Мишак О.О.
Національний
університет біоресурсів і природокористування України
Становлення і
розвиток біотехнологічної освіти в Україні
Професійна підготовка майбутніх
фахівців для різних галузей ґрунтується на нормативних документах України про
освіту та вищу освіту, а саме на Конституції України, законах України Про
освіту (1996), «Про вищу освіту»
(2002р.), Державний національній програмі
«Освіта» («Україна XXI
століття» ( 2001р.) та ін. [1].
Як показали наші
дослідження, питання підготовки фахівців із біотехнології майже не розроблено у теорії та практиці професійної освіти. Це зумовлено тим, що
біотехнологія в освіті є досить новим предметом.
Біотехнологія як наука переживає початкові етапи формування.
- поглиблення співробітництва між
біотехнологією та спорідненими галузями;
- створення
у всіх країнах урядових організацій, що вивчають можливості біотехнології;
- широке
вивчення біотехнології (середні та спеціальні школи, університети),
систематичну пропаганду перспектив і досягнень галузі.
Нова галузь промисловості вимагала нових фахівців. Для підготовки таких
працівників у колишньому Радянському Союзі у кінці 60-х років ХХ ст. на базі
кафедр технічної мікробіології Московського та Київського технологічних
інститутів харчової промисловості було відкрито кафедри технології
мікробіологічних і вітамінних виробництв. Це було зумовлене тим, що, по-перше,
підготовка фахівців для мікробіологічної промисловості повинна здійснюватися
спеціалістами, які мають великий досвід роботи з мікроорганізмами, і на
кафедрах, де є необхідна матеріально-технічна база. По-друге, робота з
мікроорганізмами в промислових умовах вимагала відповідних інженерних знань. Таке
вдале поєднання мікробіології та інженерії стало можливим у технологічних
інститутах харчової промисловості [2].
Отже, Національний університет харчових технологій (колишня назва
Київський технологічний інститут харчової промисловості) був першим і упродовж
більш як двадцяти років залишався єдиним в Україні, який готував спеціалістів
для біотехнологічної галузі (мікробіологічної промисловості).
Перший випуск інженерів-технологів у цьому вищому навчальному закладі (ВНЗ) за спеціальністю 1015 “Технологія мікробіологічних і вітамінних виробництв” у кількості 25 осіб відбувся у 1971 р. У кінці 70-х років ХХ ст. кількість випускників-біотехнологів збільшилася удвічі. З 1982 р. розпочата підготовка інженерів-біотехнологів у Національному університеті “Львівська політехніка” (колишня назва Львівський політехнічний інститут).
У 90-х роках ХХ ст. в Україні підготовку фахівців за спеціальністю “Біотехнологія” стали здійснювати в рамках напряму 0916 “Хімічна технологія та інженерія”. У 1992 р. спеціальність “Біотехнологія” була відкрита у Національному технічному університеті України “Київський політехнічний інститут”, у другій половині 90-х років – Національному технічному університеті “Харківський політехнічний інститут”, Українському державному хіміко-технологічному університеті (м. Дніпропетровськ), Дніпродзержинсько-му державному технічному університеті.
З 2001 р. підготовка
інженерів-біотехнологів здійснюється у Національному фармацевтичному
університеті, з 2002 р. – у Національному авіаційному університеті, з 2003 р. –
у Національному аграрному університеті. Отже, нині в Україні дев’ять вищих
навчальних закладів готують фахівців для біотехнологічної галузі: чотири ВНЗ у
Києві, два – у Харкові, по одному – у Львові, Дніпропетровську і
Дніпродзержинську.
У січні 2003 р. спеціальність “Біотехнологія” була
виключена з напряму “Хімічна технологія та інженерія” і за ініціативи декана
факультету біотехнології і біотехніки Національного технічного університету
України “КПІ” Шинкаренко Л.М. створено новий напрям підготовки 0929
“Біотехнологія”, у рамках якого відкрито спеціальності “Промислова
біотехнологія”, “Біотехнологія біологічно активних речовин” і
“Екобіотехнологія”. У березні 2006 р. Міністерством освіти і науки України
затверджено галузеві стандарти (освітньо-професійна програма і
освітньо-кваліфікаційна характеристика) підготовки бакалавра за напрямом 0929
“Біотехнологія”.
