема відсутністю єдиної програми з
української мови для технічних ВНЗ.
Проблеми мовно-мовленнєвої підготовки спеціалістів у вищій школі, професійного мовлення студентів технічних спеціальностей вивчались багатьма дослідниками, а саме: Л.В.Барановською, Л.М.Головатою, Г.М.Кацавець, В.О.Михайлюк, Л.М.Паламар, С.В.Шевчук та іншими. Процес оволодіння культурою усного й писемного мовлення науковці пов’язують не тільки з курсами практичної граматики, яка вчить писати й правильно говорити, але й в аспекті соціально-психологічного й індивідуального формування особистості студента, тобто мовна підготовка розглядається як засіб соціалізації, самовираження й самореалізації.
Нове бачення проблеми викладання української мови на інженерно-пелагогічних спеціальностях у зв’язку із впровадженням курсу „Українська мова (за професійним спрямуванням)” полягає у зміні акцентів з офіційно-ділового на науковий стиль. Науковий стиль заслуговує особливої уваги, оскільки студенти, навіть володіючи певними мовними навичками, неспроможні стилістично грамотно скласти власний науковий текст (оригінальний і вторинний). Мета пропонованої статті – шляхи формування компетентностей науково-писемного мовлення, а саме: вдосконалення знань студентів про особливості мови наукової літератури, структуру наукового твору, вміння анотування й реферування наукової літератури, а також підготовки до написання власного наукового тексту: конспекту, реферату, статті, курсової, бакалаврської та магістерської роботи.
Вивчення
мовних фактів і структур можливе тільки в умовах їхнього
реального функціонування. Отже, об’єктом вивчення може бути тільки текст,
оскільки в ньому реалізуються всі потенційні можливості мови як системи, а в
нашому випадку – навчальний текст. На прикладі навчального тексту можна
розглядати стилістичні особливості лексичного складу наукового стилю (синоніми,
антоніми, пароніми, терміни, слова іншомовного походження), морфологічні
засоби (рід і число, варіанти
відмінкових форм іменників, функціонування займенників і ступенів порівняння
прикметника, прийменникові конструкції та ін.), синтаксичні особливості
(порядок слів у реченні, активні і пасивні конструкції, дієприкметникові й
дієприслівникові звороти і їх паралельні синонімічні конструкції, метатекстові
одиниці), структуру наукового тексту ( на рівні смислового аналізу речення,
абзац) тощо. Основні риси наукового стилю: офіційний характер відносин учасників мовлення, підготовленість
мовлення, переважно письмова форма мови у вигляді монологу; логічна послідовність викладу, однозначність, точність, стислість при
інформативній насиченості змісту, конкретність, об'єктивність викладу.
Характерні риси наукового стилю: насиченість термінами (15–20% усієї лексики);
наукова фразеологія, перевага абстрактної лексики, уживання форми однини в
значенні множинного, переважне вживання іменників, багатокомпонентні складні
речення.
Мовленнєві засоби наукового стилю:
• Фонетичні: повне промовляння звуків, переважно розповідна інтонація,
середній темп мовлення.
• Лексико-фразеологічні: широке використання слів з абстрактним значенням, термінологічної лексики, запозичених слів, уживання слів у прямому значенні, використання спеціальних знаків і символічних позначень.
• Словотворчі: широке використання віддієслівних іменників, складних і
складноскорочених слів.
• Морфологічні: уживання речовинних і абстрактних іменників у множині,
конкретних іменниках для позначення узагальненої кількості, широке використання
форми родового відмінка. Невикористання дієслів у формі 1-ї особи однини й 2-ї
особи однини та множини; порівняно рідке використання форм умовного та
наказового способів, майбутнього часу дієслова; натомість широке вживання
дієслів у формі теперішнього часу зі значенням постійної дії; продуктивність
дієслова недоконаного виду, дієприкметників і дієприслівників.
• Синтаксичні: використання складених іменних присудків у дійсному способі.
Широке застосування в наукових текстах складних речень, простих з однорідними
членами, відокремленими зворотами, із узагальнюючими словами і вставними
конструкціями, безособових і невизначено-особових речень. Синтаксичні
особливості усної форми наукового стилю мови: спрощення синтаксису,
допустимість розмовних синтаксичних конструкцій, використання елементів
діалогу.
• Спеціальні графічні засоби: формули, таблиці, схеми, карти, графіки,
креслення.
• Типові порушення норм наукового стилю: порушення послідовності і
логічності викладу, недоречне використання засобів інших стилів мови,
синтаксична ускладненість усних форм наукової мови, мовна надмірність.
