Левченко А.А., к.е.н. доц. Гончар А.А.

Дніпропетровський університет імені Альфреда Нобеля,Україна

РОЗВИТОК ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ

В умовах глобалізаційних та інтеграційних процесів, які відбуваються в українській та світовій економіці та бажання України посилити свою позицію як конкурентоздатного суб'єкта світових економічних відносин постає нагальна потреба в удосконаленні механізму зовнішньоекономічної діяльності вітчизняних підприємств. Саме тому держава повинна більше уваги приділяти стимулюванню виходу суб'єктів господарських відносин на зовнішні ринки та в той же час приймати заходи щодо захисту вітчизняного товаровиробника на внутрішньому ринку. В цих заходах має простежуватися зведений підхід, перш за все, з економічної точки зору щодо сприяння зовнішньоекономічної діяльності підприємств.

Зовнішньоекономічна діяльність, тобто міжнародний обмін товарами й послугами, належить до числа найбільш давніх форм міжнародних відносин. До неї також належать рух капіталу, міжнародна міграція робочої сили, міжнародні валютні відносини. Необхідність і ефективність системи міжнародного обміну очевидна оскільки, для кожної країни характерний свій набір природних ресурсів, розміри капіталів і праці. Спеціалізація країни на виробництві товарів, для яких у неї є найкращі умови, дає змогу їй розширяти їх випуск, використавши частину з них для продажу, а за виручені гроші закупити товари, яких не вистачає [1].

Виходячи з економічної доцільності, держава планує свою зовнішньоекономічну діяльність, яка відіграє важливу роль у розвитку економіки будь-якої країни, й України зокрема. Вона створює умови для економії витрат в економіці або в окремих її галузях.

Плани зовнішньоекономічної діяльності націлюють на встановлення й розвиток взаємовигідних зв'язків з країнами світу. Вони мають всебічно враховувати переваги, що випливають з міжнародного розподілу праці в інтересах розвитку економіки, технічного прогресу та підвищення рівня життя українського народу.

У плані розвитку зовнішньоекономічної діяльності визначаються номенклатура й обсяги основних товарів, що мають змінити товарну структуру експорту та імпорту, головні напрями розвитку зовнішньоторгового обороту по окремих країнах, обсяг технічного й економічного сприяння країнам, які розвиваються, характер і обсяги кредитних операцій. Під час їх розробки проводяться розрахунки економічної ефективності зовнішньоторговельних операцій, експорту, імпорту та економічної ефективності зовнішньої торгівлі. Ефективність зовнішньої торгівлі визначається шляхом порівняння витрат на виробництво з витратами на імпорт.

Вже сім років Україна виступає на світовій арені як незалежна європейська держава, її економіка переживає затяжну кризу. Через зниження попиту на внутрішньому ринку велика кількість підприємств працює практично в півсили. Типовим явищем є приховане безробіття. Депресійні процеси у виробництві негативно впливають на стан зовнішньої торгівлі. Обсяг експорту не відповідає можливостям товаровиробників і не задовольняє державних потреб щодо валютних надходжень, які використовуються для стабілізації економіки, зниження рівня інфляції та бюджетних витрат. Крім того, характер експорту залишається пасивно-сировинним. Негативне також сальдо в торгівлі щодо енергоносіїв, прокату кольорових металів, целюлози, деревини, каучуку. Відомо, що незадовільний стан зовнішньоекономічних зв'язків не може позитивно впливати на економіку України [2].

У той же час значну роль в оздоровленні економічної ситуації відводиться ефективній зовнішньоекономічній діяльності, що включає в себе економічні відносини між окремими країнами, їх регіональними об'єднаннями, а також окремими підприємствами.

Для інтеграції з економікою європейських та інших країн Україні необхідно максимально використовувати переваги міжнародного розподілу праці та розташування в центрі Європи, створити сприятливий клімат для залучення іноземного капіталу та зарубіжних інвестицій.

Щоб стати рівноправним учасником загальноєвропейського процесу інтеграції, Україні необхідно докласти чимало зусиль для створення нової економічної системи, проходження стабілізаційного періоду, подолання кризи економіки, усунення бар'єрів у спілкуванні із зовнішнім світом, налагодження активних і взаємовигідних зв'язків з країнами-партнерами. Для цього має бути створена інфраструктура, сумісна із західноєвропейською та здатна функціонувати з нею в єдиній системі координат, де головними елементи є:

– самостійні суб'єкти господарської діяльності;

– економічний раціоналізм у відносинах з країнами-учасницями;

– створення режиму вільного руху товарів, послуг, капіталів;

– формування мережі банків і ділових центрів для фінансування та інформаційної підтримки державних та приватних інвестиційних проектів;

– комплексне використання й охорона природних ресурсів; – співробітництво в розвитку паливно-сировинної бази; – раціональне використання енергетичних ресурсів;

– співробітництво в технологічному оновленні металургійних підприємств, харчової та переробної промисловості;

– створення сучасних телекомунікацій;

– розвиток уніфікованої митної системи.

Промисловий потенціал України достатній для успішного вирішення проблем забезпечення валютних надходжень, потрібних для закупівлі найнеобхіднішого з імпорту, покриття загальнодержавних потреб і сплати зовнішнього боргу. Важливо збільшити частку продукції машинобудування в загальному обсязі експорту України. Необхідність підтримки державою експортерів продукції машинобудування зумовлена й тим фактором, що Захід не зацікавлений у надходженні наших товарів на світові ринки, тому створює додаткові квоти та митні бар'єри. Не дуже поспішають розвинені країни з наданням Україні вигідних кредитів під реалізацію проектів, що стимулюють експорт машинобудівної продукції.

Отже, для того щоб зовнішньоекономічна діяльність України піднялась до рівня розвинених держав, їй потрібно докласти чимало зусиль у розробці й реалізації програми розвитку економічної системи, яка змогла б поліпшити зовнішньоекономічні зв’язки країни та економіку в цілому.

Список використаних джерел:

1. Брюховецька Н.Ю. Економічний механізм підприємства в ринковій економіці // Методологія і практика. – 2003. – 275 с.

2. Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчпн М.І., Піча Ю.В. Економіка підприємства. – 2001. – Львів: «Новий світ – 2000», – 298 с.