Економічні науки/12. Економіка сільського господарства

доктор філософії в галузі економіки Гукова М.В.

Донецький інститут Міжрегіональної Академії управління персоналом, Україна

Інноваційний процес в сільському господарстві України

Інноваційний вектор розвитку агропромислового комплексу України та сільського господарства, зокрема, визначений на державному рівні у Законі України „Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні”, Державній цільовій програмі розвитку українського села на період до 2015 року. Основою ефективного інноваційного процесу в сільському господарстві є результативна робота системи науково-дослідних організацій та високий рівень впровадження інноваційних розробок сільськогосподарськими підприємствами.

Основні теоретичні і методологічні положення, що пов’язані з розкриттям сутності й змісту інноваційної діяльності, особливостями і закономірностями її прояву в сільськогосподарських підприємствах викладені в наукових працях Л.Л. Антонюк,  В.І. Благодатного, В.О. Василенка,  С.А. Володіна, О.І. Дація, О.В. Донця, В.О. Заготова, М.В. Зубця, С.М. Ілляшенка, М.Х. Корецького, І.М. Криворучка, М.Ф. Кропивка, М.І. Лобанова, П.М. Макаренка, М.Й. Маліка, Л.І. Михайлової, Ю.Н. Новікова, І.А. Павленка, П.Т. Саблука С.О. Юшина та ін.

Узагальнивши теоретичні дослідження, розпочаті українським вченим-економістом світового рівня Михайлом Туган-Барановським, австрійський вчений Йозеф Шумпетер ще на початку XX століття вперше ввів у науковий обіг терміни «нові комбінації» та «інноваційний процес».

Інноваційна діяльність – це складна динамічна система дії і взаємодії різноманітних методів, факторів і органів управління, які займаються науковими дослідженнями, створенням нових видів продукції, удосконаленням устаткування і засобів праці, технологічних процесів і форм організації виробництва на основі новітніх досягнень науки, техніки; плануванням, фінансуванням і координацією науково – технічного прогресу; удосконаленням економічних важелів і стимулів; розробкою системи заходів з регулювання комплексу взаємообумовлених пропозицій, спрямованих на прискорення інтенсивного розвитку науково – технічного прогресу і підвищення його соціально – економічної ефективності [2, с. 96].

З нашої точки зору інноваційний процес можна розглядати як цілеспрямовану діяльність для отримання нових продуктів, технологій та послуг, які забезпечують економічну, соціальну, технологічну, екологічну  ефективність сільськогосподарських підприємств.

До основних особливостей формування і розвитку інноваційного процесу у сільському господарстві відносяться наступні:

1) значні відмінності регіонів країни за природно-кліматичними умовами і спеціалізацією виробництва;

2) різноманітність видів виробляємої сільськогосподарської продукції, її переробки, істотна різниця в технології обробки продукції, утримуванні и годівлі тварин;

3) велика різниця в періодах виробництва окремих видів сільськогоспо-дарської продукції і продуктів її переробки;

4) наявність значної різноманітності типів виробництва за різними організаційно-правовими формами та власністю, розмірами, спеціалізацією, підпорядкованістю, кооперацією тощо;

5) істотна залежність технологій виробництва в сільському господарстві від природно – кліматичних умов, дорожно-транспортних мереж, віддаленості від постачальницьких центрів, ринків збуту продукції і інших факторів [3, с.118];

6) відособленість сільськогосподарських товаровиробників, віддаленість від інформаційно – консультаційних служб і організацій, які виробляють науково-технічну продукцію;

7) різний соціально- освітній рівень робітників сільського господарства;

8) відстуність чіткого і науково – обумовленого організаційно-економічного механізму передачі досягнень науки сільськогосподарським товаровиробникам і як наслідок - суттєве відставання галузі з освоєння інновацій у виробництві.

Інноваційна модель розвитку, як економічна система, орієнтується на створення економічних, організаційних, правових, соціальних умов, що забезпечують ефективне відтворення, розвиток і використання науково-технічного потенціалу країни, впровадження вітчизняних екологічно безпечних, новітніх ресурсозберігаючих технологій.

В інноваційному розвитку беруть участь чинники і умови, необхідні для його здійснення, тобто – складові інноваційного потенціалу (табл.).

