Історія/ 1. Вітчизняна історія

Аспірант Водолага О. В.

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна

Система трудового виховання маленьких громадян Радянської України у роки повоєнної відбудови (1945-початок 1950-х років)

1945 – початок 1950-х років були для Радянської України не тільки періодом післявоєнної відбудови, а й моментом завершення будівництва соціалізму та поступового переходу від соціалізму до комунізму. Цей процес, на думку керівників держави, передбачав глибоку переробку свідомості людей, цілковите подолання в ній всіх пережитків капіталізму, особливо це стосувалось маленьких громадян держави, на яких покладались надії, як на майбутніх будівників комунізму. Саме тому неабияке місце у процесі соціалізації радянських дітей та підлітків у післявоєнні роки займало трудове виховання. Актуальність поданого дослідження визначається не тільки потребою у комплексному вивченні та аналізі системи трудового виховання у післявоєнній радянській педагогіці, а й необхідністю врахування досвіду минулого задля використання його позитивних моментів у процесі виховання дітлахів сучасної України.

Серед вітчизняних та зарубіжних дослідників, що, на жаль, тільки фрагментарно привертали свою увагу до анонсованого вище питання, ми можемо відзначити таких, як Н. М. Касьянова [1], С. Г. Леонтьєва [2], М. Я. Геллер [3] та інших. Отже, виникає нагальна потреба у дослідженні цієї теми. У зв’язку з цим предметом наших розвідок стає система трудового виховання дітей та підлітків в УРСР повоєнних років. Метою пропонованої роботи є вивчення та аналіз головних складових процесу трудового виховання майбутніх будівників комунізму у зазначений період.

Людина комуністичного суспільства повинна була стати новою людиною, пройнятою ідеями вищої, комуністичної моралі, такою людиною, для якої праця є найпершою життєвою потребою, яка по-новому, по-комуністичному ставиться до Батьківщини, до колективу, до людей, по-новому мислить і діє [4, с. 15]. Саме тому невід’ємною складовою ідейно-політичного виховного процесу радянської дитини у роки післявоєнної відбудови УРСР було трудове виховання, адже вважалось, що дитяча праця в сім’ї та школі є одним із ефективніших засобів всебічного розвитку і комуністичного виховання молодого покоління [5, с. 5]. Тим більше, що відбудова і дальший розвиток народного господарства в післявоєнні роки вимагали поліпшення підготовки підростаючого покоління до трудової діяльності. І. А. Печернікова, читаючи публічну лекцію у Києві у 1951 році, зазначала, що саме у процесі правильно організованої праці дітей, спрямованої на досягнення суспільно корисних цілей у дітей формуються такі риси комуністичної моралі, як радянський патріотизм, почуття громадського обов’язку, колективізм, свідома дисципліна, чуле і дбайливе ставлення до людей, повага до громадської власності, до плодів людської праці [5, с. 8]. Головний ідеолог педагогічної думки досліджуваних років В. О. Сухомлинський наголошував, що єдності думки, почуттів, вольових зусиль і активної діяльності вихованців у їх боротьбі за побудову комуністичного суспільства можна домогтися тільки шляхом долучення їх до праці великого суспільного значення. На його думку, завдяки осмисленню благородної високої мети буденної праці відбувається психічна, духовна підготовка до трудового життя робітника й селянина, важливість якої стає з кожним днем яснішою [6, арк. 1]. Саме тому трудовому вихованню дітей приділялось багато уваги в радянській педагогіці післявоєнних років.

Що стосується малечі дошкільного віку, то батькам радилося побільше розповідати їй про свої професії, заклади де вони працюють, тим самим виховуючи в ній повагу до праці. Також, переважно в ігровій формі, залучати дітей до хатньої роботи, що мало було зміцнювати їх віру в свої сили [7, с. 14-15]. Для більш дорослих неповнолітніх система позакласної та позашкільної роботи учнів шкіл розроблювала ряд заходів, спрямованих на поліпшення трудового виховання учнів. Серед цих заходів важливого значення набували організація праці школярів у майстернях та на пришкільних ділянках, також шефство окремих класів і шкіл над колгоспними тваринницькими фермами, садами й парками [8, с. 54]. Наприклад, піонери с. Куриловці Каневського району Київської області навесні 1947 року висадили на узбіччі центральної дороги 5380 дерев. Ще ціннішим став заклик цих активістів до інших піонерів та школярів Радянської України з приводу озеленення доріг своєї республіки, внаслідок чого 18 передових шкіл Київської, Полтавської, Чернігівської та інших областей протягом того ж року озеленили 120 кілометрів шляхів та посадили 12500 дерев [9]. А учні шкіл Чернігівської області у 1951 році на допомогу колгоспам зібрали 3110 кілограмів насіння кок-сагизу та знищили 3708 ховрашків [10, арк. 88]. Зазначимо, що подібні випадки були досить поширеними в практиці позашкільної роботи у післявоєнні роки. Подекуди суспільно корисна робота займала весь вільний час піонерів та школярів, що відзначалось у Наказі Міністра Просвіти УРСР М. О. Савчука від 29 січня 1949 року «Про заходи щодо усунення перевантаження учнів суспільною та іншою поза навчальною роботою», яким голови обласних, районних та міських відділів народної освіти зобов’язувались покінчити з цією досить поширеною практикою [11, арк. 88].

