Мухіна Н.О.

аспірант Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова

Напрямки дослідження проблеми дружби в психології

В даний момент у зарубіжній та вітчизняній психології існує достатня кількість досліджень по проблемах дружби, історії її розвитку. В дослідженнях пропонуються численні стадії, етапи та рівні процесу дружби, а багатозначність терміну «дружба» примушує дослідників використовувати більш однозначні визначення цього поняття, такі, як ідентифікація Я, «взаємини», спільність цілій та інтересів.

В більшості сучасних досліджень за поняттям «дружба» стоїть різний зміст, іноді навіть не схожий на її первинне визначення.

Тому основною метою даної статті є виділення основних тенденцій та ліній розвитку дружби як характеристики розвитку особистості.

Як відомо, вітчизняна психологічна наука традиційно розглядала поняття «дружби», як стійкі індивідуальновибіркові міжособистісні стосунки, що характеризуються взаємною прихильністю їх учасників, взаємними очікуваннями відповідних почуттів (А.В.Петровський Психологічний словник). Отже, дружба — це взаємини між людьми, засновані на довірі, взаємних симпатіях, загальних інтересах і захопленнях, кохання без статевих стосунків, найвище почуття, що його може відчувати людина. Це відрізняє дружбу від близькості, характерних для кревнородинних взаємостосунків, і від товариськості, де взаємини формуються у спільноті, необхідністю виконувати спільну справу.[8, с399]

Згідно більшості визначень, дружба в широкому розумінні визначається як «особистісні стосунки між людьми, які обумовлені духовною близькістю, загальними інтересами. В силу того, що в дружбі велику роль грають емоційні переживання, її формування та розвиток залежить від частоти контактів, належності до однієї групи, спільної діяльності» (Б. Мещеряков, В.Зінченко Психологічний словник).

На думку І.С. Кона дружбу можна визначити, як позитивні міжособистісні відносини, засновані на взаємній прив’язоності, повній довірі, спільності інтересів, щирості та безкорисливості їх учасників, постійній готовності кожного з них у будь-який момент прийти на допомогу один одному.

На думку А. Адлер життєві завдання кожної людини концентруються навколо трьох сфер життєдіяльності: праці, дружби та любові, успішна реалізація яких гарантує високу якість та повноту самореалізації особистості, відчуття своєї гармонійності, ідентичності та успішності.

Г. Салліван вважав, що наш особистісний розвиток відбувається лише в соціумі, а без інших людей ми були б позбавлені особистості. В основі здорового психічного розвитку людини лежить здатність встановлювати близькі стосунки з іншими людьми. Можливо, найбільш критичним періодом розвитку людини є підлітковий період - час, коли діти вперше здобувають здатність встановлювати близькі стосунки з іншими людьми, але ще не досягли віку, коли ці відносини ускладнюються сексуальним інтересом. Салліван Г. вважав, що показником здорового розвитку є здатність людини переживати дружні почуття та сексуальний інтерес до тієї самої особи.

Основоположники гуманістичної психології стверджували, що особистість відкрита система: розвиток особистості завжди здійснюється у взаємозвязку з іншими людьми. Людина повинна весь час встановлювати нові стосунки, щоб задовольнити свою рису – інтересу (Г.Оллпорт). За А.Маслоу самоактуалізації досягає лише невелика кільіксть людей, котрі є особистостями. Одна з рис яка притаманна самоактуалізованій особистості це дружба, яка передбачає здатність до розуміння інших людей, увагу, доброзичливість до людей. Сенс життя, згідно А.Маслоу людина знаходить завдяки: плеканню гуманістичних цінностей, переживанню дружних взаємин та єдності з іншими людьми. Різні шляхи самоактуалізації можуть бути за умови, якщо в людини є вищі потреби до розвитку, життєві цілі, істина, краса, чуйність, вірність, справедливість [4, c59].

Спираючись на концепції людини Р. Мей особливо підкреслював унікальність особистості та її вільний вибір. Виокремлював три форми буття – в – світі: одна з форм Mitwelt - наші відносини з іншими людьми. Також Мей виокремлював чотири види любові до яких входить філія – дружба, що не має вираженої сексуальної спрямованості.

У своїй класифікації «форм життя» Е. Шпрангер показав, що люди відрізняються передусім цінностями своєї духовної орієнтації і виокремив теоретичний тип людини – це така людина, яка тягнеться до взаємин між людьми, що є для неї провідним.

Процес формування людської особистості невіддільний від соціального середовища, в якому вона живе і діє. З першого дня життя дитина тісно пов’язана з іншими людьми і не може розвиватися як особистість без спілкування та взаємин з ними [3, 38].

Р.С. Немов приблизно так трактує дружбу, як процес формування привабливості, потягу однієї людини до іншої, що супроводжується життєвими ціннісними орієнтаціями.

