Экономические науки / 12.Экономика сельского хозяйства

Марченко С.К., Липко К.В.

Вінницький національний аграрний університет

ФІНАНСОВІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ АГРАРНОГО СЕКТОРА ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ В УМОВАХ СЬОГОДЕННЯ

Вступ. Розглядаючи економічний розвиток України та її інтеграцію у світове господарство, особливої актуальності набуває розбудова аграрного сектору, оскільки сільське господарство є важливою сировинною базою для харчової та легкої промисловості (в аграрному секторі формується переважна частина (понад 90% ) світових продовольчих ресурсів).

Сучасний стан аграрного ринку має ряд невирішених проблем, якими є: проблеми кредитування, податкових відносин, агрострахування, фінансової підтримки сільськогосподарських товаровиробників. Саме ці чинники, за визнанням міжнародних експертів, на 60—70% формують ринкове середовище, без якого цивілізований ринок існувати не може.

В Україні успішність вирішення накопичених проблем аграрного сектора залежить від багатьох факторів, серед яких розбудова аграрної іпотеки, впровадження фінансових інструментів аграрного ринку, вдосконалення нормативно-правового забезпечення, що неможливо без опрацювання досвіду розвинених країн.

Виклад основного матеріалу. За земельною територією Україна є однією з найбільших країн Європи (після європейської частини Росії), а за якісним складом ґрунтів та біопродуктивністю угідь однією з найбагатших держав світу. В Україні зосереджена значна частина ( за оцінками різних авторів, від 7 до 25 %) світових запасів чорноземних та інших родючих різновидів ґрунтів суходолу.

Забезпеченість основних галузей економіки земельними ресурсами в 3 – 4 вища, ніж у західноєвропейських країнах. За експертними оцінками, при раціональній структурі землекористування та відповідному науковому й ресурсному забезпеченню Україна здатна виробляти продуктів харчування на 140 – 150 млн. осіб [2], або прогодувати ще дві такі самі країни.

Але в той же час існують певні проблеми. Стратегічне значення зовнішньої торгівлі для України зумовлюється тим, що модернізація економіки, залучення масштабних іноземних інвестицій, новітніх технологій можливі лише за умови формування в країні стійкої, відкритої до зовнішнього світу господарської системи, органічного включення України в систему глобального розподілу праці.

Проте, протягом останніх трьох років зовнішній торговельний оборот зменшується. Погіршується структура як експорту, так і імпорту. Експорт продукції окремих галузей є неефективним, нерідко – просто збитковим. Сировинна спрямованість українського експорту зумовлює його вразливість до коливань цін на світовому ринку.

Кінцева продукція має високу собівартість. Тому й не дивно, що ціни на окремі види української продукції на 30 - 70% перевищують ціни міжнародних ринків.

Наявні схеми фінансування експорту все ще далекі від досконалості. Високі процентні ставки на кредитному ринку України, обмежений доступ до "довгих" кредитів спричиняють те, що для українських експортерів фінансові ресурси сьогодні обходяться в 6 - 10 разів дорожче, ніж для їхніх західних конкурентів. Все це дуже негативно впливає на розвиток аграрного сектора України.[6]

У зв’язку із сезонністю аграрного виробництва результати праці, особливо в рослинництві, виявляються тільки після закінчення річного періоду і залежать від своєчасності і якості проведення ряду технологічних операцій. Для забезпечення ритмічного здійснення вказаних процедур потрібні значні ресурси, які покриваються сільгоспвиробниками за рахунок надання кредитів підприємствам. Саме тому кредитування відіграє важливу роль для розвитку підприємства.

