К.е.н., докторант Макаренко Ю.П.

ННЦ «Інститут аграрної економіки» УААН

Державна політика США щодо малого бізнесу в аграрній сфері

В США держава надає підтримку дрібним фермерам насамперед із метою збереження образу життя аграріїв і водночас гальмуючи депопуляцію. Тобто йдеться про соціальний аспект проблеми. США не можуть піти на «ліквідацію» близько 0,5 млн. ферм (22,6 %), враховуючи необхідність зайнятості їхніх власників, забезпечення їм нових джерел доходу, порушення традиційного сільського укладу тощо. Інакше кажучи, масова ліквідація дрібних ферм (насильна чи через ринкову конкуренцію) стала б особистою трагедією для більшості їхніх власників, здатна стати «соціальним дестабілізатором» у суспільстві.

Держави за допомогою законодавства підсилюють контроль за структурою господарств з тим, щоб уникнути їх надмірного збільшення і просувати моделі, що базуються на сім’ї, сімейному фермерському господарстві та кооперації [1].

Одним із важливих чинників, що сприяє збереженню сімейного фермерства є соціальний аспект. Йдеться про те, що і в нових моделях сталого розвитку сільськогосподарської галузі виступає визнана економічною наукою та міжнародною практикою концепція багатофункціональності сільського господарства, визначальна його значущість у житті суспільства як галузі, яка нарівні з її первинною виробничою (комерційною) функцією виконує цілий комплекс соціально значущих для суспільства некомерційних функцій. До останніх належать забезпечення продовольчої безпеки країни, підтримка зайнятості населення, впорядкування сільських поселень, агроланшафтів, агрозаповідників, захист суспільства від негативних явищ урбанізації та ін.

Саме з цих позицій стає зрозумілою державна політика щодо дрібнобізнесового й малого секторів в аграрній сфері США.

Адже, ті 15 % товарної продукції, що припадають на нього, міг би без особливих проблем компенсувати сектор великотоварних ферм, які до того ж мають незаперечні економічні переваги. Невеликі за площею ріллі ферми не в змозі ефективно використовувати переваги меліорації, науково обґрунтованих сівозмін, високопродуктивної техніки, інтенсивних технологій, хімічних засобів, тобто найбільш важливих чинників постіндустріалізації й підвищення ефективності аграрного сектору.

У зв’язку з цим чимало політиків і науковців США у 90-ті роки ХХ ст. прогнозували, що число ферм до 2010 р. скоротиться до 1,1 млн. одиниць. Але за переписом 2007 р. кількість ферм США становила 2205 тис. одиниць, а у 1997 р. – 2215 тис., тобто зменшилася лише на 11,8 тис. (на 1 %). Більш того, кількість невеликих ферм (обсяги реалізованої продукції сільського господарства до 250 тис. дол. в рік) збільшилася з 1969 тис. од. у 2002 р. до 1988 тис. од. у 2007 р. (майже на 19 тис. од.).

Крім того, для більшості власників невеликих ферм вони не є ні основним джерелом доходів, ні головним місцем зайнятості. Так, у 2007 р. оператори ферм з продажем сільгосппродукції менше 10 тис.дол. за рік, як правило, працювали поза фермою. Кількість їх становила 1272 тис. одиниць (57,7%) від загальної кількості форм. Обсяги продажу становили 2546 дол. за рік. У складі таких ферм найбільша кількість (500 тис.) міні ферм, з обсягом продаж менше 1000 дол. – або 193 дол. продаж на одну ферму [5].

Вони можуть вкладати засоби в сільськогосподарську діяльність лише на основі партнерства з фермерськими господарствами. Водночас був проголошений курс на стимулювання розвитку сільської кооперації. У ці ж роки із-за пільгового оподаткування багато несільськогосподарських компаній почали інвестувати сільське господарство. Як наслідок, особливо у західних штатах, з’явились крупні корпорації з відгодівлі худоби, виробництва бавовни, вирощування цукрових буряків, овочів і розведення птиці. Антрепренерськими підприємствами є також крупні каліфорнійські плантації. Із-за аграрного фундаменталізму і певної фетишизації сімейної ферми несімейні корпорації розглядаються у США як небажане явище. У восьми штатах їх реєстрація заборонена. Цим в значній мірі пояснюється той факт, що в 2007 р. частка несімейних корпорацій у земельній площі становила – 1,9%, у загальній кількості агроструктур – 0,5% і в товарній продукції – 6,0% (в 2002 р. відповідно: 0,99%; 0,33%; 6,2%) [2; 3; 4; 5].

Усе це дає підстави стверджувати, що і в умовах посилення концентрації і інтеграції в сільському господарстві сімейне фермерство в США в основному зберігається. Певною мірою це пояснюється «позаринковими» чинниками, а саме: значна допомога держави фермерам, яка зберігає цей сектор, зважаючи на соціальний аспект проблеми (збереження зайнятості, ландшафту, фермерський фундаменталізм тощо).

В США вертикальна інтеграція відбувається переважно на добровільних кооперативних засадах.

Література:

1. Молдован Л.В. Форми господарювання в аграрному секторі України в умовах глобалізації / Л.В. Молдован // Економіка АПК. – 2010. – № 1. – С. 13-17.

2. Серова Е. Особенности экономического поведения коллективного предприятия / Е. Серова // Вопросы экономики. – 1998. – № 11. – С. 113-126.

3. Черняков В.А. Роль и место крупнейших сельськохозяйственных предприятий в аграрном секторе США / В.А. Черняков // Экономика сельскохозяйственных и перерабатывающих предприятий. – 2001. – № 5. – С. 9-12.

4. 2002 Census of Agriculture. United States. Summary and State Data. Vol. 1. Geografic Area Series. Part. 51. U. S. Departament of Agriculture. Issued June 2004.

5. 2007 Census of Agriculture. United States. Summary and State Data. Vol. 1. Geografic Area Series. Part. 51. U. S. Departament of Agriculture, NASS, 2009.