Основою будь-якої мови є живе розмовне
мовлення. Мовлення —
процес добору й уживання засобів мови для порозуміння з іншими членами певної
мовної громади.
Мовлення є форма існування живої мови, у мовленні мова функціонує, перебуваючи
в постійному розвиткові.
Мова й мовлення нерозривно пов'язані. Мовлення існує на засадах певної мови, а
мова розкриває себе в мовленні її носіїв. Мова щодо мовлення — явище загальне;
вона належить усім, хто нею послуговується. Мовлення ж щодо мови —
часткове, окреме, індивідуальне. Та без щоденного вжитку на всіх вікових і суспільних
рівнях,
повсякденного розвою форм та спілкування
навіть найрозвиненіша мова приречена на асиміляцію і зникнення. Добираючи ті чи інші мовні засоби, слід
дотримуватися загальних етичних правил й
орієнтуватися також і на позамовні чинники,
досліджуючи
їх як єдине ціле.
Культура
поведінки,
культура мовлення
і культура спілкування
в житті
найчастіше виступають у єдності.
Культура спілкування є складовою частиною культури людини
в цілому і безпосереднім модулятором
людських стосунків. Стан моральної
та психологічної
культури спілкування в суспільстві відчутно впливає на стан економічного
й політичного
розвою держави,
духовність
її громадян
і їх національну свідомість. Культура спілкування формується
багатьма поколіннями.
Суспільство
у цілому й кожний його член зокрема мають прагнути до того, щоб не лише
зберегти, а і примножити духовний спадок попередників.
Під живомовним етикетом
розуміють розроблені правила мовної поведінки,
систему живомовних формул
спілкування.
Знання
правил мовного етикету, їх дотримування дає змогу людині
почуватися впевнено й невимушено, не відчувати незручностей через огріхи й
непоправні дії, оминути
кепкування з боку інших.
Безумовно, самі знання не
забезпечать культури
спілкування,
якщо їх не будуть використовувати
належним чином. Для того щоб спілкування було вдалим, слід мати відповідні вміння.
Їх набувають із досвідом,
за допомогою певних вправ.
Культура
мови бере початок
із самоусвідомлення
мовної особистості.
Вона зароджується й розвивається там, де носіям національної
літературної
мови не байдуже, як вони говорять і пишуть,
як сприймають їхню мову в різних суспільних
сферах,
а також у контексті
інших мов. Тобто культура мови безпосередньо пов'язана із соціологією
і психологією
не лише у сенсі
напрацювання моделей
ідеалів
мовної поведінки,
а й щодо формування мовної свідомості.
Добре володіння мовою, її
нормами у процесі живомовної практики
людини
й розкриває її культуру
мовлення. Але опанувати літературні
канони
вимови
й дотримувати їх набагато складніше й важче, ніж навчитися безпомилково писати.
Фундаментальними причинами
низької культури усного мовлення є порушування системи вимог, регламентування,
значний вплив суржику
й недостатнє знання засад літературної вимови.
Справжньому спеціалістові
властива широта світосприйняття,
знання
історії
свого народу,
розуміння проблем
сьогодення, виразна громадянська позиція, оскільки інтереси
будь-якого професіонала,
якщо він людина
інтелігентна,
не вдовольняються вузькими фаховими рамцями.
Тільки взявши за основу
процес спілкування
й постійного навчання,
можна сформувати не тільки пізнавальні дії, а й систему стосунків, спілкування в
цілому, живомовну культуру
молодого спеціаліста будь-якої галузі.
Зрозуміло, що кількасотрічне приниження української
мови і водночас насаджування російської, не могло не позначитися на усному та
писемному мовленні її носіїв. У таких умовах
українська мова навіть там, де вона активно функціонувала, зазнала такого
негативного впливу російської, що перетворилась на суржик, на мішанину
українських та російських слів, кальок, а частіше всього – мовних покручів, які витворилися на базі цих двох великих мов, тобто
російських слів, вимовлених на український лад, або українських слів,
оформлених по-російськи
Часто слова з чужої мови
вживаються бездумно, безсистемно, коли перекручується їх зміст і спотворюється
звукове оформлення, це засмічує мову, перетворює її на мішанину власних слів і
варваризмів - іншомовних слів чи виразів, які не мають права громадянства в
літературній національній мові і побутують лише в деяких специфічних соціальних
різновидах.
Таких слів, що ввійшли до нашої мови, є багато. Ми
настільки звиклися з ними, що часто й не помічаємо, як вони зриваються з уст.
Правда, людина, яка стежить за своїм мовленням, за його культурою і чистотою,
вживає русизмів менше, рідко хто не вживає зовсім, але більшість мовців, на
жаль, не задумується над своїм мовленням, не прислухається до себе, внаслідок
чого і виходить макаронічна мова (механічна суміш слів, висловів з різних мов або
переінакшення на іноземний лад).