Голова Національного банку України Сергій Арбузов повідомив, що з початку 2011 р. на підтримку сільгоспвиробників було видано більше 8 млрд. грн., знижено відсоткові ставки за кредитами. Крім того, Міністр аграрної політики і продовольства Микола Присяжнюк заявляв,що кредитування агропромислового комплексу станом на 1 липня 2011 р. збільшилося в 2,2 рази в порівнянні з періодом минулого року - до понад 7 млрд. грн. Міністр підкреслив, що процентні ставки, під які сьогодні залучаються кредити, в середньому по Україні складають 18-22% річних. Крім того, за його даними, державним бюджетом на 2011 р. Мін АПК для здешевлення кредитів передбачено кошти загального фонду в сумі 531,4 млн. грн., що становить лише 29% від потреби в компенсаційних коштах. На 2011 р. загальна потреба, за його даними, - 1,9 млрд. грн. [5]

Аналізуючи проблеми банківського кредитування в Україні видно, що банківська система України потребує значного реформування, направленого на здешевлення кредитів, їх доступності, економічно обґрунтованих кредитних ставках, вдосконалення законодавчої бази, переймання досвіду іноземних держав (так, у Японії ставка за банківський кредит становить 7 - 8%, у Росії – 12,36 – 12,81% тощо) .[1]

Статистика свідчить, що у розвинутих країнах 70% обігових коштів на розвиток аграрного сектору формується за рахунок банківського кредитування, в Україні ж ця частка становить лише 20%.[4]

До вище вказаної проблеми з кредитуванням, на нашу думку існують й інші, зокрема: катастрофічний диспаритет цін на сировинну та готову продукцію аграрних підприємств, при цьому розміри прямої бюджетної підтримки є обмеженими і тому використовуються за найприорітетнішими напрямками розвитку, що є негативним.

Держава зовсім не дбає про високоякісну продукцію, яку можуть виготовляти агропідприємства, їй зручніше закупляти закордону продукцію і збагачувати економіку інших країн, але аж ніяк не нашу. Безперечно наша країна повинна співпрацювати з іншими високорозвиненими країнами світу, але тільки з метою покращення свого становища та застосування іноземних ефективних методів керування у різних сферах економічного життя України.

Державна фінансова політика у сфері агропромислового комплексу в умовах обмеженості ресурсами має бути зорієнтована на побудову самодостатнього фінансово незалежного аграрного сектору економіки. Відсутній зв’язок між бюджетним фінансуванням АПК та показниками його діяльності, а тому потребує системного вивчення досвіду провідних сільськогосподарських підприємств в усіх регіонах України та закордону.

Для системи державного управління постійно існує необхідність у випереджувальній якості управління, тобто удосконаленні управління за рахунок постійного інноваційного процесу. У сучасних умовах трансформаційного періоду для економіки України особливої актуальності набула проблема створення ефективної системи управління оподаткуванням, розробки методів розвитку системи податкового регулювання діяльності підприємств АПК. Ефективним засобом державного регулювання економіки в усіх розвинутих країнах є вирішення проблем зниження податкового тягаря, виживання підприємств у швидкозмінному навколишньому середовищі та збільшення їх кількості шляхом формування науково обґрунтованих засад оподаткування.

В Україні ще не створена система оподаткування, яка відповідає сучасним ринковим відносинам. Податкова система, що існує зараз, сприяє поглибленню економічної кризи. Можна зауважити, що в Україні потрібно негайно створити ефективну податкову систему, яка б забезпечила розвиток народногосподарського комплексу, шляхом розвитку виробництва та збільшення кількості підприємств. [3]

Сьогодні сiльськогосподарськi пiдприємства в Українi оподатковуються за двома системами оподаткування незалежно вiд форми власностi: на загальних засадах та за спрощеною системою оподаткування.

В Україні механізми справляння основних податків, що сплачуються сільськогосподарськими товаровиробниками представленні наступними – фіксований сільськогосподарський податок, на додану вартість та на доходи фізичних осіб. Вони потребують комплексного вирішення, що передбачає проведення всебічного дослідження теоретичних засад формування системи оподаткування в галузі сільського господарства, загальної оцінки її сучасного стану та окреслення варіантів розвитку шляхом внесення змін до податкового законодавства.

