Історія./Вітчизняна історія

Богатчук Світлана Степанівна

доцент Вінницького національного аграрного університету

Соціально-економічний стан Поділля в кінці

ХІХ – на початку ХХ ст.

Після скасування кріпосного права в Росії, в тому числі й Поділлі, збереглися пережитки феодально - кріпосницьких відносин. Сам факт ліквідації кріпосництва не приніс селянам повного рівноправ’я. Слід зазначити, що після реформи селяни мали в своєму розпорядженні менше землі, ніж до 1861 р. та ще повинні були сплачувати викупні платежі.

Реформа 1861 р. на Правобережній Україні мала особливість. Уряд намагався привернути на свій бік українських селян і роздавав їм наділи на 18% більше, ніж вони мали до 1861 р. Незважаючи на це, селяни втрачали на дуже завищених цінах, які вони змушені були платити за землю. При проведенні реформи поміщики забрали собі найкращі землі, залишивши гірші селянам. На Поділлі, як і в Україні, велика частина селянства залишилась без землі.

Промисловість на Поділлі розвинута була досить слабо. Щодо наявності на Поділлі великих підприємств, то до кінця ХІХ ст. вони зовсім були відсутні й з’явились лише в 1902 р., маючи 8,2% робітників, водночас у Росії на великих підприємствах було зайнято 32% робітників (1). Згідно з переписом населення 1897 р. загальна кількість робітників Поділля становили дві основні категорії: торгово –промислові робітники – 25,863 тис. і не торгового - промислові (тобто сільськогосподарські) – 113,199. З розвитком капіталістичних відносин зростала кількість заможних селян за рахунок зубожілого селянства, яке поповнювало ряди сільськогосподарського і промислового робітництва.

На Поділлі головним чином була розвинена харчова промисловість, особливо, цукроваріння. У 1909 р. на Поділлі із загальної кількості робітників (37970) на підприємствах, що займалися переробкою рослинних продуктів, було зайнято 32 894 робітників, на цукрових заводах 22 981, борошномельних підприємствах – 6 438 і на винокурних заводах – 1 216 робітників (2).

На Поділлі сільські підприємства переважали кількісно міські більше, ніж у 7 разів, а сільськогосподарські робітники – більше, ніж у 10 раз. У 1912 р. в містах було 56 підприємств, в них робітників – 2 337; в сільській місцевості – 427 підприємств з кількістю робітників – 2 5269 (3).

Можна вважати, що сільське господарство Поділля мало капіталістичний характер. Тут переважало велике землеволодіння із значним застосуванням машин і найманої праці, ніж в Полтавській, Чернігівській і Харківській губерніях, де земля переважно знаходилась у дрібних власників (4).

Наступною важливою культурою у вищезазначених повітах є культура ярових колосових рослин, а овес, ячмінь, ярова пшениця в цій частині губернії були мало поширені (5).

У повітах Подільської губернії був поширений плужний спосіб обробітку ґрунту – сабани відійшли в минуле, найбільш поширені плуги Сакка, Донський, Гена й місцевої кустарної роботи, останній обладнаний дерев’яним граділем і працює малоефективно. Під озимі культури оранку проводять один раз, а зоране поле боронують лише перед посівом. Сівбу проводили вручну під рало або борону. На початку ХХ ст. все ширше почали використовувати сівалки.

Слід зазначити, що значна частина посівної площі губернії, а саме 80% зайнято зерновими культурами, 4,68% знаходиться під бобовими рослинами, 10,19% під коренеплодами, 0,54% під волокнистими й олійними рослинами, 4,54% під посівними травами. Із зернових культур найбільш поширеними в губернії є пшениця й жито озиме, під пшеницею знаходиться 21,12% , а під житом 21,01% посівної площі; овес займає 16,70% , ячмінь – 9,67% , кукурудза – 5,83%, гречка – 3,29%, просо – 1,96%, пшениця ярова – 0,28%, ярове жито – 0,10% посівної площі губернії (6).

