Филологические науки / 6. Актуальные проблемы перевода

Образ тварин у латинських сентенціях

Балалаєва О.Ю., Олійник М.Ю.

Національний університет біоресурсів і природокористування України, Україна

 

До неоціненних надбань світового фольклору належать прислів’я та приказки – короткі влучні вислови, що в художній формі типізують різноманітні явища життя. Вони є пам’яттю народу, висновками із життєвого досвіду. Прислів’я та приказки не тільки констатують якийсь факт, а й схвалюють чи засуджують, застерігають чи навчають, рекомендують чи забороняють, бо за ними стоїть авторитет поколінь.

Як зазначає О.А. Крижко, царство тварин як фрагмент реального світу, який дано етносу в емпіричному досвіді, виступає могутнім ініціюючим фактором створення вторинної образної картини світу [1]. Номени тварин вже неодноразово ставали об`єктом вивчення з погляду їх метафоричного емотивного переосмислення [2]. Вони являють собою цінний матеріал як для вивчення особливостей зооморфної метафори, так і для дослідження конотативних значень. На особливу увагу заслуговує характеристика оцінно-експресивної метафори. Завдяки своїй природі оцінно-експресивна метафора здатна породжувати стереотипи – еталонні національно-культурні уявлення (образи), що відіграють величезну роль у продукуванні мовою вторинного символічного простору [1].

Найуживанішими мовними метафорами є такі, що переносять якості та властивості тварин на людей. На цій основі Ф.А. Литвин розрізняє існування двох видів термінів: зоонім (зоосемізм) саме як родовий та зооморфізм (зооморф) як видовий [3]. Під зоонімом мається на увазі біологічна назва тварини, на його основі розвивається метафоричне значення. Зооморфізм (у давніх релігіях – зображення богів в образі тварин) виступає в ролі образної характеристики людини.

В усній народній творчості згадувалися назви далеко не всіх тварин, а лише тих, які у свідомості людини були значущими. Найчастіше використовувались назви таких тварин, позитивні або негативні характеристики яких (фізичні, інтелектуальні тощо) були чітко виражені. Зазвичай це були свійські тварини, поведінка яких була людині добре відома – собака, кіт, кінь, вол та ін. Розглянемо деякі латинські вислови, в яких фігурує образ осла (asinus). Вибір цієї тварини не був випадковим, адже вона відігравала велику роль у сільськогосподарських роботах, особливо в бідних регіонах, де селяни не мали змоги утримувати коней, і де осел виконував функції коня. У прислів’ях та приказках, очевидно, домінує негативне уявлення про осла як тварину ліниву, повільну і, особливо, як прототип дурості. Назва цієї тварини використовується в багатьох мовах як образа, спрямована на вперту людину з обмеженими розумовими здібностями:

Ignarus rediit, Romam deductus asellus. – Осел, відведений до Риму, повернувся дурним (англ. If an ass goes travelling he’ll not come home a horse; ісп. Quien necio es en su villa, necio es en Castilla; нім. Ein Essel bleibt ein Esel, kam’ er auch nach  Rom).

Asinus asinorum in saecula saeculorum. – Осел над ослами на віки вічні.

Asĭnus asinum fricat. – Осел об осла треться (укр. Дурень дурня вихваляє).

Discernit sapiens res, quas confundit asellus. – Розумний може розібратися у питаннях, які осел заплутує.

Ab equis ad asinos. – Із коней в осли (ісп. Arranque de caballo y parade de burro; нім. Es kommt niemand gern vom Pferd auf den Esel).

Asinus ad Lyram. – Осел із лірою (назва байки Федра).

Asinus asino et sus sui pulcher. – Осел ослу, а свиня свині подобається.

Asinos non curo. – На ослів не звертають уваги.

Asinus stramen mavult quam aurum. –  Віслюк віддає перевагу підстилці над золотом.

Asinus asino pulcherrimus. –  Віслюк віслюку найкрасивіший.

Крім свійських тварин люди часто згадували і звірів: вовка, лисицю, ведмедя, лева та ін.

