Катерина Сергіївна Малько

аспірантка Київського національного

економічного університету імені Вадима Гетьмана

кафедри політекономії обліково-економічних факультетів

Науковий керівник: д.е.н., професор КНЕУ ім. Вадима Гетьмана Фукс А.Е.

Розвиток інвестиційних теорій

Розвиток інвестиційних теорій пройшов тривалий шлях еволюції: від епохи меркантилізму до сучасних неокласичних доктрин міжнародного руху капіталів. Приведемо більш детальний аналіз даного розвитку.

Перший періодом формування інвестиційної теорії пов’язують з XV—XVI ст., коли почались географічні відкриття, які стали підґрунтям до виникнення інвестиційної епохи меркантилізму. Основними представниками цього періоду були: - ранній меркантилізм: Томас Манн, Девід Юм, Джон Ло – вважали що єдиний спосіб збагачення – це нагромадження грошей та самі реальні грошу, що надходять до держави, яка в свою чергу регулюю ці надходження і їх використання; - пізній меркантилізм: Жан Кольбер, Йоган Бехер, Філіп фон Горніг, Людвіг фон Зекендорф – гроші – це єдина умова розвитку виробництва, їх треба не тільки нагромаджувати, але й вкладати в розвиток зовнішньої торгівлі. Багатство нації залежить від наявності в країні природних ресурсів, тому держава повинна уміти правильно використовувати свої природні переваги; - економічна теорія інвестицій меркантилізму: Дж.М. Кейнс - розглядає збільшення маси грошей в обігу, як засіб їхнього здешевлення і відповідно зниження ставок процента; схвалює зростання цін як засіб стимулювання розвитку торгівлі й виробництва; стверджує, що недостатня кількість грошей в обігу породжує безробіття і скорочення виробництва; підносить проблеми економічної політики до національного рівня тощо [5, ст 94].

Другим етапом розвитку інвестиційної теорії вважають епоху зародження
та становлення економіки капіталізму. Започаткували цей період роботи таких відомих економістів як В. Петті та П. Буагільбера. Вільям Петті – родоначальник класичної політичної економії. В його основних працях «Слово мудрим», «Трактат про податки і збори», «Різне про гроші» тощо він висловлювався проти втручання держави в економіко-господарське життя, вважав, що багатство створюється не підчас торгівлі, а у сфері матеріального виробництво, джерелом багатства якого є продуктивна праця. Його однодумець французький економіст П’єр де Буагільбер в своїх економічних працях «Роздрібна торгівля Франції», «Міркування про природу багатства, грошей і податків» показує, що джерелом багатство є сільське господарство, виступав проти державного втручання в цінову політику.

Надалі розвитку інвестиційних теорій сприяють праці представників французькою школою фізіократів: Франсуа Кене, Жак Тюрго та інші, які вважали землю єдиним джерелом багатства. Кене формулює поняття інвестицій, як початкових авансів, або капітальних вкладень. Капітал у Кене —це не гроші, а те, що купується за гроші, тобто засоби виробництва. Інвестиції — це необхідні для виробництва витрати, які визначають вартість товарів [5, ст. 18]. Жак Тюрго ж в свою чергу вводить поняття «капітал» - чинник зростання чистого продукту. Його погляди мали великий вплив на Адама Сміта та «Класичну школу» Рікардо, зокрема, А.Сміт вважав, що збагачення нації залежить не від наявності грошей, а наявності капіталів, нагромадження яких є наслідком заощаджень; Рікардо вперше звернув увагу на такі поняття як рента, заробітна плата та прибуток.

Послідовниками класичної школи політичної економії стали економісти нової хвилі: Жан Батист Сей – три фактори виробництва: людина, капітал, земля; Томас Мальтус – звертав увагу на проблему збільшення кількості населення з невідповідних ростом предметів споживання, виступав проти державних субсидій; Фредерік Бастіа - теорії економічної гармонії, повне невтручання держави в економіку країни; Джеймс Мілль – принцип лібералізму, досліджував наслідки інфляційного впливу, пропанував запровадження державного контролю за міграцією капіталу тощо.

Говорячи про історичні етапи розвитку інвестиційних теорій не можне не згадати про марксистські економічні теорії та основну працю всім відомого економіста К.Маркса – «Капітал», предметом дослідження якої був капіталістичний спосіб виробництва. Економіст виділив п’ять функцій грошей: міра вартості, засіб обігу, засіб платежу, засіб утворення скарбів та світові гроші. Розробив трудову теорію вартості тощо.

Наступним етапом розвитку інвестиційних теорій можна вважати період інституціоналізму, де основну увагу приділяли соціальним, політичним, етичним та правовим проблемам. Головними представниками цього періоду є Артур Шпітгоф, Джон Коммонс, Рональд Коуз, Джеймс Б’юкенен та Майкл Портер. Зупинимо свою увагу на останньому, який розробив модель конкурентоспроможності національної економіки, згідно х якою, конкурентні переваги тієї чи тієї країни визначаються міжнародною результативністю діяльності національних фірм. Потрет вважав, що важливе значення має аналіз чинників, які впливають на формування національних пріоритетів країни і дуже важливим є правильний вибір стратегії інноваційної політики, спрямованої передовсім на підтримування тих галузей виробництва, де вже існують ґрунтовні передумови досягнення конкурентних переваг на світовому ринку [5, ст. 121] тощо.

Отже, як бачимо розвиток інвестиційних теорій пройшов немалий шлях від перших географічних відкриттів до сучасного аналізу міжнародного руху капіталів. Сьогодні все країни приділяють значну увагу формування конкурентоспроможного інвестиційного середовища та регулюванню іноземних інвестицій з використанням національно-правових джерел.

Література:

1. Жид Ш., Рист Ш. Історія економічних вчень. — М.: Економіка , 1995

2. Злупко С.М. Історія економічної теорії. Підручник. Львівський національний університет ім.. І.Франка 2-ге видання. К.: Знання, 2005

3. Мельник В.В. Міжнародна інвестиційна діяльність. Тернопіль Карт-бланш 2003

4. Сазонець І.Л., Федорова В.А. Інвестування: міжнародний аспект: Навчальний посібник. – К:-Центр учбової літератури, 2007

5. Татаренко Н. О., Поручник А. М.Теорії інвестицій: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2000