Історія/2. Загальна історія

К. іст. н. Вісин В. В., к. іст. н. Вісина Т. М.

Луцький національний технічний університет, Україна

Класифікація кооперативів у міжнародному і вітчизняному законодавстві (історико-теоретичний аспект)

Класифікація кооперативів означає систематизацію, поділ їх на види (класи, групи) за найсуттєвішими ознаками з урахуванням тих чи інших подібностей і відмінностей. Необхідність класифікації спричинена величезною різноманітністю наявних у сучасному світі кооперативних установ, яких налічується більше 130 різновидів. Класифікація є складним завданням, оскільки кооперація є досить хитромудрим сплетінням товариств зі своїми загальними і особистими ознаками, які проявляються у всіляких комбінаціях. З моменту виникнення кооперації в історико-економічній літературі застосовувалися різні підходи до класифікації кооперативів. Одні автори систематизували кооперативи за видом здійснюваних ними господарських функцій або операцій, другі – за принципом об'єднання осіб, треті – від мети кооперативу.

Міжнародною класифікацією умовно називається поділ кооперативів на види й застосовується в офіційній статистиці деяких міжнародних організацій. Зокрема, Міжнародний кооперативний альянс застосовує таке групування кооперативів: споживчі, кредитні, сільськогосподарські, багатоцільові, житлові, виробничі робітничі і ремісницькі, рибальські [1]. В основу цієї систематизації покладені різнорідні ознаки, однак такий поділ теж має сенс.

У країнах СНД використовується класифікація кооперативів, яка міститься у Модельному законі «Про кооперативи і їх об'єднання (союзи)». Він був прийнятий на пленарному засіданні Міжпарламентської асамблеї держав-учасників СНД 6 грудня 1997 р. [2]. У статті 3 «Типи і види кооперативів» вказано, що кооперативи бувають двох типів: виробничі (з обов'язковою трудовою участю членів) і споживчі, в яких обов'язкова трудова участь членів не передбачена. Кооперативи також поділяються на чотири види: виробничі у сфері виробництва і послуг (виробництво, переробка, збут промислової і іншої продукції, виконання робіт, торгівля, побутове обслуговування, надання інших послуг); сільськогосподарські виробничі й обслуговуючі, створені сільськогосподарськими товаровиробниками; споживчі товариства, створені громадянами у формі споживчого кооперативу з метою задоволення своїх матеріальних і інших потреб; житлові, житлово-будівельні, дачні, гаражні й інші споживчі кооперативи, що мають своєю метою задоволення житлово-побутових потреб своїх членів.

У статті 6 «Кооператив» Закону України «Про кооперацію» вказано, що відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо [3]. Більш деталізовано поділ кооперативів у законі України «Про сільськогосподарську кооперацію». У статті другій «Види кооперативів» зафіксовано поділ кооперативів на виробничі і обслуговуючі відповідно до цілей, завдань і характеру діяльності. Виробничі кооперативи здійснюють господарську діяльність на засадах підприємництва з метою отримання доходу. Обслуговуючі кооперативи спрямовують свою діяльність на обслуговування сільськогосподарського та іншого виробництва учасників кооперації. Залежно від виду діяльності вони поділяються на переробні, заготівельно-збутові, постачальницькі, сервісні та інші. Обслуговуючі кооперативи створюються для надання комплексу послуг, пов'язаних з виробництвом, переробкою, збутом продукції рослинництва, тваринництва, лісівництва і рибництва. Обслуговуючі кооперативи, здійснюючи обслуговування членів кооперативу, не ставлять за мету отримання прибутку. Обслуговуючі кооперативи надають послуги відповідно до статуту іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу. До переробних кооперативів належать кооперативи, які займаються переробкою сільськогосподарської сировини (виробництво хлібобулочних, макаронних виробів, овочевих, плодово-ягідних, м'ясних, молочних, рибних продуктів, виробів і напівфабрикатів з льону, коноплі, лісо- і пиломатеріалів тощо). Заготівельно-збутові кооперативи здійснюють заготівлю, зберігання, передпродажну обробку, продаж продукції, надають маркетингові послуги тощо. Постачальницькі кооперативи створюються з метою закупівлі та постачання засобів виробництва, матеріально-технічних ресурсів, необхідних для виробництва сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки; виготовлення сировини і матеріалів та постачання їх сільськогосподарським товаровиробникам. Сервісні кооперативи здійснюють технологічні, транспортні, меліоративні, ремонтні, будівельні, еколого-відновні роботи, здійснюють ветеринарне обслуговування тварин і племінну роботу, займаються телефонізацією, газифікацією, електрифікацією в сільській місцевості, надають медичні, побутові, санаторно-курортні, науково-консультаційні послуги, послуги з ведення бухгалтерського обліку, аудиту та інше. У разі поєднання кількох видів діяльності утворюються багатофункціональні кооперативи. Кооперативи можуть на добровільних засадах утворювати об'єднання, які в свою чергу можуть утворювати об'єднання вищого рівня за галузевими чи територіальними ознаками. Кооперативи та їх об'єднання мають право виступати засновниками різних видів підприємств, мати представництва в інших регіонах України та за її межами [4].

Закон України «Про споживчу кооперацію» первинною ланкою споживчої кооперації визначає споживче товариство як самостійну, демократичну організацію громадян, які на основі добровільності членства і взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об'єднуються для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного і соціального стану. Споживчі товариства можуть на добровільних засадах об'єднуватися в місцеві спілки, Центральну спілку споживчих товариств України, і мають право вільного виходу з них [5].

