Булгаков Артур Олександрович

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

Про особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення

Відповідно до ст. 13 Конституції України та ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством України, яке перебуває під особливою охороною держави.

У структурі земельного фонду України особливе місце займають землі сільськогосподарського призначення, які на сьогоднішній день є основною категорією земель, що забезпечують проведення земельної реформи. Визнання землі нерухомим майном і залучення її до цивільного обігу спричинює потребу докладно проаналізувати взаємозв'язок правового режиму такої найважливішої категорії земель, як землі сільськогосподарського призначення

До земель сільськогосподарського призначення відносяться всі землі, основним цільовим призначенням яких є їх використання в сільському господарстві. Згідно з ст. 22 Земельного Кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей.

Безпосереднім об'єктом правового режиму є конкретне земельне угіддя — земельна ділянка, незалежно від її площі, яка надана й використовується за безпосереднім цільовим призначенням. Це — перший елемент правового режиму. І.Євтіхієв, справедливо зазначає: «Для земельного права характерний не спосіб правового регулювання (договірний чи односторонній) і не суб’єкти правових відносин, а той речовий об’єкт - земля, призначенням якого є максимальне виробництво продуктів»

Правовий режим різних ділянок земель сільськогосподарського призначення неоднорідний. Така неоднорідність зумовлена: цільовим використанням земель сільськогосподарського призначення, їх економічними й екологічними властивостями; юридичним статусом суб'єктів, які використовують ці землі; іншими об'єктивними обставинами. Тому зазвичай розрізняють загальний, особливий і спеціальний правові режими земель сільськогосподарського призначення.

Правовий режим земель сільськогосподарського призначення спрямований па виконання двох головних завдань: забезпечення ґрунтової родючості земель, тобто охорони якості сільськогосподарських угідь (якісний аспект), і збереження кількості цих земель, запобігання зменшенню площ сільськогосподарських угідь

Перше завдання вирішується здійсненням заходів: щодо збереження і підвищення родючості ґрунтів; щодо захисту земель від водної і вітрової ерозії, селів, підтоплення тощо.

Розв'язання другого завдання забезпечується регулюванням надання й вилучення земель, встановленням обмежень для їх переведення в несільськогосподарські. Безперечно, виконання зазначених завдань здійснюється в основному державою, яка встановлює стандарти, норми, нормативи, правила, регламенти в галузі раціонального використання забезпечення родючості земель.

Усі землі, придатні для сільськогосподарського виробництва, мають пріоритетний режим використання та охорони. Це означає, що:

По-перше, вони надаються, насамперед, для сільськогосподарського використання (ст. 23 ЗК). Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, здійснюється на підставі даних державного земельного кадастру.

По-друге, земельним законодавством встановлені певні обмеження па угоди із земельними ділянками, призначеними для сільськогосподарських цілей.

По-третє, господарське використання земель сільськогосподарського призначення має не тільки не погіршувати стан земель внаслідок виробничої діяльності, але й сприяти відновленню та поліпшенню родючості ґрунтів, їх корисних властивостей. Тому проблема належної правової охорони цієї категорії земель є актуальним і важливим.

Таким чином, під правовим режимом земель сільськогосподарського призначення розуміється спеціальний порядок використання, охорони та відновлення земель, встановлений законодавством для найбільш цінної категорії земельного фонду України..