Щегольская М.Н, Цеомашко А.С.

Донецкий национальный университет экономики и торговли

имени М. Туган-Барановского, Украина.

ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ МАЛИМ ПІДПРИЄМСТВОМ

Малий бізнес є важливою складовою ринкової економіки. Досвід розвинених країн свідчить, що 60% валового внутрішнього продукту забезпечує малий бізнес. На підприємствах цього сектора працює понад 50% загальної численності зайнятих. У 2008 р. в Україні зареєстровано 358,0 тис. малих підприємств. Одним із важливих чинників, через які підприємства стають банкрутами, є недостатній рівень управлінських знань. Так, у США 98% невдач обумовлено неефективним управлінням.

В Україні управління також є слабкою ланкою, особливо на підприємствах, які представлені у секторі малого бізнесу. Дослідження довели, що тільки кожен п'ятий менеджер малого підприємства аналізує фінансові результати діяльності, третина з них - щотижня, 42% - раз на місяць.

Відповідно до Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва», малим підприємством є юридична особа, суб'єкт підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми й форми власності, у яких середня чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 чоловік і обсяг річного валового доходу не перевищує 500 тис. євро [1].

Мале підприємство від великого відрізняється за цілями і завданнями, які воно здатне вирішувати. Малі підприємства реалізують підприємницький інтерес й ініціативу власника, який найчастіше є і керівником, і генератором ідей, і фінансовим керуючим. Відповідно, більшість рішень з діяльності даного підприємства ґрунтуються на авторитетній думці власника-керівника.

На малих підприємствах відбуваються ті ж управлінські процеси, що й на великих. Але управління малими підприємствами має свої особливості, які пов'язані з малим масштабом діяльності, що обумовлює недосконалість організаційної структури й відсутність чіткого поділу праці. Системам управління малих підприємств характерні гнучка організаційна структура, тимчасове закріплення завдань і робіт за виконавцями, перевага горизонтальних зв'язків, мінімальне використання формальних правил і процедур, готовність до змін, групова динаміка, самоконтроль і контроль з боку колег.

Свої особливості на малому підприємстві має мотивація, оскільки, як правило, на таких підприємствах працюють люди творчі й ініціативні. Це припущення Ю. Бусек ґрунтував надослідженнях Д. Мак-Клеланда, який вважав, що люди гостріше всього відчувають три потреби - влади, успіху, причетності [2].

Специфікою комунікацій на малих підприємствах є перевага усного вербального спілкування, при цьому процес передачі інформації через спрощену ієрархію стосунків проходить більш швидко, ніж у великих організаціях.

На більшості малих підприємств відсутній плановій відділ, функції планування виконує керівник, тому часто плани документально не відображаються. У результаті цього про розмір планових показників персонал може тільки здогадуватися. Це призводить до негативних наслідків: по-перше, для досягнення успіху кожний працівник повинен мати чітку уяву про цілі підприємства та про свій особистий внесок у їх досягнення. По-друге, керівник не має змоги ефективно виконувати інші функції управління. Особливістю планування на вітчизняних малих підприємствах є відсутність довгострокових планів [3]. Для підвищення результативності управління малого підприємства доцільно використовувати методи стратегічного управління з урахуванням особливостей сегментованих галузей.

Для ефективного управління малим підприємством доцільно враховувати, що здатність до самозбереження, адаптації до зовнішніх змін дозволяє здійснювати його діяльність довгі роки, не боячись «морального зношування», втрати працездатності й банкрутства. Кожному підприємству необхідно постійно модернізуватися до вимог ринку не тільки за допомогою виробництва конкурентоспроможних товарів, але й шляхом удосконалення управління.

Оскільки малі підприємства гостро сприймають вплив зовнішнього середовища, найважливішим елементом управління є особлива стратегія протидії негативному впливу, що передбачає: коректування цілей, внесення виправлень у систему критеріїв ефективності функціонування, обґрунтування й вибір нововведень. Це сприятиме постійному вдосконаленню організаційної структури, підвищенню кваліфікації персоналу, зниженню ступеня централізації.

Доцільно зробити висновок, що для малих підприємств в цілому характерні ті ж управлінські процеси, що й великим. Але управління малими підприємствами має такі специфічні риси:

1)об'єднання функцій власника й керівника.

2)відсутність на багатьох підприємствах планових відділів є причиною того, що плани не фіксуються документально.

3)малі підприємства відносять до адаптивних систем, яким притаманні: гнучка організаційна структура, тимчасове закріплення завдань і робіт за виконавцями; децентралізація повноважень і відповідальності; перевага горизонтальних зв'язків; мінімальне використання формальних правил і процедур; готовність до змін;

4) використання гнучких методів контролю;

5) перевага усного вербального спілкування.

Література:

1. Про державну підтримку малого підприємництва: Закон України від 19.10.2000 №2063-111 // zakon1.rada.gov.ua

2. Ваганов К., Кириченко О. Стратегія розвитку малого та середнього бізнесу в Україні // Актуальні проблеми економіки. - 2008.- №1. - С. 103-118.

3. Менеджмент малого бизнеса: Учебник / Под рсд. проф. М. Максимцова и проф. В. Гор-финкеля. - М.: Вузовский учебник, 2007. - 269 с.