Педагогические науки/2. Проблемы подготовки специалистов

Головій О.В., Коломієць Ю.В.

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

Принцип переходу від абстрактного до конкретного в науковій спадщині В.В.Давидова

Застосування принципу переходу від абстрактного до конкретного в психолого-педагогічній науці пов'язують із теорією розвиваючого навчання Эльконіна-Давидова і їх послідовниками. Інтерес до принципу переходу від абстрактного до конкретного з боку дидактики обумовлений тим, що в цьому випадку перехід від абстрактного до конкретного виступає як характеристика теоретичного мислення. Цей аспект принципу переходу характеризується як метод побудови теорії.

Даний аспект переходу детально розглянутий В.В. Давидовим у його наукових працях. Давидов насамперед критикував принцип доступності навчання, з якого виходила вся традиційна педагогіка. Відповідно до цього принципу, дитини варто навчати тільки тому, що вона може негайно засвоїти, іншими словами, для оволодіння чим він уже має у своєму розпорядженні відповідні можливості. В.В. Давидов розвиває прямо протилежний погляд: розвиток мислення дитини - це не спонтанний процес індивідуального розвитку інтелектуальних операцій, а результат взаємодії дитини з дорослою людиною. Вищі психічні процеси (включаючи мислення) взагалі спочатку виникають у процесі колективної діяльності, що передбачає взаємодію між учасниками, і тільки потім стають індивідуальним надбанням. Те, що спочатку дитина робить під керівництвом і разом з дорослим, потім вона може робити самостійно. Мислення дитини взагалі може розвиватися тільки в результаті взаємодії з дорослими: спочатку батьками, потім вчителями. Навчання в такому розумінні - це єдина умова розвитку самих цих здібностей. Звідси випливають ідеї "розвиваючого навчання".

На цій основі В.В. Давидов сформував свою теорію про роль змістовного узагальнення в навчанні. Він показав, насамперед , що теорія формального, або емпіричного узагальнення, з якої практично виходила вся педагогічна теорія й практика, припускає певну епістемологічну концепцію емпіризму.

В.В. Давидов критикував принцип наочності, що вважався одним з підвалин педагогічної теорії, а в дійсності саме й виражав емпіриче розуміння пізнання взагалі й мислення зокрема. У цьому зв'язку він спеціально проаналізував розходження між повсякденними поняттями й поняттями науковими й показав на прикладі ряду випадків, що наочність у навчанні, як вона розумілася в педагогічній традиції, не допомагає, а серйозно уповільнює оволодіння науковими поняттями. Виходячи з ідеї змістовного узагальнення, в рамках методу переходу від абстрактного до конкретного, В.В. Давидов розробив теорію й практику нових способів побудови шкільних предметів і запропонував нові методи навчання. Можна виділити три основних пункти цієї теорії.

1. Вихідний пункт навчання деякому шкільному предмету - це змістовне узагальнення, конкретна абстракція, а не емпірична генералізація. Дуже важливо показати учням розходження між емпіричними узагальненнями, використовуваними в повсякденному житті, і узагальненнями науковими.

2. Необхідно навчати учнів спеціальним діям, виконання яких веде до формування вихідних змістовних узагальнень - конкретних абстракцій.

3. Змістовне узагальнення як вихідний пункт при навчанні деякому шкільному предмету, як "клітина" процесу уявного розгортання цього предмета не може бути наочною в емпіричному змісті слова, тому що не може бути прямо отримана з власного досвіду. "Клітина" - це ідеалізована модель істотних рис певного шкільного предмета. І як модель, вона є чимсь одночасно абстрактним і конкретним, а отже, може володіти певного роду наочністю. Ті філософи, які вивчали метод переходу від абстрактного до конкретного, не ставили цього питання. В.В. Давидов спеціально його досліджував, тому що це було для нього принципово важливо у світлі тієї практичної діяльності, що лежала в основі його теоретичної роботи: запропонувати конкретні методи навчання.

Навчальна діяльність школярів будується у відповідності зі способом викладу наукових знань, зі способом переходу від абстрактного до конкретного. Мислення школярів у процесі навчальної діяльності має щось загальне з мисленням учених, що викладають результати своїх досліджень за допомогою змістовних абстракцій, узагальнень і теоретичних понять, що функціонують у процесі переходу від абстрактного до конкретного.

Згідно В.В. Давидову, навчальна діяльність повинна розгортатися в реальному навчально-виховному процесі відповідно до основних вимог переходу думки від абстрактного до конкретного.