УДК 159.922:316.64:165.242.2

Дмитрієнко Ю.М., здобувач наукового ступеня доктора юридичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченко

УДК 34:008

Дмитрієнко І.В., Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди

ДО НОРМАТИВНОЇ ОРИГІНАЛЬНОСТІ, АРХЕТИПІВ, ПРАВОВОЇ МЕНТАЛЬНОСТІ ІСТОРИЧНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ ТА КУЛЬТУРИ

Модерність сучасної постперехідної правової епохи полягає у визнанні за кожною національною правовою свідомістю та культурою їх права на самостійне існування та розвиток, у відстоюванні принципу рівноправного співіснування правових свідомостей та культур, що виключає не тільки будь-який нормативно-правовий культуроцентризм, але й взагалі претензію на культурно-правове лідерство окремою національною правовою свідомістю та культурою. Для уточнення деяких важливх моментів у подальших розмірковуваннях нагадуємо про те, що ми під поняттям «українська правова культура» розуміємо за ідеями Ю.М. Дмитрієнка [1] таку правову культуру, котра зпродукована домінантним українським етносом за давніх часо-просторів становлення та розвитку українства, різних українотериторіальних племен до єдиного українського народу та української нації. Творчий взаємозбагачуваний ідейно-світоглядний діалог, у межах якого існує повноцінна нормативна правова культура людства, — така пріоритетна тенденція історичного та сучасного формування української правової свідомості та культури. Під поняттями «історична українська правова свідомість», «історична українська правова культура» розуміємо ту правову свідомість та культуру, що існували у історичній реальності. За українцями ми бачимо русичів русів княжої доби, давньослов'янські об'єднання раннього середньовіччя та часів Великого переселення народів, ще глибше у давнину — праслов'ян, попри їхній безпосередній зв'язок з іраномовними народами Причорноморських степів, скіфів, сарматів та ін. Інакше кажучи, особливість процесу формування українського народу як титульного полягала в тому, що він характеризувався прямою естафетою передачі культурно-правових цінностей, традицій, типових форм (типів) української правової свідомості у єдиному європейському правозаконодавчому геокультурному руслі, яке дає змогу безпосередньо ввести в нормативне етнотворення українців, перш за все, світоглядний нормативно-правовий тисячолітній досвід інших народів. Не випадково українська мова як один з найвищих циклів соціальної активності української правової свідомості [2] характеризується серед більшості слов'янських мов своєю нормативно-правової наближеністю до індоєвропейської мовно-правової єдності. А український ідейно-світоглядний орнамент успадковує орнаменти трипільської правової культури, не кажучи вже про її аграрні правові традиції. Не дивує в цьому контексті й те, що українська хата (один з найголовніших типових артефактів української правової свідомості та культури) за всіма нормативно-правовими ознаками (аж до побіленої глини) усталено сягає, а значить й українська правова свідомість та культура, скіфсько-сарматських часів.

Типологізація будь-якої національної правової культури здійснюється, як правило, через її ментальність (родова правова природа) та правову ментальність (видова правова природа), які є особливими правовими поняттятми та категоріями правової науки та культурології. Правова ментальність, як й етична, моральна та інша, як підструктура звичайної ментальності, — це сукупність конкретно-історичних нормативно-правових символів і світоглядно-ідейних образів (домінує світогляд), які відображають домінантні та пріоритетні структурні (національний ідеал, національна норма статичного права та її регулятивні якості – найголовніші структурні елементи права та правосвідомості) уявлення даного соціуму про навколишній світ. Генезис ментальності багато в чому залежить від природного середовища. Родючого ґрунту завжди було тут у достатній кількості, що виключало конкурентну боротьбу за розподіл земельних ресурсів і формування замкнених соціальних груп із протилежними інтересами та водночас відсутність потреби до збереження національних і правових традицій, а звідси сформувалась загальна слабкість нормативної сили права, домінанта її світоглядних (ідеологічних, політичних, корпоративних) якостей, а не суто регулятивних (нормативно-правових).