Вовк (lupus) – хижа тварина, яка має хитру натуру. Найчастіше з вовком порівнювали людей агресивних, жорстоких, безжалісних, жадібних, позбавлених моралі; також назву цієї тварини використовували, коли потрібно було охарактеризувати крайній егоїзм певної особи, її небажаність:

Lupus pilum mutat, non mentem. – Вовк змінює шкуру, а не вдачу; вовк линяє, а натури не міняє (нім. Der Wolf andert das Haar und bleibt, wie er war; фр. Les loups peuvent perdre leurs dents, mais non leur nature).

Fur furem cognoscit, lupus lupum. – Злодій пізнає злодія, а вовк – вовка (нім. Ein Wolf kennt den anderen wohl).

Lupus sub ovis pelle celatus. – Вовк в овечій шкурі (англ. A wolf in sheep’s array; нім. Ein Wolf im Schafpelz).

Non curat numerum lupus. – Вовк не дбає про кількість овець (англ. A wolf guzzles counted sheep too; Al lobo no le importa la cantidat, cuanto mas, mejor; нім. Der Wolf frisst auch gezahlte Schafe; Brebis competes, le loup les mange).

Lupus in fabula. – Вовк у байці (укр. Про вовка промовка, а він вже тут).

Lupus non mordet lupum. – Вовк не кусає вовка (фр. Un loup ne mange point l’autre).

Ovem lupo committere –  Довірити вівцю вовкові.

Homo homini lupus est. – Людина людині – вовк (англ. A man is a wolf to man; нім. Der Mensch ist des Menschen Wolf ).

Calumniator inter homines est lupus. – Наклепник – вовк серед людей (англ. A bad man is like the wolf in the flock; ісп. Muchos, que parecen corderos, son lobos carniceros; фр. Le calomniateur est comme un loup parmi les hommes).

Лев (leonus) – велична, горда і хоробра тварина. У народі до лева відносилися з пошаною. У більшості виразів назва цієї тварини вживається для того, щоб підкреслити авторитетність людини, її впливовість, значущість тої чи іншої діяльності: 

Ех ungue leonem pingere. –  По кігтям зображати лева.

Ех ungue  leonem cognoscimus, ех auribus asinum. – По кігтю пізнаємо лева, по вухах – осла.

Отже, люди використовували назви тварин як образи-символи з метою змалювати ті чи інші людські риси, здібності, характеристики, висловити своє ставлення до певної особи або явища.

 

Література:

1.     Крижко О.А. Етнічні символи та стереотипи в українській зоонімній терміносистемі // Актуальні проблеми слов′янської філології: Між­вузівський збірник наукових статей. Лінгвістика і літературознавство. – К.-Ніжин: ТОВ „Видавництво "Аспект-Поліграф”, 2006. – Вип. 11. –  С.62-69.

2.     Гутман Е.А., Литвин Ф.А., Черемисина М.И. Сопоставительный анализ зооморфных характеристик // Национально-культурная специфика речевого поведения.- М.:Наука, 1997. - С.147-165.

3.     Литвин Ф.А. Об изучении разновидностей зооморфных характеристик (на материале английского языка) // В помощь преподавателям иностранных языков. – Новосибирск: Наука, 1974. – Вып. 5. – С. 81–93.

4.     Ревак Н.Г., Cулим В.Т. Латинська мова (для неспеціальних факультетів) 2-ге вид., виправлене і доповнене. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2006. – 415 с.

5.     Жовківський А.М., Жовківська Г.А., Івасютин Т.Д., Макар Ю.І, Попеску І.В., Сафроняк О.В., Сулим В.Т., Фурдас М.Г. Мудрість народна – мудрість міжнародна. – Чернівці: Рута, 2004. – 256 с.

6.     Гриценко С. П., Гриценко Т. Б., Вакулик І. В., Балалаєва О. Ю. Lingua Latina veterinaria. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 554 с.

7.     Корж Н.Г., Луцька Ф.Й. Із скарбниці античної мудрості. – К.: Вища школа, 1988. – 320 с.