Економічні науки /14. Економічна теорія

К.е.н. Школа В.Ю., Щербаченко В.О.

Сумський державний університет, Україна

Моделювання інноваційних економічних систем

В сучасних умовах і найближчому майбутньому єдиним фактором, розвиток якого має досить великий ресурс як за якісними параметрами, так і за кількісними, і часовими, є людський капітал. На думку вчених [1,2,3,4], саме рівень і якість людського капіталу забезпечує стабільність зростання ВВП на душу населення та підвищення його добробуту, і є домінантою стабільного росту економік країн, що розвиваються.

На погляд авторів, інтелектуальний капітал – це сукупність людського, організаційного, споживацького та інформаційного капіталів, котрі взаємодіють один з одним. Його слід розглядати як комплекс взаємопов’язаних нематеріальних ресурсів та можливостей учасників виробничого процесу використовувати набуті знання та вміння для створення інноваційних продуктів, сприяючи розвитку національної економіки. Важливо зазначити, що недостатньо інвестувати в кожен із них окремо. Вони повинні підтримувати один одного, створюючи синергетичний ефект, і тоді відбувається перехресний вплив одних видів нематеріальних активів на інші.

Носіями інтелектуального капіталу можна вважати професіоналів, наділених унікальними і важко замінюваними здібностями, значимість яких для суспільства краще всього оцінюється в умовах ринку. Варто відмітити, що інтелектуальний капітал як економічна категорія може існувати лише в ринковій економіці, як й інші форми капіталу, оскільки здатність до праці є товаром, що приносить не лише вартість, а й додану вартість. Ринок платить за те, що наділене цінністю.

Сьогодні інтелектуальний капітал – це основа багатства, що визначає конкурентоспроможність економічних систем, виступає ключовим ресурсом їх розвитку.

Обсяги інтелектуального капіталу як самого підприємства чи навіть регіону залежать від рівня інтелектуального потенціалу національної економіки в цілому. Інтелектуальний потенціал слід розглядати як сукупність інтелектуальних можливостей трудових ресурсів, їх здатностей до створення інновацій, що визначають спроможність країни призводити у відповідність до зовнішніх внутрішні можливості розвитку національної економіки з метою забезпечення економічного зростання.

Його оцінку слід проводити на трьох рівнях: державному, регіональному та на рівні окремого підприємства.

Рисунок 1 – Структура інтелектуального капіталу

Нарощування інтелектуального капіталу має прагнути до максимально можливого рівня інтелектуального потенціалу країни.

З урахуванням вищезазначеного, авторами запропоновано математичну модель оцінки рівня інтелектуального капіталу підприємства, регіону та національної економіки в цілому.

, , , , , ,

де у1, у2, у3 – це інтегральні показники рівня інтелектуального капіталу підприємства, регіону та національної економіки;

k, l, m – кількість складових для оцінки рівня інтелектуального капіталу на трьох рівнях відповідно;

bi – оціночний показник i-тої складової інтелектуального капіталу підприємства (наприклад, людського, організаційного, інформаційного, споживацького);

, , , - синергетичний ефект від взаємодії кількох складових інтелектуального капіталу для рівня підприємства, регіону і національної економіки відповідно;

n – індекс, що характеризує вплив однієї складової на іншу; цей показник може коливатися у межах [-1;1]. Якщо , то вплив негативний, – відсутній, – позитивний.

Як вже зазначалося, інтелектуальний капітал є головним чинником успішного функціонування сучасної економічної системи. На рис. 2 показано взаємозв’язки між різними економічними рівнями та впливом на них функцій менеджменту інтелектуального капіталу в моделі інноваційної національної системи.

Рисунок 2 – Схема взаємодії трьох рівнів інноваційної національної системи

Залежно від завдань щодо забезпечення функціонування інтелектуального капіталу на державному рівні відбувається формування задач організації, регулювання, контролю, мотивації, планування та фінансування на всіх наступних рівнях. Тобто держава здійснює законодавчий вплив на регіони, підприємства та установи. Її основне завдання у цьому напрямку – створення ділового клімату, що сприяє розвитку приватного сектора у сфері інновацій та підвищенню конкурентоспроможності продукції. На регіональному рівні відбувається розподіл інвестицій, виділених державою для проведення НДДКР, надання субсидій чи пільг підприємствам для стимулювання їх до інноваційної діяльності. Підприємства, в свою чергу, мотивують своїх працівників до творчої праці; управління та контроль здійснюються відповідно до загальної інноваційної стратегії компанії. Продуктивна діяльність фірм у цій галузі позитивно позначається на економічних показниках країни, визначає її місце у міжнародних відносинах. Така система сприятиме зміцненню конкурентного становища на міжнародних ринках, зростанню національного багатства, підвищенню привабливості економіки України для іноземних інвесторів, і згодом можна очікувати підвищення рівня якості життя і доходів населення.

Література:

1. Брукинг Э. Интеллектуальный капитал: ключ к успеху в новом тысячелетии / Пер. с англ, под ред. Л. Н. Ковачин. – Питер, 2001 – 288 с.

2. Гапоненко А.Л. Интеллектуальный капитал / А.Л. Гапоненко [электронний ресурс] // Сайт кафедры менеджмента Российской академии государственной службы при Президенте Российский федерации. – Режим доступа: http://www.koism.rags.ru/publ/articles/25.php .

3. Гелбрейт Дж. Экономические теории и цели общества / Дж. Гелбрейт . – М.: Директ-Медиа, 2007. – 347 c.

4. Иноземцев В.Л. За пределами экономического общества / В.Л.Иноземцев. – М.: Изд-во «Academia» - «Наука»,1998. – 640 с.