Таблиця

Складові інноваційного розвитку сільського господарства

Складові інноваційного потенціалу	Їх змістовна спрямованість
Юридичні	Інновації пов’язані, насамперед, з удосконаленням нормативно-правової бази, що визначає і регулює усі види діяльності підприємств
Соціальні	Інновації спрямовані на поліпшення умов і характеру праці, соціально-психологічного клімату, постійне підтримування високого рівня безпеки праці, створення комфортних умов життя, стимулювання творчої діяльності, професійну підготовку і підвищення рівня кваліфікації кадрів, вирішення проблем в галузі охорони здоров’я працюючих
Економічні	Інновації можна визначити як зміну методів і способів планування усіх видів виробничо-господарської діяльності, економічне стимулювання, раціоналізацію системи калькуляції внутрішньовиробничих витрат тощо
Управлінські	Інновації охоплюють процеси запровадження нових та удосконалення існуючих методів роботи апарату управління на сільськогосподарському підприємстві
Організаційні	Інновації спрямовані на запровадження нових форм і методів організації виробництва та праці, удосконалення організаційної структури підприємства
Технічні	Інновації спрямовані на вдосконалення наявних і створення нових технологій ведення сільськогосподарського виробництва, високоврожайних сортів культур і елітних порід тварин

Чинники, що стримують інноваційні процеси в сільському господарстві України, наведені на рис. [4, с.13].

Рис. Взаємодія чинників, що стримують інноваційні процеси в сільському господарстві України

Для вдосконалення державної політики розвитку інноваційного процесу в Україні потрібно запровадження наступних пріоритетних заходів:

- збереження системи фінансування фундаментальних наукових розробок за рахунок державного бюджету;

- приділення уваги формуванню інноваційної інфраструктури, створенню систему дорадчих органів, більш ретельному відстежуванню операцій з інтелектуальною власністю та посилення боротьби з незаконним її використанням;

- поглиблений аналіз можливостей створення системи інноваційних банків та венчурних фондів для фінансування ризикованих інноваційних проектів за пільговими ставками;

- передбачення створення систем пільгового оподаткування підприємств, що запороваджують інновації, особливо тих, діяльність яких має наслідком поліпшення екологічної ситуації в регіоні, зменшення екологічного навантаження у майбутньому;

- створення державного органу, що відстежуватиме інноваційні процеси в економіці для здійснення безперервного моніторингу, а також для приведення вітчизняної системи звітності у відповідність з європейськими стандартами;

- впровадження заходів з підвищення доходів сільськогосподарських виробників та стимулювання укрупнення підприємств з метою формування достатнього власного економічного потенціалу для проведення наукових робіт з розроблення та вдосконалення продуктів та технологічних процесів з подальшим впровадженням їх у виробництво або/чи передачею зацікавленим особам.

Для впровадження екологічно стійких інновацій вирішальними можуть виступати такі чинники:

- стратегічне спрямування екологічних проектів;

- маркетингові переваги;

- можливість проводження незалежної цінової політики;

- економія ресурсів за рахунок застосування енергозберігаючих технологій.

Таким чином, побудова системи стратегічних пріоритетів та переваг розвитку держави закономірно повинна базуватися на синергетичній взаємодії інформаційно-технологічного, фінансово-економічного і соціально-екологічно-го факторів.

Виходячи з базових умов України, розмірів і якості природних ресурсів, якими вона володіє, сільське господарство має всі можливості стати провідною галуззю у забезпеченні економічного зростання країни, але лише у разі розробки і послідовної реалізації довгострокової стратегії інноваційного оновлення сільськогосподарського виробництва, яка повинна враховувати наступні умови:

- забезпечувати довгострокове соціально-економічне зростання аграрного сектору на інноваційній основі;

- збільшувати чисельність сільського населення за рахунок скорочення рівня смертності та підвищення рівня народжуваності;

- підвищувати в довгостроковій перспективі зайнятість сільського населення;

- враховувати природно-кліматичні особливості регіонів Україні в розміщенні сільськогосподарського виробництва;

- поступово відновлювати родючість ґрунтів та постійно зберігати екологічні умови;

- відроджувати вітчизняне машинобудування для потреб сільського господарства і побудувати дієву систему безперервного технічного та технологічного забезпечення і оновлення товаровиробників.

Література:

1. Гаман М.В. Державне управління інноваціями: Україна та зарубіжний досвід./ Микола Васильович  Гаман. — К. : Вікторія, 2004. — 311с.

2. Федулова Л. Напрямки підвищення результативності наукової сфери в Україні / Л. Федулова // Економіст. – 2005. - № 5. – С. 58-61.

3. Марчук Л.П. Особливості інвестиційно – інноваційної діяльності в агропромисловому виробництві / Л.П. Марчук // Економіка АПК. - 2007. - № 7. – С. 96.

4. Петров В.М. Інноваційні пріоритети технічної політики в АПК / В.М. Петров // Економіка АПК. - 2005. - № 7. – С. 11.

5. Дацій О.І. Розвиток інноваційної діяльності в агропромисловому виробництві України/ Олександр Іванович Дацій.  — К. : ННЦ "Інститут аграрної економіки", 2004. — 428 с.