На жаль, сьогодні частина
носіїв української мови часто вживає російські слова підкреслено, хизуючись при
цьому знаннями російської мови. Інша категорія україномовців – це люди, що не
володіють українською літературною мовою і вживають російські слова, вважаючи
при цьому, що це і є літературні форми. Є
ще й така категорія українців, що добре володіє українською мовою, але не хоче
віднайти правильний український відповідник до російського слова. І як наслідок
– українсько-російський покруч.
Сьогодні суржиком користується
велика частина українців. Суржик
в Україні є небезпечним і шкідливим, бо паразитує на мові, що формувалась
упродовж віків, загрожує змінити мову. Суржик –- невпорядкована, безсистемна мова, яка руйнує
українську мовну систему. Російські елементи входили в українське мовлення під
впливом певних політичних, історичних і соціокультурних обставин. З плином часу
сформувався різновид українського мовлення, що містить значну кількість
російських форм, слів і словосполучень, зовнішньо оформлених нібито за нормами
української мови. Розпізнати такі суржикові покручі іноді спроможні лише
філологи
(О.Сербнська).
Однак, коли слова з чужої
мови вживаються бездумно, безсистемно, коли перекручується їх зміст і
спотворюється звукове оформлення, це засмічує мову, перетворює її на мішанину
власних слів і – іншомовних слів чи виразів, які не мають права громадянства в
літературній національній мові і побутують лише в деяких специфічних соціальних
різновидах.
Сьогодні для розмовної мови серед молоді
характерна погоня за модою. Модними
зараз є далеко не кращі елементи мови: жаргонізми, насиченість іноземними словами. Останній елемент є актуальною мовною проблемою, оскільки відбувається
заповнення запозиченнями мовних шарів, не тільки в розмовній мові, але й у
друкованих виданнях. Для
розвитку майже кожної мови процес запозичення слів з інших мов цілком природний
і звичайний. Значна
частина з однієї мови засвоюється, підпорядковується нормам і стає повноправною
лексикою іншої мови. В українській мові є багато унормованих полонізмів,
германізмів, тюркізмів, запозичень з інших європейських мов. Одна справа –
економічно виправдані, природні запозичення, поступово засвоюються мовою й не
руйнуючі її національної основи, і зовсім інше, коли вона є агресивною і тотальною.
За роки
незалежності України активізувалося спілкування із Заходом. Помітно збільшився
приплив іноземних слів в українську мову у зв'язку зі змінами в сферах
політики, економіки, культури й моральної орієнтації суспільства.
Слова іншомовного походження активно впроваджуються в розмовну мову і витісняють із ужитку слова споконвічні українські.. Якщо раніше англіцизми були мало
поширені, то зараз вузькоспеціальна термінологія виходить за межі професійного
середовища й починає вживатися в пресі, у радіо- і телепередачах, у публічній
мові політиків і бізнесменів. Соціальні групи по-різному реагують на появу в
мові запозичень. Люди старшого покоління в середньому менш терпимі до чужої
лексики, ніж молодь. Але не всяке значення вживаних іноземних
слів зрозуміло, особливо для масового сприйняття.
Сучасне суспільство не може існувати без мови –
найважливішого засобу спілкування, засобу вираження думок та передачі досвіду
сучасникам і нащадкам. Мова – наше національне багатство, тому на перший план
виходить питання культури мови. Серед них головними є питання оволодіння
правилами граматики, правопису, вимови й наголошення. Величезне значення має
також вивчення й правильне використання мовних засобів вираження думки залежно
від мети й змісту висловлювання.
Правильність мови – це насамперед дотримання тих
літературних норм, які є усталеним зразком, еталоном для носіїв цієї мови
Література
1. Антоненко-Давидович
Б.Д. Як ми говоримо.– К.: Арій, 2009.
2. Караванський С.
Секрети української мови.–Львів: БаК, 2009.
3. Культура фахового
мовлення: Навчальний посібник / За ред. Н.Д.Бабич.– Чернівці: Книги –ХХІ, 2005.
4. Пономарів О. Культура
слова: Мовностилістичні поради: Навч. посіб.– К.: Либідь, 1999.
5. Сербенська О. Культура
усного мовлення: Практикум: Навчальний посібник.– К.: Центр навчаоьної
літератури, 2004.
6. Шевчук С.В. Лобода
Т.М. Українська мова на щодень, на щомить (для державних службовців): Навч.
посібник.– Атіка, 2004.
В статье кратко идет речь о культуре языка, о бездумном,
бессистемном использовании слов, которые засоряют наш язык
Ключові слова: мова і мовлення, культура спілкування,
низька культура мови, суржик та іншомовні слова, самоусвідомлення мовної особистості.