Экономические науки /15. Государственное
регулирование экономики
К.е.н. Дерій Ж.В.
Чернігівський державний технологічний університет,
Україна
Стан та перспективи міграційної політики України в контексті людського
розвитку
В сучасному
глобалізованому світі міграційна сфера має значний вплив на розвиток та
стабільність українського суспільства. Міграційні тенденції сучасності в
контексті розширення Євросоюзу та участі України в світовому та європейському
міграційному просторі визначаються як один з суттєвих чинників формування
національної політики, зокрема її соціальної складової.
Процеси міграції
робочої сили, розглядаються в працях багатьох науковців: П. Кругмана,
Е. Лібанової, А. Киреєва, Ю. Макогона, О. Малиновської,
С. Пирожкова, Ю. Пахомова, С. Писаренко, О. Позняк,
А. Поручника, О. Рогача, М. Романюка, А. Румянцева,
Є. Савельєва, А. Філіпенка, та інших.
Українська
держава, яка виступає буфером між Сходом та Заходом, в повній мірі відчула на
собі всі наслідки мобільності населення. З одного боку з країни, внаслідок
економічної нестійкості та зубожіння, виїжджає велика кількість населення (6,6
млн. громадян, або майже 15% населення), як правило це висококваліфіковані
спеціалісти, фахівці у сфері високих технологій, а з іншого – країна насичена
мігрантами, які мають невисокий фаховий рівень, значна їх частина поповнює лави
криміналітету.
Проблеми міграції
для України набувають дедалі більшої актуальності у зв’язку з її особливим
географічним положенням та геополітичним розташуванням, посиленням інтеграційних
процесів у першу чергу на європейському просторі.
Саме
тому потребує уваги питання дієвої міграційної політики, яка б надавала змогу
емігрантам з України відчувати себе за кордоном захищеними, і знати, що в
будь-який час вони можуть повернутись на батьківщину та адаптуватись в
суспільстві.
Дієве
забезпечення міграційного процесу викликано потребою підвищення ефективності
протидії явищам, які становлять загрозу національній безпеці України –
нелегальна міграція, загострення демографічної кризи, відтік за кордон найбільш
кваліфікованої частини праце ресурсного та інтелектуального потенціалу
суспільства.
Під
міграційною політикою розуміється “комплекс правових, фінансових,
адміністративних та організаційних заходів, використовуючи які, держава
цілеспрямовано впливає на регулювання міграційних процесів із позицій
міграційних пріоритетів, кількісного складу міграційних потоків” [1, с.10].
Заходи
внутрішньої міграційної політики звичайно повинні жорстко контролювати та
реагувати на імміграцію, надто нелегальну.
Всі
заходи міграційної політики держави повинні мати часові рамки – політика, яка
проводиться в короткостроковому періоді та політика на перспективу. Дані
напрямки звичайно будуть розрізнятись між собою за сукупністю методів, що
використовуються, інструментів, у них буде окреслена різна мета.
Виходячи з аналізу
форм і засобів, необхідно підкреслити, що міграційна політика є сукупною
частиною напрямків зовнішньополітичної, економічної, демографічної,
соціально-інтеграційної, соціально-культурної, правової та іншої діяльності
держави.
Міграційна політика,
її заходи та орієнтири залежать від ряду чинників. Чинники впливу можна
розглядати на двох рівнях: міжнародний та державний, відповідно виділимо
міжнародні та внутрішні чинники міграційної політики.
Серед міжнародних складових
впливу:
·
зобов’язання країни перед світовою спільнотою;
·
регіональна економічна інтеграція;
·
світова економічна ситуація.
Внутрішні
чинники включають:
·
проблеми безпеки, пов’язані з наявністю мігрантів
у суспільстві;
·
політичні зобов’язання;
·
культурна інтеграція мігрантів.
Упродовж 1990-х рр.
в Україні в цілому було створено законодавчу базу управління міграційним
процесом, визначені основні принципи та напрями міграційної політики. Головними
орієнтирами активної законотворчої роботи були визнані міжнародно-правові
норми, а стимулами – бажання забезпечити дотримання основоположних прав людини,
у тому числі і на свободу пересування, побудувати демократичне, відкрите до
світу суспільство. Проте в наступні роки розвиток міграційної політики
загальмувався. Хоча висувалися десятки законодавчих ініціатив, лише окремі з
них затверджувалися.
В 2007 р. Рада
національної безпеки і оборони України, розглянувши питання щодо міграційної
політики держави, дійшла висновку, що вона залишається концептуально
невизначеною. Її принципи, стратегічні завдання, поточні цілі, стандарти
захисту прав людини відсутні.
Міграційна політика має певні
етапи розробки, інструменти, окреслює об’єкти та суб’єкти цього процесу.
Основні етапи проведення міграційної політики включають елементи:
· усвідомлення необхідності проведення міграційної політики;
· визначення мети міграційної політики;
· розробка програм для досягнення окресленої мети, визначення інструментів.
Поданий на
затвердження Указом Президента України проект Концепції державної міграційної
політики містить окремі слушні пропозиції, без яких неможливе її здійснення в
сучасних умовах.
Але зараз не можна взагалі
говорити про мету міграційної політики, так як запропонований
документ являє собою швидше набір гасел, що розкривають поняття міграційної
політики держави та перелік відомих нині інструментів її реалізації в сучасних
умовах, аніж означує напрям, зміст і порядок дій Української держави у сфері
міграції [2].
Для надання нового імпульсу розвиткові міграційної політики
України, як важливої складової внутрішньої та зовнішньої політики держави,
необхідно мати дієву законодавчу базу і чіткі орієнтири.
Мета міграційної
політики, як зовнішньої так і внутрішньої, повинна орієнтуватись на подолання
економічної кризи, забезпечення зростання виробництва, ліквідацію соціальної
напруги в суспільстві, запобігання масовому безробіттю.
Література:
1.
Мосьондз С.О. Адміністративно-правові основи державної
міграційної політики в Україні. – К.: Магістр – ХХІ сторіччя, 2005. – 208 с.
3.
Миграция и демографический кризис в России. под редакцией Ж.А.Зайончковской, Е.В.Тюрюкановой серия:
миграционный барометр в Российской федерации. М., макс пресс, 2010, 112 с.