ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК ПІДПРИЄМСТВА: РОЗРОБКА І ВПРОВАДЖЕННЯ СТРАТЕГІЇ

Єфремов О.С.

СНУ ім. В.Даля

Орієнтація на інноваційний тип розвитку є однією з головних умов стійкого функціонування і підтримки необхідного рівня конкурентоспроможності як підприємств, та і галузей, регіонів. Для реалізації інноваційного розвитку необхідне знання закономірностей протікання окремих інноваційних процесів, основ управління техніко-економічним розвитком як на мікро-, так і на макрорівні. Для забезпечення ефективності прикладного аспекту теоретичних підходів і висновків в області управління інноваційним розвитком необхідна адаптація останніх до конкретних територіальних (регіональних) господарських умов і відтворювального комплексу, що дозволить забезпечити необхідні структурні зміни у відтворювальному механізмі регіону відповідно до перспективних цілей і завдань його соціально-економічного розвитку.

В умовах, що склалися, розробка науково-теоретичних і практичних підходів до забезпечення інновацій як основи стратегій розвитку підприємства має вельми важливе значення. Проте розробка інноваційних стратегій для багатьох підприємств залишається на другому плані. Більшість керівників звертають увагу тільки на окремі стратегічні елементи. Причому поза увагою керівників часто залишаються ключові питання з погляду організації інноваційного бізнесу.

Дослідження сучасних тенденцій перспективного розвитку господарської діяльності, з одного боку, і джерел економічного зростання, з іншого, свідчить про істотне посилення ролі інновацій в стратегічному управлінні підприємством [1, 2, 3, 4]. Але, не дивлячись на цілком очевидний взаємозв’язок ефективності стратегічного розвитку і інновацій, методи їх інтеграції до теперішнього часу залишаються недостатньо вивченими. В існуючих дослідженнях не сформульовані концептуальні підходи, форми і способи стратегічного розвитку підприємства на основі інновацій, що обумовлює систематизації принципів і джерел ефективного інноваційного розвитку.

В сучасній системі економічних відносин ключове місце серед чинників, що забезпечують конкурентоспроможне економічне зростання, належить якості та інтенсивності інноваційної діяльності, результати якої часто є непередбаченими. Тому в управлінні інноваційним розвитком підприємства необхідно використовувати системний підхід, а стратегію його розвитку слід формувати на основі оптимізації її структури, цілей, властивостей за допомогою максимізації ефективності взаємодії її компонентів.

Правильний вибір стратегії дозволить підвищити внутрішні можливості інноваційної діяльності, виявити приховані резерви розвитку організації в цілях підвищення ефективності її комерційної діяльності. Здібність до реалізації стратегії інноваційного розвитку і практичного використання інновацій стає необхідною умовою досягнення якісного економічного зростання, науково-технічного прогресу і високої конкурентоспроможності підприємства.

Стратегія інноваційного розвитку підприємства – це система управлінських, організаційних та інноваційних рішень, спрямованих на реалізацію завдань, що стоять перед ним. Вона передбачає формування і формалізацію пакету заходів, що дозволяють структурі в перспективі змінити своє становище, що фактично означає розробку тактичних задач, які забезпечують стратегічні цілі.

Стратегія інноваційного розвитку спрямована на досягнення результатів за двома напрямами діяльності підприємства: інноваційним і фінансовим. Досягнення прийнятних фінансових результатів – це насущна необхідність збереження стійкого функціонування, інакше підприємство не виживе в умовах ризику; досягнення прийнятних стратегічних результатів важливо для підтримки і покращання довгострокової ринкової позиції і конкурентоспроможності підприємства.

Необхідність вносити корективи до стратегії інноваційного розвитку (управління змінами) обумовлена тим, що зовнішнє середовище, в якому діє підприємство, постійно міняється під впливом різних подій, серед яких можна відзначити і важливе відкриття в області технології, і успішне виведення конкурентом на ринок нового товару, і нову державну політику, і розширення інтересів покупців у тій або іншій області. У зв’язку з цим неможливо передбачити всі стратегічні дії заздалегідь і прямувати за наміченою схемою, оскільки поява нових обставин викликає необхідність проведення коригувальних дій.

Література

1. Ілляшенко С.М. Маркетинг і менеджмент інноваційного розвитку: Монографія. – Суми: Університетська книга, 2006. – 727 с.

2. Бажал Ю.М. Економічна теорія економічних змін: Навч. посіб. – К.: Заповіт, 1996. – 384 с.

3. Гальчинський А.С., Геєць В.М., Кінах А.К., Семиноженко В.П. Інноваційна стратегія українських реформ. – К.: Знання України, 2002. – 336 с.

4. Глазьев С.Ю. Теория долгосрочного технико-экономического развития. – М.: Владар, 1993. – 306 с.