Наслідки для українського правового менталітету мала і соціальна історія. Територія сучасної України зазнала безперервної навали різних за походженням агресорів (татарських, польських, російських, німецьких) та всіляких спроб різноментально-правової акультурації ними українства. Крім цього негативно вплинули на українську правову ментальність постійні міграційні процеси. Міграція ставала причиною неусталеності, постійного відчуття правової маргінальності, тобто під час перенесення української правової свідомості на інші простори, ментальна щільність її зменшувалась, згасали національно-правові традиції, а на інших територіях нові українські етноси не зформувались та не розвивались, тобто нових стійких місць, окрім традиційного географічного, українська правосвідомість історично не набула.

Також важливим фактором формування регулятивної слабкості національної правової ментальності є специфіка міжсуб'єктних правовідносин, яка проявилася в постійній зраді українськими ватажками власного народу. Своєрідність ментально-правових рис української національної правової свідомості та культури найчастіше здатні дослідники визначити за архетипами. Архетипи — це архаїчні культурно-правові (регулятивні, ідейні, світоглядні) і первісні образи, уявлення-символи про людину, її місце в світі та суспільстві; певні ціннісні орієнтації, які проростають через пласти історії і зберігають своє значення й сенс у сучасній правової культурі. Характерними рисами історичного та сучасного українського, перш за все, суспільного та державного культурно-правового архетипу є стійка ідейно-світоглядна усталеність та недостатня нормативна правоусвідомленість (кризовий та низький цикл соціальної активності української правової свідомості домінують), що надають можливість характеризувати його як усталений маргінально-правовий, де домінують не нормативні, а ідейно-світоглядні, насамперед, ідеологічні цінності та властивості. Найвідомішими нормативно-правовими архетипами та символами української правової культури є образи Богоматері. Інший архетипний правовий мотив — рівність усіх синів однієї матері. Цілком зрозуміло, що у несвідомій українській психіці домінує материнсько-жіночий елемент над батьківсько-чоловічим. Це вплинуло на формування однієї з основних властивостей українського правового менталітету — української нормативно-правової екзекутивності. Передусім «нормативно-правова екзекутивність» асоціюється з репродуктивно відтворювальним, імітативним, а не творчим началом.

Перевага жіночого компоненту в правовій ментальності, свідомості та культурі українців визначає також характер їх уявлень про своє місце у світі. Лагідність, ніжність, м'якість, втеча від активного життя зумовили пріоритет малого гурту, родини, корпорації, малого над великим, емоції над рацією. Дзеркальним відображенням домінантної родинної або корпоративної форми (типу) української правової свідомості та культури є Запорізький кіш, що становив родинний корпоративний правовий колектив.

Сприйняття правового часу і уявлення про своє законодавче місце в світі визначило такі основні форми (типи) української національної правової свідомості та культури: 1) авантюрно-козацький, орієнтований на боротьбу з ворогами, лицарські чесноти, оборону віри та кордонів, розваги, насолоду життям; 2) «прихованого існування», що характеризується відступом у себе.

Особливості правової ментальності українського народу, його життя, природні умови, в яких він жив, визначали головні якості його художньо-правової свідомості та культури. До них належать такі: а) висока духовність, що пронизує всі художньо-правові явища; б) дотримання в художній діяльності етичних та етико-правових ідеалів; в) порівняно довготривале збереження в художньому житті усного типу (форми) правової культури, звичаєвого (традиційного) права, усної норми звичаєвої правової свідомості – механізму правового регулювання перехідних суспільних відносин; г) зосередженість художньо-правових процесів у системі народного правового життя.

Матеріали статті апробовані на численних конференціях та інтернет-конференціях у 2005-2008 роках, вперше викладені у Всесвітній Мережі Інтернет у 2006 році на сайті наукового органу Університету мислі за режимом доступу: http//um.rail.kharkov.com (офіційна довідка від провайдера N 63 від 12.12.2006 р.).

Література

1. Dmitrienko Yu. Problems legal consciusness in modern Ukrainian society. - Nr 4 (4) 2007. – Przemysl: Sp. z.o.o «Nauka i studia», 2007.– Р. 51-57

2. Дмитрієнко Ю.М. Чи потрібна правова реформа в Україні // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ України. 3’2007. – Дніпропетровськ: ДДУВС, 2007. - С. 45-53