Педагогические науки/5. Современные методы преподавания. 

К.п.н. Добротвор О.В.

Національний авіаційний університет, Україна

Організаційно-діяльнісна гра як метод комунікації.

Освіта сучасної системної ери має бути заснована на розвиткові в учнях бажання вчитися та здатності його задовольнити [1]. Рассел Акофф відзначає як недолік сучасної освітньої системи те, що її фокус сконцентрований на викладанні, а не на передачі знань. Стверджується, що викладачі повинні передати учням своє вміння вчитися. Актуальності набуває проблема трансформації змісту освіти в межах компетентнісного підходу, перетворення його з моделі, яка існує об'єктивно, для "всіх" учнів, у суб’єктивне «живе» знання, яке є надбанням індивідуальності учня [2]. Очевидно, це потребує інших дидактичних умов, ніж традиційна педагогіка формування знань, умінь та навичок.

Учитель (викладач), створюючи умови для розвитку в учнях життєвих компетентностей, сам виступає у якості зразка, відверто аналізує і власний спосіб дії у партнерському діалозі з учнями. Загальновизнано, що активізують суб’єкт-суб’єктну взаємодію і продуктивне спілкування, мотивують учнів до участі у діалогах інтерактивні методи та форми, зокрема, ігрові, тренінгові. Однак, на нашу думку, не всі вони враховують специфіку повноцінної комунікації.

Прагматичність, раціональність як характерні ознаки комунікації зазначають К. Касториадіс, В. Кан-Калик, А. Перре-Клемон, М. Хайдеггер, Г. Щедровицький. Зокрема, раціональність комунікації визначається Ю. Хабермасом «у відповідності до здібностей свідомих учасників інтеракцій орієнтуватися у претензіях на значимість» [3]. Схожу позицію представляють О. Божович, Т. Вольфовська, О. Шеіна, які ключовою темою при визначенні змісту комунікативної компетентності зазначають розуміння партнера по спілкуванню, що є неодмінною умовою для кооперації інтелектуальних зусиль та продуктивної колективної діяльності [4]. За такого підходу комунікація є цільовою, відповідальною і результативною дією. Її функція не зводиться до передачі-сприйняття інформації, а полягає в інструментальному забезпеченні розвитку діяльності. О. Зінченко робить наступне онтологічне припущення: «…комунікація є організованим простором для використання таких інструментів, як мови, знаки і схеми, у продуктивно орієнтованих колективних роботах з вирішення проблем і завдань» [5]. Відтак, комунікативність є передумовою отримання продуктивного результату в сумісних роботах, в тому числі і в навчанні.

Особливості організаційно-діяльнісної гри (ОДГ) вказують на великий дидактичний потенціал такого різновиду рідкісної для навчального процесу ВНЗ та школи дидактичної гри. За словами Г. Щедровицького, засновника ОД-ігрового методу, ОДГ – нова культурно-історична форма організації комунікації, розуміння, рефлексії та чистого мислення людей в умовах цілеспрямованої колективної мисле діяльності [6]. Він вказував на такі переваги ОД-гри в порівнянні з іншими формами підготовки: «вона ставить індивіда в реальні умови комунікативної та мисленнєвої взаємодії з колективом за умови необхідності здійснити робочий процес, а як будь-яка гра робить легким подолання усталених структур та норм професійної предметної роботи і утворює для індивіда сприятливі умови для самодіяльності, самоорганізації та розвитку» [7].

