Базалицька Інна Володимирівна

Національний університет державної податкової служби України

Проблеми відмежування ліцензування від суміжних правових понять

На сьогодні науковий і практичний інтерес представляє питання, щодо відмежування ліцензування від інших, подібних до нього понять, які містяться в господарському законодавстві. До таких, зокрема, можна віднести патентування, сертифікацію, квотування ( ч.2 ст.12 ГК України). Їх близькість у деяких рисах і нерідко паралельне застосування обумовлюють потребу на теоретичному рівні та в нормативно-правових актах визначитися з необхідністю, достатністю і межами застосування кожного з засобів.

Патентування, як і ліцензування, є своєрідним обмеженням для господарюючих суб’єктів щодо зайняття господарською діяльністю. Лише в законодавчому порядку встановлені переліки видів діяльності, що підлягають патентуванню та ліцензуванню. Порядок патентування як засобу державного регулювання господарської діяльності визначається Законом України від 23 березня 1996р.“Про патентування деяких видів діяльності”. Порядок ліцензування господарської діяльності визначається Законом України “Про ліцензування”, а також законами, що регулюють господарські відносини, в тому числі і стосовно ліцензування в сферах господарювання, зазначених у ст.2 Закону України “Про ліцензування”.

Патентування та ліцензування мають схожу правову природу. Відповідно до Закону України «Про ліцензування», ліцензія – це документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про патентування» торговельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток на території України, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей, а також діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг, потребує отримання торгового патенту. Поряд з цим, для заняття організацією грального бізнесу і наданням побутових послуг, суб’єкти господарювання, відповідно до ст. 9 Закону України про ліцензування певних видів господарської діяльності, повинні отримати ще й ліцензію. Однак отримання ліцензії не є умовою придбання відповідного патенту.

Для провадження певних видів господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, необхідно дотримуватися ліцензійних умов, що передбачають вимоги здійснення такої діяльності. Необхідність отримання патенту пов’язується лише з провадженням підприємницької діяльності у сферах, визначених законом, а саме: торговельної діяльності, діяльності з обміну готівкових валютних коштів, діяльності з надання побутових послуг, у тому числі у сфері грального бізнесу, без попереднього обмеження умовами здійснення такої діяльності.

Суб’єктами патентування є юридичні особи та фізичні особи – підприємці, а також відокремлені підрозділи юридичних осіб (філії, відділення, представництва тощо), які займаються господарською діяльністю, якщо для неї передбачено процедуру патентування (ч.2 ст.1 Закону про патентування). Що стосується ліцензування, то для кожної філії, іншого відокремленого підрозділу господарюючого суб’єкта, які провадитимуть господарську діяльність, що підлягає ліцензуванню, отримання ліцензії не потрібно: для них видаються органом ліцензування копії отриманої суб’єктом господарювання ліцензії.

Отже, необхідність придбання патенту поширюється не лише на суб’єктів підприємницької діяльності – фізичних та юридичних осіб, а також на відокремлені підрозділи юридичних осіб, у той час, як необхідність отримання ліцензії поширюється лише на суб’єктів господарювання, а їх структурні підрозділи здійснюють ліцензовану діяльність на підставі копії ліцензії.

Підставою для видачі торгового патенту є заявка, оформлена відповідно до вимог Закону України «Про патентування». В заявці зазначається: найменування суб’єкта підприємництва; виписка із установчих документів про юридичну адресу суб’єкта підприємництва; вид підприємницької діяльності, здійснення якої потребує придбання торгового патенту; найменування документа про сплату вартості торгового патенту. Ця заявка розглядається протягом трьох днів з дня її надходження. Закон не містить підстав відмови у видачі торгового патенту, що дозволяє говорити про заявний характер патентування.

Підставою для видачі ліцензії є заява, в якій зазначаються дані, перелік яких встановлений у Законі «Про ліцензування». Така заява розглядається компетентними органами протягом десяти днів. У видачі ліцензії може бути відмовлено як через відсутність необхідних документів, так і у разі неможливості здійснення заявником даного виду діяльності відповідно до ліцензійних умов. Це дозволяє говорити про дозвільний порядок ліцензування.

Таким чином, проведений аналіз ліцензування і патентування дає можливість зробити висновок, що ліцензування і патентування виконують різні функції регулюючого впливу держави. Патентування здійснюється, перш за все, для обліку суб’єктів підприємництва, що діють у певних сферах, а також для поповнення надходжень до бюджету. Ліцензуванню також характерні ці функції, однак головна функція цього засобу державного регулювання – охоронна. Тому як вбачається, якщо вид діяльності вимагає здійснення охоронних функцій держави, то вибір повинен бути на користь ліцензування, якщо ж така мета не переслідується, то щодо такої діяльності повинно здійснюватися патентування.

Механізм контролю за дотриманням публічних інтересів при здійсненні господарської діяльності включає в себе ліцензування, патентування та сертифікацію, кожний з цих засобів має своє призначення, сферу і порядок застосування. Однак, дуже часто відбувається дублювання зазначених засобів, що засвідчує необхідність подальшого відпрацювання в законодавстві порядку здійснення контролю за дотриманням відповідних публічних інтересів. Узгодженість та взаємодія прямих методів державного регулювання – ліцензування, патентування і сертифікації, має наслідком вдосконалення процесу легітимації господарської діяльності.