Із першого дня студенти-першокурсники
зустрічаються з такою проблемою, як написання конспекту. На жаль, випускники
середньої загальноосвітньої школи цього робити не вміють. Тому, на наш погляд,
перші заняття необхідно присвятити формуванню цих навичок: саме з конспекту
через розуміння структури наукового тексту й особливостей його будови студенти
усвідомлюють необхідність уміти правильно скорочувати слова, складати різні
типи планів і виконувати певну компресію тексту. Не можна довільно, безсистемно
скорочувати слова, тому що недописані слова (неправильно скорочені) і фрази
через деякий час втрачають смисл, забуваються, їхнє значення може спотворитися
(напр., реч. – речення? речовина?). Для того, щоб цього уникнути, студенту
потрібно:
– знати, що в писемній мові найбільша кількість інформації припадає на
перші букви слів;
– знати, що закінчення слів в українській мові мають велике значення, тому
не можна скорочувати ті закінчення, які вказують на відношення між предметами;
– терміни, нові слова й поняття записувати повністю;
– використовувати загальновживані скорочення слів і абревіатур;
–створити власну зрозумілу в будь-який час систему скорочень.
При підготовці до семінарських або практичних занять, пошуку літератури з певної теми, написанні рефератів і курсових робіт студенти усвідомлюють значення правильно складеної анотації, тому що саме анотація допомагає швидко ознайомитися зі змістом першоджерела. На практичних заняттях із мови вони вчаться її писати і розуміють, що навчитися правильно писати анотацію – означає навчитися вибирати з наукового тексту найголовніше й викладати це в максимально стислій формі. Анотація через свою надмірну скороченість не передбачає цитування, у ній не використовуються смислові фрагменти оригіналу, а основний зміст першоджерела передається „своїми словами” з використанням певних мовних конструкцій для передачі основного змісту.
Процес читання спеціальної літератури завжди корелюється з умінням зрозуміти текст, виділити основну інформацію і в стислій формі викласти її. Саме тому в науковій практиці широко використовується реферат, призначення якого – надати інформацію в стислій формі про будь-яку наукову роботу. Крім загального знайомства з видами рефератів (на нашу думку, буде доречно розглядати репродуктивні (реферат-конспект и реферат-резюме) та продуктивні (реферат-огляд, реферат-доповідь), студенти повинні навчитися складати зазначені види робіт. Із досвіду знаємо, що викладачі багатьох спеціальних кафедр складають методичні рекомендації щодо написання рефератів із певних дисциплін, але ніхто з них не звертає увагу студентів на мовні особливості передачі інформації. Таких знань студенти можуть набути тільки на заняттях із мови. Наприклад, як можна в рефераті за допомогою мовних засобів передачі інформації перейти від переліку основних питань до аналізу найважливіших із них:
У цій ( нашій, пропонованій...), статті
(роботі, дослідженні...)
автор (учений, дослідник, теоретик...; зарубіжний,
відомий, видатний...)
ставить (порушує, висуває, розглядає...)
ряд (низку, декілька...)
важливих (таких, певних, основних, суттєвих,
головних, цікавих, суперечливих...)
питань (проблем...).
Отже, уміння грамотно і красиво укладати свої
перші наукові тексти (нехай і вторинні) допоможе студентові краще засвоювати
основний навчальний матеріал і підвищить якість навчального процесу.
З огляду на викладене вище, можна стверджувати, що мовна підготовка студентів технічних ВНЗ повинна передбачати як теоретичні, так і практично-прикладні знання, які стають основою мовленнєвої діяльності. Засобами наукового стилю як складової частини загального курсу можна забезпечити належний рівень мовної підготовки студентів – майбутніх інженерів.
ЛІТЕРАТУРА
1.
Борисов П.П. Компетентостно-деятельный подход и модернизация содержания
общего образования / П. П. Борисов // Стандарты и мониторинг в образовании. –
2003. – № 1 .– С. 58-61.
2.
Борисюк
И.В. Просодическая интерференция // Украинско-русское двуязычие:
Социологический аспект. – К.: Наукова думка, 1988.– 218 с.
3.
Загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання,
оцінювання. – К.: Ленвіт, 2003 – С. VІІІ.
4.
Іванішин 3.,
Радевич-Винницький Я. Мова і нація. - Дрогобич: Відродження, 1994.
5.
Коваль А.П.
Науковий стиль сучасної української літературної мови. Структура наукового
тексту. – К., 1970. – 306 с.
6.
Непийвода Н.Ф.
Мова української науково-технічної літератури (функціонально-стилістичний
аспект): Автореф. дис...док. філол. наук. – К., 1997. – 40 с.
7. Пасинок В.Г. Мовна підготовка студентів як загальнопедагогічна проблема: Монографія. – Х., 1999. – 154 с.