У селянських господарствах було більше поширене, ніж в поміщицьких, жито озиме і ярове, ячмінь, кукурудза, гречка і просо, і навпаки – менше, ніж у поміщиків, поширені пшениця ярова і озима та овес.

Посіви озимої пшениці у селян становлять 16,91% всієї посівної площі, а в поміщиків – 29,48%; озимого жита 28,67%; вівса – 14,93% і 20,36%; ячменю – 11,69% і 5,63% ; кукурудзи – 7,40% і 2,70%; гречки – 4,10% і 1,67%; проса – 2,41 і 1,11% ; ярої пшениці – 0,19% і 0,45%; ярого жита – 0,12 і 0,07% (7).

В кінці XIX – на початку XX ст. фактично всі українські землі охопив еміграційний рух українського населення, основною причиною якої було малоземелля та аграрне перенаселення.

На Поділлі надлишок робочої сили складав 1184 тис. чол. Це й спонукало подолян до еміграції наприкінці ХІХ ст. (8).

Відповідно до перепису 1897 р. населення Поділля складало 2 млн.627 тис. чол. (9), за відомістю генерал-губернатора його чисельність вже в 1898 р. нараховувало 2 млн. 981 тис. 833 чоловік (10), а на 1 січня 1914 року його кількість була 3 млн. 255тис. чол. (11). На початку ХХ ст. значного розмаху набула еміграція подільських селян у Північну Америку, переважно в Канаду. Цей селянський еміграційний потік з кожним роком ставав більш інтенсивним. Значна частина мігрантів вдавалася до нелегального переходу кордону. Таке переселення в Америку самі селяни пояснювали малоземеллям і безземеллям у себе на батьківщині, тобто в Подільській губернії, і наявністю незайманих великих земельних площ в Канаді, куди вже переселилося багато подолян, і повідомляли, що є багато вільних земель (12).

Переважна більшість мешканців Поділля переселилась у Південні райони України, Крим, Кавказ, Бессарабію (близько 26 тис. чол.) (13).

Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. Поділля за своїм характером залишалося сільськогосподарським регіоном. Тут головним чином була розвинута харчова промисловість і значною мірою цукроваріння. Кількість сільськогосподарських робітників у Подільській губернії переважала кількість промислових у 4,5 рази. У той час як поміщики володіли великим земляними угіддями, селянство потерпало від безземелля.

ЛІТЕРАТУРА

1. Стопневич Б. Промышленость и сельськое хазяйство Подолии

//Экономическая жизнь Подоли.-1914.-№1.-С.7.

2.. Там само. – С.7

3. Там само. - С.12

4. Записки императорского общества сельского хазяйства Южной России.- Одесса,1901. - С.23

5. Отчет о деятельности опытных полей Подольскрй губернии // Подольский хозяин.- 1915. - №2. - С.12.

6. О новейшых данных по сельскохозяйственному производству Подольской губернии // Подольский хозяин. - 1916. - №7-8. - С.4;

7. Там само. - С.6;

8. Злупко С.М. Економічна історія України: навч. посіб. / С.М. Злупко. – К.: Знання, 2006. – 367 с.

9. Державний архівВінницької області (далі – ДАВО). – Ф.965, опис 1, справа 34, арк.12.

10. ДАВО. - Ф.352, опис 2, справа 21, арк. 13.

11. Нариси історії Поділля. – Хмельницький, 1990. – С. 142.

12. Современние вопросы сельского хазяйства в Подольской губернии // Справочный листок Подольского общества сельского хазяйства и сельскохозяйственной правленности. - 1914. - №5 - С.59;

13. Шлепаков, А.М. Українська трудова еміграція в США Канаді: (кінець ХІХ – поч. ХХ ст.). / А.М.Шлепаков. – К., 1960. – С. 43.