Буковинська державна фінансова академія

М.М. Урсуляк

Стратегічне управління ресурсним потенціалом підприємства

В умовах жорсткої конкурентної боротьби і надто мінливої ситуації сьогодення фірми повинні не тільки концентрувати увагу на внутрішньому стані справ, але й виробляти довгострокову стратегію поведінки, яка дозволяла б їм встигати за змінами, які відбуваються в їхньому оточенні. Слід зазначити, що успіх притаманний тим підприємствам, чиї стратегії орієнтовані на активне використання ресурсного потенціалу для змін зовнішнього оточення, а не просто пристосування до цих змін у ньому.

Тому, на сьогодні, досить актуальним та доцільним є питання дослідження стратегій і методів управління потенціалом підприємства для досягнення максимального економічного ефекту, розгляд ресурсного потенціалу підприємства як об’єкту стратегічного управління.

Різним аспектам теорії і практики стратегічного управління ресурсним потенціалом підприємства та розробки стратегії присвячені роботи Л. Абалкіна, О. Амоші, І. Ансоффа, Дж. Блайта, О. Воронова, І. Гуркова, Д. Джоббера, П. Дойля, Дж. Еванса, Ф. Котлера, М. Портера, А. Стрікленда, А. Томпсона, Р. Фатхутдинова та ін. Проте, незважаючи на вагомі напрацювання, залишаються проблеми, що потребують ґрунтовного дослідження .

Не існує стратегії, єдиної для всіх компаній, так само, як і не існує єдиного універсального стратегічного управління.

Важливим джерелом інформації для формування стратегічних цілей є інформація про потенціал, аналіз якого дозволяє оцінити реальність поставлених цілей, спрогнозувати можливі зміни і вибрати найбільш ефективну стратегію організації. Сенс стратегічного аналізу полягає в тому, що якщо зрозуміти конкурентну динаміку галузі, то можна думати про те, які кроки робити, що необхідно змінити, як використовувати ті або інші можливості, переваги, компетенції [4, с. 107].

Крім прогнозування, завданням стратегічного аналізу є також виявлення, розвиток і захист від конкурентів чинників стратегічного успіху.

Важливе місце серед факторів успіху підприємства належить його ресурсам та управлінню ними. Принципова відмінність ресурсного підходу визначається тим, що потреба в ресурсах аж ніяк не є похідною від ринкового положення фірми, швидше її ресурсний потенціал обумовлює успішне положення на ринку.

В основі ресурсного підходу лежить той очевидний факт, що кожне підприємство володіє різноманітними ресурсами, які воно може вибирати на ринку факторів виробництва і комбінувати у відповідності зі своїми можливостями [1, с. 33].

Якщо підприємство здійснює вибір і комбінацію ресурсів краще, швидше, оригінальніше конкурентів, то йому гарантований кінцевий ринковий успіх.

Стратегічний аналіз потенціалу організації треба почати перш за все з дослідження структури галузі, в якій працює дана організація.

Для досягнення оптимального результату стратегічного управління потенціалом підприємства фірмі необхідно або стати у своїй галузі виробником з найнижчим рівнем собівартості, або диференціювати свою продукцію в тих напрямках, які цінуються покупцем до такої міри, що він заплатить найвищу ціну, щоб отримати їх. Ці два напрямки можна розбити на кілька методів:

1. Лідерство по витратах. Відповідно до цього методу фірма повинна прагнути мінімізувати собівартість, яка може дозволити їй проводити при необхідності цінову конкуренцію. Вона також може бути джерелом прибутку, який може бути реінвестований у виробництво для поліпшення якості продукції, у той час як ціна на цю продукцію буде відповідати середній ціні по галузі. Таким чином, не низька собівартість сама по собі надає конкурентні переваги, а можливості цієї низької собівартості покращують конкурентоспроможність.

Однак, існує декілька ризиків, пов’язаних зі стратегією лідерства по витратах, таких як: надмірний акцент на ефективність може привести: до втрати фірмою реакції на вимоги покупців; більшість шляхів для досягнення низької собівартості можуть бути легко скопійовані; конкуренти здатні встановлювати ціну на рівні граничної собівартості, тому що у них є інші, більш рентабельні виробничі лінії, що більш ніж покривають постійні виробничі витрати.

2. Диференціація. Стратегія диференціації означає не тільки те, що потрібно чимось відрізнятися від інших. Ключем до успіху при проведенні диференціації повинна бути унікальність, яка цінується покупцями. Проте стратегії диференціації, також властивий елемент ризику. Основа досягнення диференціації може бути легко скопійована, в цьому випадку конкуренція в галузі перетвориться в цінову; фірми, що орієнтуються на широку диференціацію, можуть бути витіснені компаніями, чиї зусилля спрямовані лише на один певний сегмент; якщо фірма буде ігнорувати витрати на диференціацію, то підвищення ціни не призведе до підвищення прибутку.

3. Фокусування. Стратегія фокусування передбачає вибір сегмента або групи сегментів в галузі та задоволення потреб цього сегмента з більшою ефективністю, ніж це можуть зробити конкуренти, що обслуговують більше широкий сегмент ринку. Стратегія фокусування може застосовуватися як фірмою, що є лідером за собівартістю, яка обслуговує даний сегмент, так і диференціатором, що задовольняє спеціальні вимоги сегмента ринку тим способом, який дозволяє встановити високу ціну [2, с. 69].

Таким чином, стійка діяльність підприємства залежить не тільки від обґрунтованості стратегії розвитку, маркетингової політики, від зовнішніх умов, до числа яких відносять податкову, кредитну, цінову політики держави та ринкову кон’юнктуру, а також від ефективного управління та використання всіх існуючих в його розпорядженні ресурсів.

При виборі необхідної стратегії управління ресурсним потенціалом підприємства вище керівництво фірми в сучасних ринкових умовах має залучати аналітиків, інакше, без ретельно проведеного стратегічного аналізу, метод формування та використання ресурсного потенціалу може носити випадковий характер, бути неефективним і здатний в умовах жорсткої конкуренції призвести до банкрутства компанії.

Література

1. Вишневська О.М. Ресурсний потенціал підприємництва / О.М. Вишневська // Економіка АПК. – 2008. – № 12. – С. 32-37.

2. Єфімова О. Системний підхід – основа управління діяльністю підприємств / О. Єфімова // Персонал. – 2009. – № 2. – С. 67-71.

3. Ігнатьєва І.А. Методологічні аспекти управління стратегічним потенціалом підприємства / І.А. Ігнатьєва // Проблеми науки. – 2008. – № 1. – С. 8-12.

4. Павлова В.А. Конкурентоспроможність підприємства: оцінка та стратегія забезпечення / В.А. Павлова. – Д.: Вид-во ДУЕП, 2007. – 276 с.