Проблеми та шляхи удосконалення ефективності використання бюджетних коштів в Україні

Экономические науки/ 7.Учет и аудит

К.е.н. Яковишина Н.А., Санагян С.О., Багдасарян С.О.

Вінницький торговельно-економічний інститут

Проблеми та шляхи удосконалення ефективності використання бюджетних коштів в Україні

В умовах економічної кризи ефективне витрачання бюджетних коштів стає необхідною умовою діяльності бюджетних установ, підприємств та організацій. Нестача бюджетних ресурсів змушує до пошуку шляхів найбільш раціонального та ефективного їх витрачання. Запровадження програмно-цільового методу формування та використання бюджету є одним з таких шляхів. У контексті останніх подій та курсу керівництва держави на оптимізацію кількості бюджетних програм питання ефективності їх виконання набувають особливої актуальності. Враховуючи незначний досвід України та відсутність оцінки ефективності управлінської діяльності органів виконавчої влади й місцевого самоврядування, актуальним є вивчення практики зарубіжних країн.

Окремі питання щодо перспектив та ефективності використання бюджетних коштів знайшли відображення в публікаціях таких вітчизняних вчених, як Н. Т. Александрова, П. К. Германчука, О.І. Назарчука, Н.І. Ру-

бан, І.Б. Стефанюка, Л.О. Сухарєвої, Т.В. Федченко. У напрямку вдосконалення ефективності виконання бюджетних програм працювали також зарубіжні дослідники, зокрема Аренс А., Лоббек Дж. та інші. Але, аналіз досліджень та праць дає підстави стверджувати, що ця ділянка залишається недостатньо дослідженою і по сьогоднішній день.

Починаючи з 2002 року в Україні відбувається реформування бюджетної системи за програмно – цільовим методом, а саме 14 вересня 2002 року уряд прийняв розпорядження "Про схвалення Концепції застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі", яким визначено такі головні складові (елементи) бюджетної програми, як мета й завдання, напрями діяльності та результативні показники. За визначенням Бюджетного кодексу України «програмно-цільовий метод у бюджетному процесі - метод управління бюджетними коштами для досягнення конкретних результатів за рахунок коштів бюджету із застосуванням оцінки ефективності використання бюджетних коштів на всіх стадіях бюджетного процесу» [1].

Утім, відсутність довгострокового бюджетного планування, нестабільність і постійні зміни в бюджетному процесі не сприяють оптимізації державних коштів на певних напрямах реалізації пріоритетів бюджетної політики. Тому на практиці завдання й показники, що визначаються в паспортах бюджетних програм, не завжди виконуються.

Результативність бюджетних програм залишається досить низькою, а в деяких випадках їх реалізація призводить до негативних суспільно-економічних наслідків. Це пов'язано головним чином з тим, що в Бюджетному кодексі чітко й однозначно не визначено, як має здійснюватись формування й виконання бюджету за програмно-цільовим методом; ним передбачено лише окремі положення щодо намірів його застосування при формуванні й виконанні бюджету на кшталт "Програмна класифікація видатків бюджету застосовується при формуванні бюджету для програмно-цільовим методом". Треба зауважити, що в сучасних умовах відбувається розпорошення бюджетних коштів по 600—800 бюджетних програмах (їх кількість щороку змінюється), запровадження яких досить часто відбувається без урахування Закону України "Про державні цільові програми" від 18.03.2004 № 1621-IV. Через це визначені бюджетні призначення, по-перше, не завжди реальні, а по-друге, досить часто не виконуються з різних причин [2, c. 49].

Так, у 2010 році майже дві третини бюджетних програм не виконано,

62 % профінансовано частково, а більш як за двома десятками програм узагалі не було розпочато фінансування й використання коштів. Тому й результативність бюджетних програм є досить низькою, а соціальні наслідки їх виконання — неоднозначні. В Україні в сучасних умовах рівень показників за результатами прийнятих управлінських рішень є досить низьким, а використання бюджетних коштів за окремими бюджетними програмами неефективним. Аналізуючи результати виконання бюджетних програм, можна зробити такі висновки. По-перше, показники витрат і надалі зростають як у цілому, так і на одиницю одержаного продукту. По-друге, рівень охоплення громадян стосовно отримання ними суспільних благ і послуг залишається умовно стабільним відповідно до законодавства, але нестабільним на практиці та має негативну тенденцію щодо їх фінансового забезпечення. В деяких випадках та окремих галузях через відсутність державних коштів і низький рівень їх використання надання суспільних благ і послуг має тенденцію до скорочення, особливо у 2008-2009 роках, тобто в період світової фінансової кризи.

Ще однією проблемою є те, що бюджетні програми досить часто запроваджуються без реальних розрахунків і ґрунтовних вимірів для досягнення поставленої мети, без визначення чітких результатів їх реалізації, а найголовніше, однозначних, обґрунтованих обсягів і джерел фінансування. Так, спочатку приймаються рішення й затверджуються бюджетні програми, й тільки потім проводиться пошук джерел фінансування. На нашу думку, має бути навпаки: нові проекти (соціально-економічні, інвестиційні тощо), відповідні бюджетні програми й управлінські рішення щодо розширення суспільних благ і послуг населенню можуть розроблятися лише за наявності в державі фінансових можливостей, реального фінансового ресурсу [3, c. 52].

На нашу думку, з метою підвищення результативності бюджетних рішень та запровадження програмно-цільового методу доцільно, в першу чергу:

— розробити і прийняти Закон про державне планування та стратегічне прогнозування в Україні, а також забезпечити узгоджене планування програми соціально-економічного розвитку та Державного бюджету України на плановий рік і середньострокову перспективу;

— внести зміни до бюджетного законодавства та визначити засади єдиного, прозорого механізму й порядку з повноцінного запровадження програмно – цільового методу в бюджетному процесі, й насамперед підготувати і прийняти зміни до Бюджетного кодексу України та виписати чіткі норми і правила управління державними коштами на середньострокову перспективу;

— прийняти бюджетну стратегію та визначити пріоритети бюджетної політики на середню й довгострокову перспективу [4, с. 126].

Отже, для повноцінного застосування програмно-цільового бюджетування в Україні потрібні системні зміни. По-перше, модернізація всієї системи стратегічного планування і програмування державної політики. Цей крок має також враховувати структурні реформи в Україні, спрямовані на підвищення ефективності функціонування галузей і підвищення якості надання державних послуг. По-друге, вдосконалення методики бюджетування з огляду на світовий досвід. По-третє, поступове і професійне навчання сучасних методик бюджетування фахівців, що працюють у сфері державних фінансів, починаючи з рівня політиків, державних службовців, які приймають управлінські рішення, й закінчуючи фахівцями на місцях і майбутніми спеціалістами.

Література:

1. Бюджетний кодекс України: Закон України від 21.06.2001 № 2542 ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №37-38.

2. Рожкова Л.В. Програмно-цільове планування показників бюджету / Л. В. Рожкова // Вісник податкової служби. – 2008. – № 41. – С. 48-50.

3. Радіонов Ю.Д. Проблеми ефективності використання бюджетних коштів / Ю.Д Радіонов // Фінанси України. – 2011. - № 5. – С. 47- 55.

4. Ярощук М.В. Зарубіжний досвід впровадження бюджетування, орієнтованого на результат оцінювання ефективності використання бюджетних коштів / М.В. Ярощук // Інвестиції: практика і досвід. – 2010 . - № 18. – С. 125-128.