Не можемо не звернути увагу, що особливе місце трудове виховання займало в навчальних програмах дитячих будинків. Вихованці працювали в навчально-виробничих майстернях, підсобному господарстві, виконували всі роботи по самообслуговуванню та інше. У програмах з трудового виховання та навчання для різних вікових груп були дані вказівки про мінімум практичних знань та елементарних трудових умінь та навиків у галузі господарсько-побутової праці, сільському господарстві та навчальних майстернях. Наприклад, вихованці молодшого віку від 7 до 11 років мали вміти користуватися елементарними інструментами, необхідними в побуті та на виробництві, знати основи сучасної техніки та інше [12, с. 32-33]. Тобто теоретично процес трудового виховання в дитячих будинках був забезпечений достатньо. Однак на практиці все було інакше. На 1 січня 1946 року в подібних закладах Радянської України було організовано лише 301 навчально-виробничу майстерню. Організація проходила безпланово, без урахування конкретних умов дитячих будинків для встановлення профілю майстерні. Наявні майстерні у більшості не були обладнані відповідним устаткуванням, не забезпечувались потрібною сировиною. [13, арк. 55]. Так, у 1947 році на 7 швацьких майстернях при дитячих будинках Кіровоградської області було в наявності лише 13 швейних машин. Окрім того, майстерні організовувалися переважно в шкільних дитячих будинках, розташованих в містах. У сільських місцевостях трудове навчання вихованців організовувалося на підсобних господарствах [14, арк. 247-248]. Тому й ефект від виробничого навчання для дітей був відповідний до умов.

Маємо зазначити той факт, що головну регулюючу та контролюючу функції у процесі прищеплення дітям любові до праці виконувала піонерська організація. У піонерських загонах та дружинах велась активна агітаційна робота, завданням якої ставало залучення неповнолітніх до трудової діяльності задля добробуту Батьківщини. Неабияку роль у цьому зіграла й дитяча періодика, сторінки якої рясніли різноманітними закликами та розповідями про трудові подвиги радянського народу [2, с. 330].

Таким чином, діти радянської держави післявоєнних років стали особливою цільовою групою, у процесі соціалізації якої, не останнє місце займало трудове виховання. У результаті - в післявоєнних умовах, коли неповнолітні були основною відбудовчою силою, праця ставала не тільки обов’язком перед суспільством та сім’єю, а багато хто з маленьких громадян сприймав її за спосіб життя, не дивлячись на те, що більшість із них працювало понаднормово та без гідного винагородження. Головною ставала суспільна користь їх діяльності задля благополуччя рідної Батьківщини. Отже, система трудового виховання у радянській педагогіці післявоєнних років показала достатню ефективність своєї роботи. Саме тому ми повинні використовувати деякі позитивні моменти у виховному просторі сучасної України.

Література:

1. Касьянова Н. М. Боротьба з безпритульністю та бездоглядністю в Донбасі (1945-1953 рр.) / Н.М. Касьянова: дис. на здоб. наук. ступ. канд. іст. наук. Спец. 07.00.01 – Історія України. – Донецьк. – 2010.- 252 с.

2. Леонтьева С. Г. Трудовое детство / С. Г. Леонтьева // Отечественные записки. – 2003. - № 3. – С. 323-332.

3. Геллер М. Я. Машина и винтики: История формирования советского человека / М. Я. Геллер. - Лондон: Overseas publications interchange LTD, 1985. – 336 с.

4. Резнік Я. Б. Виховання і навчання / Я. Б. Резнік // Радянська школа. – 1946. - № 6. - С. 14-24.

5. Печернікова І. А. Дитяча праця в сім’ї як засіб комуністичного виховання / І. А. Печернікова. – К.: «Знання», 1951. – 35 с.

6. Центральний державний архів вищих органів влади України (далі ЦДАВОУ). – Ф. 5097. – Оп. 1. – Спр. № 766. – Арк.1.

7. Воспитание дошкольника в семье / Под. ред. Е. А. Данилова. – М.: Учпедгиз, 1952. – 32 с.

8. Шестопал І. Д. З досвіду трудового виховання в школі / І.Д. Шестопал // Радянська школа. – 1945. - № 3. – С. 54-55.

9. Пионерская правда. – 1948. – 23 марта.

10. Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі ЦДАГОУ). – Ф.7 – Оп. 6 – Спр. № 1903 – Арк. 88.

11. ЦДАВОУ. – Ф. 166. – Оп. 15. – Спр. № 569. – Арк. 88.

12. Навчально-виховна робота в дитячих будинках. З досвіду роботи. Збірник № 5 / За ред. С. С. Коваленко. – К.: Радянська школа, 1952. – 104 с.

13. ЦДАГОУ. – Ф.7. – Оп. 3. – Спр. 1245. – Арк. 55.

14. ЦДАВОУ – Ф.166 – Оп. 15 – Спр. № 249. – Арк. 247-248.