Романенко Л.А.

Степовий зональний науково-дослідний центр

продуктивності АПК

Сучасний стан та перспективи розвитку кормовиробництва в Україні

Ключовим моментом у вирішенні проблеми кормовиробництва є системний, комплексний підхід. Тому початковим етапом дослідження є детальне з`ясування суті  кормовиробництва. Це поняття одними авторами розглядається вузько, іншими – досить широко.

На думку О.І. Зінченка  кормовиробництво – це виробництво і заготівля кормів на основі джерел одержання їх, основою якого є кормова площа, з якої одержують грубі, соковиті, зелені і штучно зневоднені корми. Важливою складовою кормовиробництва є площі посівів зернофуражних культур – основного джерела концентрованих кормів. Андрєєв Н.Г. кормовиробництвом називає галузь сільського господарства, яка займається вирощуванням кормових культур на польових землях і на сіяних та природних сінокосах і пасовищах. Кормовиробництво – це організаційно-господарські і агрохімічні заходи, вважає Скоблін Г.С., які проводять для забезпечення тварин кормами із сінокосів, пасовищ і ріллі. Ківейша Є.І. пропонує визначення кормовиробництва як галузі матеріального виробництва, яка виробляє кормову продукцію: сировину, напівфабрикати і одержання на їх основі повноцінних кормових сумішей, включаючи комбікорми.

Система кормовиробництва представляє собою комплекс технічних і організаційно-економічних заходів, які направлені на високопродуктивне використання  земельних угідь з  метою одержання найбільшої кількості якісних кормів при зменшенні грошово-матеріальних і трудових затрат на одиницю продукції.  А.А.Шутьков, наприклад, розглядає її як науково-обґрунтований комплекс технологічних, технічних і організаційно-економіч­них заходів, направлених на забезпечення правильного використання земельних угідь з врахуванням одержання найбільшої кількості кормів при зменшенні затрат на одиницю продукції; на удосконалення технології консервування кормів; вироб­ництво комбікормів для повного задоволення потреб тваринництва повноцінними кормами, підвищення його економічної ефективності.

Під системою кормовиробництва Л.К.Грінчук розуміє комплекс організаційно-економічних, агрономічних і зоотехнічних заходів, що забезпечують потрібний обсяг виробництва корму відповідної якості при можливо найменшому розмірі кормової площі і найменших затратах праці і коштів на одиницю одержаного корму. Основними елементами цієї системи є такі: голов­не джерело надходження кормів (сіяні культури чи природні угіддя); рівень інтенсивності кормовиробництва; організація і технологія виробництва кормів; організація заготівлі і зберігання кормів; підготовка і доставка кормів до місця споживання. Кутіков С.Й. вважає, що в кожному господарстві система кормовиробництва повинна забезпечити максимальний вихід поживних речовин з гектара з низькою їх собівартістю.

Зінченко О.І. підкреслює, що кормовиробництво має бути інтенсивним, тобто вирощувати кормові культури і заготовляти корми треба при мінімальних затратах енергетичних і трудових ресурсів, максимальному виході продукції на одиницю часу і на одиницю площі. Інтенсифікація кормо­вироб­ництва повинна здійснюватися на основі зміцнення матеріально-технічної бази господарств, застосування добрив, розширення посівів кормових культур на меліорованих землях, удосконалення технології вирощування, заготівлі й переробки кормів, поліпшення природних кормових угідь. Важливим фактором інтенсифікації польового і лугового кормовиробництва як стверджує Проскура І.П. є вирощування високопродуктивних сортів кормових культур і трав, а вирішальним - спеціалізовані кормові сівозміни, в яких створюються оптимальні умови для вирощування кормових культур і підвищення їх продуктивності.

Ряд авторів Бегей С.В., Шутьков А.А. та інші доводять, що інтенсифікація кормовиробництва передбачає підвищення урожайності всіх кормових культур шляхом впровадження високопродуктивних сортів і максимального розширення проміжних посівів. Широкий вибір кормових культур і високий рівень їх урожайності в свою чергу потребують вирощування польових культур у науково обґрунтованих сівозмінах, де створюються найбільш сприятливі умови для високої ефективності добрив, вапнування, травосіяння, обробітку ґрунту тощо.

В даний час дослідження з кормовими сівозмінами спрямовані, головним чином, на максимальне використання біологічних факторів росту продуктивності ріллі і якості кормів, відтворення ґрунтової родючості при раціональному використанні обмежених матеріально-технічних ресурсів. Велика увага приділяється також удосконаленню системи сівозмін стосовно до багатоукладних форм ведення тваринництва. На сучасному етапі розвитку сільськогос­подарського виробництва роль і значення кормових сівозмін визначається передовсім причинами організаційно-господар­сь­кого, економічного і агроекологічного характеру.

Висновки:  основою організації високоінтенсивного кормовиробництва і створення сталої і міцної кормової бази можна вважати систему сівозмін. В інтенсифікації кормової бази можна, на нашу думку, виділити п`ять основних принципів (підходів): забезпечення систематичного підвищення урожайності зер­нофуражних і кормових культур та продуктивності сіножатей і пасовищ;  пос­тійного збільшення  виробництва кормів з розрахунку на гектар кормової площі та умовну голову тварин; поліпшення якісного складу кормових ресурсів та забезпечення повноцінної годівлі худоби і птиці згідно із зоотехнічними нормами; забезпечення  вищих  темпів росту виробництва кормів порівняно з тем­пами розвитку тваринництва; підвищення продуктивності праці в кормо-виробництві та зниження собівартості кормів.