Булгаков Артур Олександрович

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

Істотні ознаки права загального землекористування громадян України

Реформування економіко-політичного устрою в нашій державі, що розпочалось в радянський період та набуло нового змісту з моменту проголошення незалежності України, не обминуло і земельних правовідносин. Більше того, реформи в земельній сфері здобули пріоритетного становища, так як стосуються основного національного багатства держави та базового природного ресурсу – землі. ЇЇ використання не лише сфера економічного розвитку держави, але й важлива умова життєдіяльності.

Обмеженим у зв’язку з цим видається нормативний підхід до реформування земельних відносин - лише через призму економічної реформи, яка здійснюється в Україні з переходом економіки держави до ринкових відносин. Адже земельна реформа – це комплексне явище. При регулюванні земельних відносин, зокрема, здійсненні земельної реформи, слід виходити з того методологічного правила, що земля поєднує три функції: економічну, соціальну й екологічну. Зміна форм власності на землю ні в якій мірі не повинна обмежувати можливості людини і громадянина на вільне використання земель як базового природного ресурсу, місця життєдіяльності.

Можливість вільного використання ряду природних ресурсів, рекреаційних, оздоровчих, природно-заповідних зон перебуває у безпосередньому взаємозв’язку із реалізацією права загального землекористування, що обумовлює розгляд відповідного права в якості складової не суто земельних, а й екологічних правовідносин в цілому. Значного доопрацювання у зв’язку з цим потребує порядок використання земель лісового, водного фонду, рекреаційного, оздоровчого, природоохоронного призначення в частині закріплення щодо них права загального землекористування.

У наш час, коли визначальним положенням Конституції України є права людини, на регламентацію її земельних прав вирішальний вплив склала природно-правова доктрина. Вона забезпечила пріоритет прав людини і визначила нові підходи до взаємовідносин між особою та державною владою. Держава визнає право людини на життя, на землю, свободу пересування, на безпечне для життя і здоров’я довкілля, і хоча це є невід’ємні природні права належний захист їм, як відмічається в літературі, надає юридична форма, тобто форма закону.

Характеризуючи право загального землекористування з врахуванням природно-правового аспекту, слід мати на увазі, що основою для його юридичного наповнення виступають положення екологічного права в частині використання природних ресурсів.

Право загального землекористування, крім того, невід’ємно пов’язано з екологічним правом громадян на безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище, яке включає:

а) право на охорону життя і здоров’я від несприятливих природних умов і природно-антропогенних факторів;

б) право на якісне, сприятливе, здорове навколишнє природне середовище;

в) право використання корисних властивостей природи для задоволення необхідних життєзабезпечувальних фізіологічних і духовних потреб.

Останнє, відповідно, здійснюється шляхом реалізації права загального землекористування. Необхідною умовою такого землекористування, безперечно, виступає якісне, здорове природне середовище.

Право загального землекористування громадян, як і право землекористування в цілому, слід розглядати в трьох аспектах: як правовий інститут – сукупність норм, що регулюють права та обов’язки землекористувачів та інших осіб, як правовідносини, в яких реалізується суб’єктивне право, і, нарешті, суб’єктивне право, що належить конкретній особі.

Для права загального землекористування громадян характерна загальна правоздатність, рівна для всіх громадян на відміну від спеціального землекористування, де об’єм та зміст правоздатності громадян визначається тим, для яких цілей та з складу яких земель надана в користування та чи інша земельна ділянка.

Отже, право загального землекористування громадян – це особливий інститут екологічного та земельного права, що ґрунтується на природно-правовій доктрині, і регламентує права та обов’язки, межі та порядок вільного, без закріплення за конкретним суб’єктом і надання відповідних дозволів, безоплатного, рівноправного використання земель як необхідної умови, джерела, засобу і місця забезпечення життєдіяльності людини, для задоволення пізнавальних, естетичних, освітніх, наукових, рекреаційних, оздоровчих, туристичних, комунікативних та інших потреб необмеженим колом осіб.