ОДГ – це метод постановки і вирішення проблем, – таку вичерпну характеристику дає О. Зінченко, розробник та організатор таких ігор. Він зазначає: «У організаційно-діяльнісну гру закладається поле суперечностей, колізій, конфліктів, на якому необхідно сконструювати нову систему діяльності. Це і має стати її результатом» [8]. Отже, сенс навчальної ОД-гри не в тому, щоб навчити правильних дій, як це відбувається в ділових та рольових іграх, дебатах та тренінгах, а щоб розвинути саму сферу діяльності за рахунок продуктивної комунікації. ОД-гра об’єднує учасників з різним комунікативним досвідом в інтерактивному режимі, мотивуючи до конструктивного діалогу під час вирішення реальних проблем, актуалізуючи життєві стосунки учасників (а не обставини), підвищуючи відповідальність за слово, відтворюючи параметри живої повноцінної комунікації без ролей і готових сценарних рішень. Для розв’язання проблемних завдань імітувати розуміння не потрібно, значення формального мовленнєвого етикету при цьому знижується, кожне висловлювання учасників набуває прагматичності. У розіграшу немає вчителів і учнів, домінують суб’єкт-суб’єктні стосунки, що відтворюють життєві параметри комунікації. Викладачі (організатори) є теж гравцями, вони не знають, яким буде кінцевий результат гри, тому не можуть виступати в ролі інструкторів. Викладач у просторі гри демонструє власну комунікативну компетентність та погоджується на рівноправність у процесі підготовки до заходу, у процесі вирішення загальної колективної проблеми, а також під час групової рефлексії, відверто аналізуючи і власну участь у комунікації. Сама процедура пошуку й прийняття колективних рішень відбувається в умовах високої невизначеності, правила існують лише у вигляді регламенту колективної роботи. Це ускладнює гру, проте надає можливості гравцям обмірковувати та реалізовувати різні варіанти власної дії в ситуації, накопичувати цінний комунікативний досвід [9].

Таким чином, внаслідок прямого призначення ОДГ, яке полягає в розв’язанні ділових завдань та колективних проблем, і виникає значущий навчальний ефект: гравці самі в процесі створення нової схеми колективної діяльності, формують та розвивають власну комунікативну компетентність, а викладачі виступають зразком для наслідування.

Література:

1. Акофф Рассел. Образование. – [Электронный ресурс] – Режим доступа: edu.tltsu.ru/sites/sites_content/site125/.../Akoff_Obrazovavie.doc

2. Пометун О. І. Дискусія українських педагогів навколо питань запровадження компетентнісного підходу в українській освіті / Пометун О. І. // Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та укр. перспективи: б-ка освіт. політики; під заг. ред. О. В. Овчарук. – К., 2004. – С. 66–72.

3. Хабермас Ю. Моральное сознание и коммуникативное действие / Хабермас Ю. ; пер. с нем.; под ред. Д. В. Скляднева; послесл.Б. В. Маркова. – СПб. : Наука, 2000. − 380 с.

4. Божович Е. Д. Возможности и ограничения коммуникативной компетенции подростков / Божович Е. Д., Шеина Е. Г. // Психологич. наука и образование. – № 2. – 1999. – С. 64−76 c.

5. Зинченко А. Коммуникация как инструмент трансляции в мыследеятельности / Зинченко А. // Коммуникацион. менеджмент : [сб. докл. / сост. Ю. Б. Грязнова]. – Тольятти, 2000. – С. 8–16.

6. Щедровицкий Г. П. Организационно-деятельностная игра как новая форма и метод развития коллективной мыследеятельности / Щедровицкий Г. П., Котельников С. И. // Нововведения в организации. – М., 1983. – С. 33−53. – [Электронный ресурс] – Режим доступа: www.fondgp.org/gp/biblio/gp/.../49

7. Щедровицкий Г. П. Организационно-деятельностная игра как новая форма и метод активного обучения и воспитания в вузах и ИПК // Моск. Методолог. Кружок [Электронный ресурс] // Архив − © 2005−2008, Некоммерч. науч. Фонд "Институт развития им. Г. П. Щедровицкого". – Режим доступа: www.fondgp.org/gp/biblio/rus

8. Загальна управлінська підготовка / [за ред. О. П. Зінченка]. – К., 2008. – 156 с.

9. Щедровицкий Г. П. К анализу топики организационно-деятельностных игр / Щедровицкий Г. П. – Пущино, 1987. – 44 с. – (Препринт / науч. основы программы "Полис"). – [Электронный ресурс] – Режим доступа:

odi.my1.ru/load/0-0-0-28- 20))