Студентка Мальована Н.М керівник Ткаченко Е.В

Криворізький факультет запорізького національного університету

Інвестиційний капітал, його постачальники і споживачі

Світова економічна криза негативно вплинула на розвиток економіки нашої держави, це стосується і ринків, зокрема фінансового, який тільки починає свою діяльність в незалежній Україні. Негативні прояви кризи, а також хронічна дефіцитність держбюджету, зростання державного боргу та стагнація фінансового ринку негативно позначаються на інвестиційному кліматі у країні. І як результат — відчувається нестача інвестиційного капіталу в рамках економіки.

Інвестиційний капітал – це створений грошовий капітал, який є в розпорядженні суб’єктів ринку, і який у процесі інвестування набуває форми позичкового капіталу.

Капітал має три важливі властивості: він мобільний, вразливий і плинний, а тому винятково розбірливий і селективний. Він направляється туди, де уряди стабільні, інвестиційний клімат сприятливий і є певні можливості одержати прибуток. Через мобільність і вразливість капітал мігрує між регіонами і країнами залежно від змін у податковій, валютній, торговій політиці та інших елементів середовища його перебування. Капітал плинний у світовому масштабі й не може бути примножений за рішенням того чи іншого уряду. Він скрізь має високий попит. Достатня пропозиція капіталу — запорука нормального розвитку будь-якої економіки і важливе завдання для будь-якої країни .

Інвестиційний капітал надходить з двох джерел: власних заощаджень підприємств і чужих заощаджень. Власні заощадження — це нерозподілений прибуток і амортизаційні відрахування, а чужі — це тимчасово «вільні» кошти інших підприємств, уряду і населення. У рамках країни власними вважаються заощадження юридичних та фізичних осіб — резидентів, а також держави; чужими — кошти іноземних компаній, держав або громадян, що залучаються в економіку даної країни. Для держави більш вигідним є пряме іноземне інвестування. В цьому разі всі ризики несе іноземний інвестор. Але активність інвестиційних процесів в Україні сьогодні більшою мірою залежить від непрямих фінансових капіталовкладень. Саме на них орієнтується більшість західних інвесторів, оскільки ті забезпечують нижчу ризиковість, пов’язану з вищою ліквідністю, порівняно з реальними інвестиційними проектами. Формуються портфельні інвестиції, в результаті чого інвестори претендують лише на чисті доходи від акцій та облігацій

Найбільшими постачальниками інвестиційного капіталу є індивідуальні зберігачі (населення). Особисті заощадження набирають форми банківських депозитів, сертифікатів пенсійних фондів, облігацій державних позик, корпоративних цінних паперів, страхових полісів. Усі інвестори — індивідуальні й інституціональні — прагнуть досягти певної мети, розміщуючи власні заощадження в ті чи інші види цінних паперів. Основними цілями інвесторів є безпека, прибутковість, збільшення і ліквідність вкладень.

Отже, важливою передумовою інновацій та інноваційної діяльності є інвестиції, зокрема інвестиційний капітал. За допомогою інвестиційного капіталу впроваджуються нові технології на підприємства, відбувається модернізація та автоматизація виробництва. І як результат, продукція стає більш якісною та конкурентоспроможною, підвищується продуктивність праці. Але без належної державної підтримки та відповідного законодавства інвестування здійснюється на мінімальному рівні. Серед причин, що призвели до втрати підприємствами України інвестиційної привабливості, слід назвати:

1) використання фізично та морально зношених основних фондів, і як наслідок, низьку конкурентоспроможність продукції; 2) недоамортизацію значних сум основних фондів; 3) конфіскаційний характер податкової системи, коли високі податки гальмують здійснення інвестицій та збільшення виробництва на основі нерозподіленого прибутку; 4) високі ставки банківських кредитів. Висока вартість капіталу на внутрішньому ринку не дає змогу підприємствам здійснювати інвестиції для виходу на рівень рентабельності та зводить нанівець рентабельність підприємств, що наважилися отримати позику з метою інвестування та поповнення обігових коштів; 5) нерозвиненість маркетингової служби на більшості підприємств та відсутність ґрунтовних досліджень ринкової кон’юнктури призводять до низької конкурентоспроможності продукції.

За таких обставин склалася ситуація, коли питання залучення інвестиційного капіталу стало для комерційного сектора в країні питанням виживання.

На жаль, в Україні перелік реальних постачальників інвестиційного капіталу дуже обмежений. З одного боку, це є результатом загального дефіциту внутрішніх ресурсів унаслідок економічної кризи, а з іншого — нерозвиненості та слабкості цілої системи фінансового ринку країни. Вихід з такої ситуації можна частково вбачати у залученні коштів іноземних інвесторів.

Для подолання проблеми інвестиційного голоду слід використовувати передусім внутрішні резерви економіки, стимулюючи насамперед інвестування з боку домогосподарств. На сьогодні значною перепоною до залучення заощаджень на фінансовий ринок України є недовіра та необізнаність населення щодо функціонування фінансових інституцій в економіці ринкового типу. Тому слід втілити дієвий механізм захисту прав споживачів на фінансовому ринку, ліквідувати заборгованість із заробітної плати та відновити довіру населення до державних гарантій.

Надання фінансової допомоги з боку іноземного сектора має стати більш адресним, на відміну від сьогоднішнього кредитування «на розвиток економіки». Це сприятиме підвищенню ефективності використання отриманих коштів. Удосконалення податкової системи має бути спрямованим на зменшення відтоку доходів з легального сектора економіки.

Література:

1. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991р.2. Закон України «Про інноваційну діяльність» від 4 липня 2002р.

3. Страховий та інвестиційний менеджмент: Підручник під керівн. і наук. ред. В. Г. Федоренка, В. Б. Захожая . – К.: МАУП – 2002.