Шкряда Н.В

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановськаго

СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Підвищення національної конкурентоспроможності сьогодні є вкрай актуальним питанням не тільки в практичній площині, але й на теренах теоретичних засад. Це питання стало політичним пріоритетом для багатьох країн світу. У ринкових умовах конкурентоспроможність є однією з основних категорій, активно використовуваних у теорії і практиці господарювання. З огляду на її роль у системі економічних знань, дослідженню конкурентоспроможності присвячено багато робіт. Кожна з них орієнтована на аналіз конкурентоспроможності окремих економічних суб'єктів, у якості яких найчастіше розглядаються види продукції, суб'єкти господарювання, самі підприємства і фірми, галузі, господарство в цілому або окремий сектор в національній економіці [1].

Питанням конкурентоспроможності національних економічних систем присвячено праці таких вітчизняних дослідників як: Я. Базилюк , Б. Буркінського , А. Гальчинського , В. Гейця, Ю. Полунєєва та інших.

Метою даної роботи є дослідження стану конкурентоспроможності національної економіки, виявлення пріоритетів та перспектив розвитку.

В останнє десятиріччя конкурентоспроможність як концепція посіла провідні позиції в економічній науці та політиці з формування основних чинників, що забезпечують його стабільність.

Аналіз різних визначень дозволяє сформулювати такі істотні характеристики сутності конкурентоспроможності економіки:

- це інструмент, який є ефективним засобом підвищення рівня життя,

- передбачає наявність розвинутого науково-технічного потенціалу;

- відображає спроможність національних економік виробляти товари та послуги, які відповідають вимогам світового ринку в умовах вільної конкуренціїції;

- передбачає продуктивне використання ресурсів;

- характеризується високим рівнем соціального розвитку та сталими темпами економічного зростання у довгостроковій перспективі;

- відносне поняття, яке вимірюється щодо результатів досягнутих економіками з порівняним рівнем розвитку [2].

Конкурентоспроможність передбачає суперництво. З огляду на це, конкурентоспроможність с здатністю суб'єкта господарювання (підприємства, фірми, галузі, держави) господарювати ефективніше ніж інші у конкретному середовищі: сегменті ринку, галузі, національному або світовому ринках [1].

У сучасних умовах характер чинників конкурентоспроможності країни, їх співвідношення та взаємозв'язки можуть істотно змінюватися. Чинники конкурентоспроможності країни поділяються на групи: зовнішні, які, залежно від рівня впливу на конкурентну позицію країни, поділяються на суб'єктивні, регульовані та постійні; внутрішні, які поділяються на макроекономічні, інституційні, мікроекономічні, ресурсні та соціокультурні.

Аналіз зовнішньої конкурентоспроможності України протягом останніх років свідчить, що панування в Україні з 2000 р. сировинно орієнтованої експортної моделі розвитку, яка спиралася на цінові конкурентні переваги, що виникали завдяки дешевим енергетичним і трудовим ресурсам та можливостям «оптимізації» податкового навантаження, створило ілюзію міжнародної конкурентоспроможності національної економіки, обумовило зволікання з вирішенням ключових системних суперечностей. В Україні переважає низькотехнологічна структура промислового виробництва, в якій майже 70% належить сировинним галузям. У світовому поділі праці Україна має статус сировинного та ресурсного придатку. У той же час розвинуті країни світу конкурують за ринки високотехнологічної продукції й основним чинниками зростання їх конкурентоспроможності є інновації.

Оцінка чинників внутрішньої конкурентоспроможності свідчить, oо порівняльними конкурентними перевагами України є: вигідне геоекономічне розташування країни; різноманітні запаси природних ресурсів; численні кваліфіковані трудові ресурси; потужна матеріально-технічна база; наявність у деяких галузях промисловості, особливо в аерокосмічній, унікальних передових технологій, які спираються на розвинутий науковий і високий інтелектуальний потенціал виробничого персоналу. Але за рівнем розвитку інституцій нього та інноваційного середовища, якістю життя населення та екологічними показниками наша країна істотно відстає від розвинених країн світу [2].

Таким чином, для стабільності національної конкурентоспроможності економіки України слід удосконалювати та розвивати взаємодію всіх суб'єктів господарювання на засадах освітнього, наукового та інноваційного потенціалів.

Для України впровадження інноваційної моделі економіки сприяє прискоренню трансформаційних процесів, входженню держави до світових ринків товарів та послуг, створенню умов для розвитку науки, удосконалення і ефективного використання освітньою потенціалу підприємств як суб'єктів господарювання в державі, запровадження інноваційних технологій, що зумовлює підвищення конкурентоспроможності національної економіки.

Отже, для забезпечення конкурентоспроможності економіки України першочерговими завданнями є активізація інноваційної діяльності, розвиток інституційного середовища, формування адекватної структури економіки та ефективна адаптація до зовнішніх умов. Розв'язання цих завдань можливе лише за наявності чіткої політики держави у сфері забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної економіки.

Література:

1. Хамініч С.Ю. Конкурентоспроможність національної економіки: особливості, пріоритети та проблеми. // Актуальні проблеми економіки. – 2007. – №4(70)

2. Пенькова О.Г. Конкурентоспроможність національної економіки в умовах глобалізації. // Актуальні проблеми економіки. – 2007. – №11(77)