Характеристика кредитних товариств вказана у законі України «Про кредитні спілки». Кредитна спілка – це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. З метою координації своєї діяльності, надання взаємодопомоги та захисту спільних інтересів кредитні спілки мають право на добровільних засадах створювати асоціації кредитних спілок. Місцеві – у рамках однієї адміністративно-територіальної одиниці, визначеної статтею 133 Конституції України, якщо членами такого об'єднання є більш як третя частина кількості кредитних спілок, які діють на території такої адміністративно-територіальної одиниці, але у кількості не менше трьох кредитних спілок. Всеукраїнські асоціації – асоціації кредитних спілок, діяльність яких поширюється на територію всієї України, за умови, що членами таких асоціацій є кредитні спілки більш ніж з половини адміністративно-територіальних одиниць, визначених частиною другою статті 133 Конституції України [6].

Хоча єдиного підходу до класифікації кооперативів не існує, однак їх поділ кооперативною наукою за формами, типами і видами є цілком обґрунтованим. Застосовуючи цей поділ до певного кооперативу, можна отримати про нього конкретну характеристику. Приналежність товариства певному типу, формі, виду визначає його правове становище, позначається на взаєминах з державою у сфері цільової підтримки, оподаткування, кредитування тощо. Зрозуміло, що таке розрізнення є умовним. Кожен кооператив можна одночасно класифікувати в кількох групах, оскільки ідентифікаційні ознаки невід'ємні одна від одної, всіляко поєднуються й переплітаються.

За ступенем усуспільнення засобів виробництва членів кооперативів і за порядком розподілу між членами загальних доходів відомі кооперативи простої, перехідної й вищої форми. Прості кооперативи – це такі кооперативи, вступ до яких не передбачає усуспільнення основних засобів виробництва членів-пайовиків. Це споживчі, збутові, кредитні та інші, що створені в сфері обігу. Кооперативи перехідної форми характеризуються тим, що їх члени – дрібні товаровиробники зберігають основне приватне господарство й паралельно провадять колективне господарство. Кооперативи вищої форми – це такі виробничі кооперативи, члени яких, відмовившись від ведення приватного господарства, об'єднують свої засоби виробництва для провадження колективного господарства й беруть у ньому участь своєю працею [7, с. 22]. До кооперативів вищої форми можна віднести значну частину промислових виробничих кооперативів, колективні господарства [8, с. 44].

Основні типи кооперативів це виробничі, споживчі та змішані. Кооперативи виробників створюються для збільшення трудових доходів ремісників, кустарів, фермерів, або ж осіб, що надають соціально-побутові, культурні та інтелектуальні послуги. Праця і майно членів кооперативів об'єднані, виробничо-господарська діяльність виконується колективно. Натомість кооперативи споживачів призначені лише для економії членами власних коштів під час купівлі споживчих товарів, житла, послуг тощо. Поряд із цими існує група кооперативів змішаного типу. Вони здатні одночасно виконувати функції з виробництва, переробки чи заготівлі продукції, а також функції споживчих товариств. Їх називають по-різному – змішані, універсальні, інтегральні, багатопрофільні тощо.

Класифікація кооперативів за видами здійснюється за такими ознаками: за соціальним складом членів (робітничі, селянські, студентські, шкільні та ін.); за національною (етнічною) або конфесійною приналежністю (кооперативи українців, поляків, євреїв, православних, католиків, мусульман тощо); за галузями економіки, в яких вони працюють (промислові, сільськогосподарські, фінансові, торговельні, транспортні та ін.); за метою та основними функціями (споживчі, кредитні, виробничі, збутові, страхові, закупівельні, житлові та ін.); відповідно до територіальних меж, в яких вони знаходяться: кооперація полтавська, волинська, кримська, українська, російська, французька, європейська, південноамериканська та ін. [9, с. 26].

Вивчення досвіду класифікації кооперативних установ необхідне для правильного, наукового розуміння соціально-економічної сутності і природи кооперативних організацій, їх місця і ролі в сучасній економічній системі суспільства. Врахування досягнень і недоліків класифікації у міжнародному і вітчизняному законодавстві сприятиме правильному формуванню кооперативної структури відповідно до світових стандартів.

Література:

1. ICA Structure. – It is access mode: http://www.ica.coop/ica/structure.html. – 26.03.2010.

2. Модельный закон о кооперативах и их объединениях (союзах). – Режим доступа: http://www.spravka-jurist.com/base/part-xq/tx_eszqry.htm

3. Закон України «Про кооперацію». – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1087-15

4. Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію». – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=469%2F97-%E2%F0. – 28. 10. 2011.

5. Закон України «Про споживчу кооперацію». – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2265-12. – 28. 10. 2011.

6. Закон України «Про кредитні спілки». – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=1&nreg=2908-14. – 28. 10. 2011.

7. Бабенко С. Г. Історія кооперативного руху : підручник для студентів кооперативних вузів / С. Г. Бабенко, С. Д. Гелей, Я. А. Гончарук та ін.; Укоопспілка, Львівська комерційна академія. – Львів : Інститут українознавства НАНУ, 1995. – 410 с.

8. Сахарова Д. Б. Истории и теория кооперативного движения: учеб. пособие / Д. Б. Сахарова, И. С. Котов. – 2-е изд., испр. – Минск : Новое знание, 2009. – 279 с.

9. Гелей С. Д. Теорія та історія кооперації : підручник / С. Д. Гелей, Р. Я. Пастушенко. – К. : Знання, 2006. – 513 с.