Т.П. Діденко

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, Україна

ОРГАНІЗАЦІЯ САМООСВІТИ СТУДЕНТІВ У СУЧАСНИХ УМОВАХ МОДЕРНІЗАЦІЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ

У контексті реалізації вимог Болонського процесу проблема організації самоосвіти студентів ВНЗ набуває особливої актуальності. Адже інтеграція вітчизняної системи вищої освіти до загальноєвропейського простору зумовлює необхідність підвищення якості підготовки фахівців, які мають стати професіоналами своєї справи, бути здатними до здійснення постійного фахового самовдосконалення, вміти швидко орієнтуватися в постійно змінюваних економічних умовах та інформаційних потоках, творчо вирішувати виникаючі професійні проблеми. У зв'язку з цим важливо проаналізувати специфічні особливості організації самоосвіти студентів у сучасних умовах модернізації вітчизняної системи вищої освіти.

Як свідчить проведений аналіз, сьогодні відбуваються інтенсивні зміни не тільки в організації навчального процесу та змісту навчальних програм, але й у характері взаємодії між студентами й викладачами. Зокрема, навчальні програми підготовки майбутніх фахівців на рівні бакалаврів чи магістрів передбачають значне збільшення часу на самоосвіту шляхом зменшення аудиторного навантаження, скорочення кількості практичних занять і введення великої кількості дисциплін, які студент вибирає за індивідуальним планом та вивчає в період навчання.

Однак важливо відзначити, що в європейських ВНЗ відсоток навчального навантаження, який відводиться на організацію самоосвіти студентів, займає набагато більше годин, ніж на аналогічну роботу у вітчизняних закладах. Більш того, переважна частина робочого часу викладачів, які працюють у вищих освітніх закладах Західної Європи, відводиться саме на забезпечення педагогічної підтримки організації цієї роботи. В українських ВНЗ організації самоосвіти студентів не тільки традиційно приділяється менше уваги, але й у більшості випадках керівництво нею не відображається в робочих планах викладачів.

У свою чергу, недооцінка педагогами необхідності забезпечення оволодіння майбутніми фахівцями знаннями та вміннями, необхідними для здійснення ефективної самоосвіти, призводить до зниження не тільки якості виконаних ними курсових і дипломних робіт, але й провокує гальмування їх професійного становлення в цілому. Тому необхідно підкреслити, що зростання ролі самоосвіти для студентів вітчизняних ВНЗ у світлі вимог Болонського процесу є цілком закономірною тенденцією, яку необхідно враховувати кожному викладачу.

Як з’ясовано, в науковій літературі пропонуються різні визначення поняття «самоосвіта». Так, поширеною серед науковців є точка зору, відповідно до якої самоосвіта – це процес цілеспрямованого самовдосконалення, саморозвитку особи та її навчальної діяльності. Зокрема, В. Лозовий розглядає самоосвіту як важливе доповнення навчального процесу, що ефективно впливає на формування професійних і загальнолюдських якостей студента. А. Громцева розуміє її як особистісно-зорієнтовану пізнавальну діяльність індивіда, яка дозволяє вдосконалити його освіту та опанувати нові для нього знання, вміння й навички.

Узагальнюючи погляди різних науковців, нами зроблено висновок про те, що самоосвіта – це цілеспрямований і систематично організований процес придбання людиною знань, розвитку умінь і навичок за допомогою самостійної навчально-пізнавальної діяльності. Результативність цього процесу значною мірою залежить від забезпечення особою самоорганізації й самоконтролю власних дій, усвідомлення своїх достоїнств і недоліків, рівня власної навченості.

Основними характерними ознаками процесу самоосвіти є такі: вільний вибір області проблем, що цікавлять студента; самостійний пошук джерел інформації; індивідуальний режим організації процесу самоосвіти тощо. Слід також відзначити, що процес самоосвіти забезпечує реалізацію низки важливих функцій: 1) екстенсивну, тобто накопичення та придбання нових професійних знань; 2) компенсаторну, що виявляється в ліквідації недоліків у процесі навчання студента; 3) саморозвиток, що забезпечує вдосконалення особистісних якостей; 4) методичну, котра пов’язана з подоланням професійної вузькості особи; 5) творчу, що спонукає майбутнього фахівця до участі у творчій роботі, забезпечує супровід творчої самореалізації; 6) попередження застою в розвитку.

На основі аналізу наукових праць нами зроблено висновок про те, що успішна організація самоосвіти студентів ВНЗ забезпечується за таких умов: 1) науково обґрунтованого вибору навчального матеріалу; 2) забезпечення усвідомлення студентами значущості визначеної освітньої інформації; 3) самостійного висунення цілей та їх утримання упродовж процесу навчання; 4) самоорганізації процесу навчання, що передбачає: а) самостійне програмування процесу навчання; б) вибір форм самоосвіти; в) самостійне придбання знань; г) самостійне оцінювання проміжних і кінцевих результатів своїх навчальних дій, самоконтроль тощо.

Отже, самоосвіта є органічною складовою професійної підготовки майбутніх фахівців у ВНЗ. Однак на даний момент вітчизняна система вищої освіти недостатньою мірою стимулює студентів до здійснення процесу самоосвіти, не надає їм необхідної педагогічної підтримки в цьому питанні. У свою чергу, це не тільки призводить до зниження її якості, але й не сприяє підготовці кваліфікованих фахівців. Тому актуальною потребою на сьогодні є подальше вивчення проблеми організації самоосвіти студентів вищих навчальних закладів, яка має відповідати основним положенням Болонської угоди.