М.Аргайл зазначав, що дружба в ієрархії цінностей людини займає вище місце, ніж робота й відпочинок, але поступається шлюбу або сімейному життю. Щоправда, у різних вікових групах це співвідношення може мінятися. Дружба найважливіша для молоді, з підліткового віку до вступу в шлюб. В супереч поглядам Аристотеля вважає, що дружба знову стає високо значущою в літньому віці, коли люди виходять на пенсію й втрачають близьких людей.

В психології проблема виникнення дружніх взаємин розглядається в основному в рамках виникнення атракції та емпатії, та ролі схожості характеристик об’єкта та суб’єкта сприйняття. (Л.С. Виготський, Є.П. Ільїн, Г.С. Костюк, Е.Л. Носенко, С.Л. Рубінштейн), наукові положення про природу та сутність емпатії (О.О.Бодальов, В.В.Бойко, К.Роджерс, А.С.Сичевський, Л.П.Стрєлкова, М.Хофман, І.М.Юсупов). Необхідно зауважити, що дружба це відносини між людьми,які засновані на довірі, взаємних симпатіях, загальних інтересах і захопленнях, коханні без статевих відносин, це одне з найвищих почуттів, котре може відчувати людина. Для появи і підтримки дружби необхідно, щоб людям було приємно спілкуватися один з одним. Аналіз психологічної літератури показав, що, з одного боку, емоції виявляються, розвиваються і формуються у спілкуванні (Л.І.Божович, М.І.Лісіна), з іншого, - емоції беруть участь у регуляції діяльності (В.К.Вілюнас, О.М.Леонтьєв), в регуляції процесу спілкування (Г.М.Бреслав, О.В.Запорожець, Я.З.Неверович, О.П.Саннікова, Н.М.Трунова та ін.).

Варто підкреслити, що як один із видів атракції дружба має свою специфіку. Якщо симпатія і любов можуть бути однобічними, то дружба такою бути не може. Вона допускає міжособистісну атракцію, тобто вияв дружніх почуттів з обох сторін. Лише в цьому разі дружба може виконувати функції задоволення емоційних потреб, взаємного пізнання, соціальної взаємодії й діалогу особистостей, що набуває характеру особистих взаємин. Крім того, дружба порівняно з симпатією, потягом, любов’ю має більш усвідомлений, прагматичний характер.

Канадські психологи Б.Бейджелоу й Д. Ла Гайпа, виявили, що дружба з погляду нормативних очікувань проходить три стадії розвитку:

Перша - ситуативні відносини у зв’язку із загальною діяльністю, територіальною близькістю, взаємною оцінкою; друга стадія - договірний характер відносин – неухильне дотримання правил дружби й високих вимог до характеру друга; та третя стадія «внутрішня психологічна» стадія – першорядного значення набувають особистісні риси: вірність, щирість, чесність.

Психологами, соціологами і іншими науковцями було висунуто ряд теорій, які пояснюють принципи виникнення і розвитку дружби. Однією з розповсюджених є теорія Кергоффа – Девіса. Згідно цієї концепції взаємини в своєму розвитку проходять ряд своєрідних фільтрів, психологічний зміст визначається як типом відношень (дружні) так і етапом розвитку взаємин. Якщо учасник не пройшов через будь – який фільтр, взаємовідношення в них припиняються або зберігаються вимушено. Позитивні ж почуття партнерів один до одного або зникають. Або змінюються неприязню і ворожістю. Показники дружби будуть змінюватися в залежності від того, на якому етапі в даний момент знаходяться взаємини ( який фільтр проходять). Одні і ті ж фактори на одному етапі можуть позитивно впливати на дружбу – та сприяти виникненню симпатії, на інших – негативно або діяти тільки в поєднанні з будь – якими іншими факторами, або не діяти взагалі.

Отже, розвиток уявлень в психологічний науці про дружбу є неоднозначним та дискусійним, йде від розуміння загальних цілій, інтересів особистості під час взаємин з іншою особистістю.

Література:

1. Варій М.Й. Психологія особистості: Навч.пос. – К.:Центр учбової літератури, 2008.

2. Гофман Л.Я. Психология эмоцианальных отношений. – М.:Просвещение, 1988. – 208с.

3. Ильин Е.П. Эмоции и чувства. – СПб.:Питер,2002 345с.

4. Кон И.С. Психология ранней юности – М.: просвещение,1989. – 254с.

5. Кон И.С. Дружба 4 – е издание.доп. СПб.:Питер 2005. – 330с

6. Немов Р.С. Психология: общин основы психологи. – М.: Владос, 1997; т.1. – 688с.

7. Психологический словарь / Под ред. В.П.Зинченко, Б.Г.Мещерякова. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Педагогика – Пресс, 2001.- 440 с.

8. Тофтул М. Г.Етика: Навчальний посібник/ М.Г. Тофтул. - К.: Академія, 2005. - 416 с.