Беручи до уваги, що ця сфера абсолютно нова і вимагає
надзвичайно кваліфікованих фахівців з високим рівнем знань, підготовка фахівців
біотехнологів з напряму "Біотехнологія" набула особливої актуальності.
До 2005 року у
стандартах системи вищої освіти і науки України налічувалося до 76 напрямів та 584 спеціальності, проте з
урахуванням Європейської трансферної системи положень і Болонського процесу
прийнята тенденція до їх об'єднання та скорочення (приблизно 150 спеціальностей). У той же час напрям
"Біотехнологія " залишився та розвинувся, а кількість спеціальностей з 3 зросло до 5.
У 2006 році
відбулося засідання науково-методичної комісії з напряму 0929 "Біотехнологія", на якому вперше
розглядалось питання про кількісну та якісну уніфікацію програм дисциплін для
всіх українських університетів, які готують фахівців біотехнологів відповідно до Болонського процесу.
Сьогодні в
Україні фахівців і професіоналів біотехнологів готують за двома освітньо-кваліфікаційними рівнями:
I кваліфікаційно-освітній
рівень: "бакалавр" (рівень освіти — базова вища освіта, кваліфікація — фахівець з
біотехнології);
II кваліфікаційно-освітній рівень з рівнем освіти — повна вища освіта:
"магістр" (кваліфікація — магістр
біотехнології, викладач ВНЗ, інженер-дослідник-біотехнолог);
"спеціаліст" (кваліфікація — інженер-біотехнолог).
Згідно з
Класифікатором професій ДК-03 та Доповненням №6 професія фахівців та професіоналів з біотехнології — біотехнолог з відповідними посадами.
Магістрів і
спеціалістів біотехнологів готують за такими спеціальностями: промислова біотехнологія, фармацевтична
біотехнологія, агробіотехнологія, екобіотехнологія та біоенергетика, молекулярна біотехнологія.
Зазначимо, що за суттю лише остання відрізняється від інших докорінним чином (генна і клітинна
інженерія прокаріотів і еукаріотів, спрямований мутагенез, трансгенні рослини і тварини).
Підготовка майбутніх фахівців біотехнологів базується на концептуальних засадах у системі ступеневої освіти, основними принципами яких є: безперервність професійної освіти; інтегративність як загальний принцип розвитку суспільства, науки, виробництва, освіти, що забезпечує міждисциплінарну комплексність, узагальненість, ущільненість знань, методів та засобів пізнання; диференційованість, багаторівневість, професійна спрямованість; ступеневість, комплексність та соціальна обумовленість.
Слід зауважити, що найважливішим елементом сучасної світової системи підготовки
фахівців біотехнологів для роботи в сферах
науки і виробництва є випереджальна освіта, що полягає в постійному глибокому аналізі новітніх тенденцій і напрямів
фундаментальної біотехнологічної науки і своєчасному коригуванні освітніх програм і навчальних планів
з урахуванням вимог часу [3].
Система професійної підготовки майбутніх фахівців
біотехнологічного профілю потребує подальшого дослідження та вдосконалення;
створення нової методології підготовки майбутніх фахівців, враховуючи
інтегративний характер наукових досягнень дисципліни; упровадження моніторингу
рівня готовності до професійної діяльності випускників факультетів на всіх
етапах професійної підготовки; психолого-педагогічної підготовки викладачів до
роботи в нових умовах організації навчально-виховного процесу.
Література
1. Вища
освіта в Україні. Нормативно-правове регулювання / за заг.ред. А.П.Зайця,
В.С.Журавського. – К.: ФОРУМ, 2003.- 950с.
2. Степко М. Вища
технічна освіта і наука Україна як фактори суспільного розвитку // Вища школа
– №5-6. – 2004. – С.46.
3.
В.П.Новіков, Ю.І.Сидоров, О.В.Швед. Сучасний стан і проблеми викладання
біотехнології в політехнічних університетах України / В.П.Новіков // Нові
технології навчання: Наук.-метод. зб. / Інститут технологій і змісту освіти МОН
України.- К., 2009.- Вип.56.- С.27-33.