Податкову проблему вирішити прийняттям або доповненням законодавчих актів, навіть найреволюційнішими, подолати не вдасться, розв’язувати її слід поетапно. На першому етапі, враховуючи кризову ситуацію в агропромисловому комплексі, доцільно було б, на нашу думку, запровадити триваліший термін мораторію (мінімум до 2015 р). У період мораторію сільськогосподарські товаровиробники повинні сплачувати тільки фіксований сільськогосподарський податок і обов’язково з урахуванням коефіцієнту циклічності, що має щорічно визначатись Аграрним фондом України.

На наступних етапах протягом періоду мораторію необхідно розробити й апробувати нову систему оподаткування для сільськогосподарських товаровиробників, з урахуванням перспективи розвитку агропромислового виробництва. Запровадження апробованих податків має здійснюватись поступово в міру готовності суб’єктів господарювання до сплати того або іншого податку. При цьому повинна обов’язково забезпечуватися вимога максимального врахування фінансових результатів і фінансового стану сільськогосподарських підприємств. За таких умов податкова система галузі забезпечуватиме не тільки надходження коштів до бюджету, а й стимулюватиме розвиток сільськогосподарського виробництва.

В той же час, необхідно усвідомлювати, що якою б досконалою не була система оподаткування, за невирішених проблем диспаритету цін на продукцію сільського господарства і промисловості, недосконалого фінансово-кредитного механізму, неврегульованих земельних правовідносин вона не зможе стати дійсно ефективною і забезпечити гармонійне поєднання інтересів держави і належного розвитку аграрного сектора економіки в Україні.[7]

Висновок. Проаналізувавши фінансові проблеми розвитку аграрного сектора економіки, можна сказати, що система фінансово-кредитних структур має сприяти ефективному ресурсному забезпеченню сільськогосподарських товаровиробників, повинна підтримувати державну політику формування нових фінансових відносин на селі, прогресивних форм фінансової підтримки ведення господарства з урахуванням світового досвіду роботи банків сільськогосподарського розвитку та оподаткування як важливої складової економічного розвитку.

Для досягнення поставлених цілей, повинні бути досягнуті такі ключові результати: активізація політичної волі для законодавчого врегулювання, створення відповідної нормативно-правової бази, адекватна стратегія реформування аграрних фінансів, надання кредитів підприємцям сільськогосподарського напряму, вдосконалення податкової системи.

Література:

1. Гуторова І. В. Роль банківського кредитування у забезпеченні сталого розвитку сільськогосподарських підприємств / І. В. Гуторова // Вісник Харківського національного аграрного університет ім. В. В.Докучаєва: економіка АПК і природокористування. – 2009.- № 9- с. 116- 120.

2. Данилко В. К. Статистична оцінка стану, використання та охорони земельних ресурсів// Статистика України – 2007 – № 1ст. 10 – 15.

3. Дмитренко Н.М. Пріоритетність непрямого оподаткування підприємств АПК у контексті Європейської інтеграції//Актуальні проблеми економіки. –2010 - №2 – ст. 210 – 213.

4. . Колотуха С.М. Кредитування сільськогосподарських підприємств як ефективне джерело інвестиційної діяльності / С.М. Колотуха, І.П. Борейко // Економіка АПК. - 2009. - № 1. - С. 89-96.

5. Перспективи об’ємів кредитування сільгоспвиробників у 2011р. Новости РБК-Украина: Арбузов. – [Електронний ресурс].- Режим доступу: http:// www.rbc. ua/ukr/top/show/arbuzov-obemy kreditovaniya-selhozproizvoditeley-budut-18072011200300 .

6. Україна на світовому ринку товарів. ВЕРЛАН А.О. – [Електронний ресурс].- Режим доступу: http:// udau. edu.ua/library.php?pid=865.

7. Особливості оподаткування сільськогосподарських підприємств в Україні. - [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.bibliofond.ru/view.aspx?id=483332