Право/2.Адміністративне та фінансове право

Єна О.О.

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

Щодо питання про розмежування понять

«валютна операція» та «валютний правочин»

Порядок здійснення валютних операцій є складовою частиною валютного регулювання будь-якої держави. У зв’язку з цим для більш чіткого розуміння категорії „валютна операція” та удосконалення правового регулювання цих відносин постає питання щодо співвідношення понять „валютна операція” та „правочин” по відношенню до валютного законодавства, а також щодо питання можливості застосування поняття правочин, визначеного цивільним законодавством, до валютних правовідносин.

В науковій літературі дуже часто зустрічається ототожнення понять валютна операція і валютна угода (правочин), трактування валютних операцій як цивільно-правових договорів, а тому з’ясування питання розмежування цих понять є дуже важливим для практики застосування валютного законодавства.

На законодавчому рівні сьогодні не має визначення поняття валютних операцій. Стаття 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19.02.1993 р. №15-93 [2] до валютних операцій відносить: (1) операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; (2) операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; (3) операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Поняття правочину надано в статті 202 Цивільного кодексу України [4], відповідно до якої під правочином розуміється дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

На перший погляд може скластися враження, що валютна операція нічим особливим не відрізняється від цивільно-правової угоди або правочину, оскільки право власності на валютні цінності може переходити в результаті укладання звичайних цивільно-правових угод (купівлі-продажу, міни, дарування тощо), або застосовуватися у якості засобу або форми розрахунків за цивільно-правовими угодами.

Але валютні операції – це не тільки дії, які здійснюють резиденти або нерезиденти як учасники цивільно-правових відносин, але й інші дії резидентів і нерезидентів, що не мають ніякого відношення до цивільно-правового регулювання (наприклад, сплата податків та зборів в іноземній валюті або переміщення через митний кордон іноземної валюти будуть мати явно виражений публічно-правовий характер).

Із наданого в статті 1 Декрету переліку валютних операцій стає вочевидь, що не всі перераховані валютні операції відносяться до правочинів в цивільно-правовому розумінні. Операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей взагалі не можна вважати цивільно-правовими правочинами, оскільки такі дії не спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, при цьому, при переміщенні у просторі цивільно-правовий статус валютних цінностей залишається без змін.

Валютні операції – юридично значимі дії суб’єктів публічного і приватного права по відношенню до валютних цінностей, в результаті здійснення яких виникають, змінюються чи припиняються речові права на валютні цінності або відбувається транскордонне фізичне чи юридичне переміщення валютних цінностей.

Валютні правочини – це угоди в рамках яких сторони передбачають здійснювати валютні операції. Таким чином, валютні правочини опосередковують виникнення, зміну або припинення зобов’язальних прав на валютні цінності, в той час як валютні операції пов’язані безпосередньо з переходом речових прав на валютні цінності. Цивільно-правовий правочин може бути підставою для здійснення валютної операції. При цьому можлива ситуація, коли зміст валютної угоди вичерпується здійсненням однієї валютної операції (наприклад, валюто-обмінної операції) [3, с .578].

Слушною є позиція Є.О.Алісова, який не виключає застосування до таких суспільних відносин норм цивільного права (наприклад, при реалізації відповідними суб’єктами свого права розпорядження іноземною валютою, що їм належить), оскільки мова в даному випадку йде фактично про перехід права власності на валютні цінності від таких суб’єктів до інших осіб, яке здійснюється за допомогою продажу таких цінностей на міжбанківській валютній біржі. Такий продаж є, на перший погляд, чистою цивільно-правовою угодою, але, по суті, її учасники жорстко обмежені в своїй оперативній самостійності та діють в межах передбачених державою правил поведінки, невиконання яких може мати наслідком застосування владних пріоритетів держави. Все це в певній мірі позбавляє такі дії учасників суспільних зв’язків, що розглядаються, добровільного характеру. Такі відносини мають не просто майновий, а владно-майновий характер, що властиве фінансовим правовідносинам. Але їх особливий характер не виключає застосування до них норм цивільного права [ 1, с.15-16 ].

Таким чином, можна дійти висновку, що валютна операція і валютний правочин є різними за обсягом поняттями.

Література:

1. Алисов Е.А. Правовое регулирование валютных отношений в Украине. – Х.: Консум, 1998. – 142 с.

2. Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. №15-93 //Відомості Верховної Ради України. – 1993. - №17. – Ст.184.

3. Финансовое право: Учебник /Отв. ред. М.В.Карасева. – 2-е изд., пере раб. и доп. – М.: Юристъ, 2006. – 592 с.

4. Цивільний кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 р. №435-IV //Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №40. - Ст.356.