Политология/8. История и теория
политических партий. Партийное строительство
Студентка іст. факультету, спец. «Політологія» Руденко А.Ф.
Донецький національний університет, Україна
Партійна
система: поняття та визначальні ознаки
Політичні партії, що є політичними інститутами які здійснюють взаємодію
суспільства та держави, повинні агрегувати та артикулювати інтереси
різноманітних соціальних груп.
Невід’ємною складовою політичних відносин є стосунки і між самими партіями,
що найвиразніше виявляються на терені відносин до державної влади. Це означає,
що партійні системи є складовими політичної системи суспільства загалом [1, С.
201]
Насамперед необхідно визначитися з терміном «система». Адже від того, що ми розуміємо
під системою, значною мірою залежить вирішення питання про специфічні ознаки
системного підходу і системного аналізу, а також в цілому системних досліджень
[8]. Слово «система» (від грец. Systema) означає щось складене з частин,
з'єднання [9], і характеризує впорядкованість і цілісність природних об'єктів [9].
Отже, система означає єдність закономірнопов'язаних один з одним предметів,
явищ, а також знань про природу і суспільство [2, С.158].
Під «партійною системою» розуміють:
·
право партій на формування власної системи правління (С.Ньюмен);
·
сукупність політичних сил, представлених у парламенті, або таких, які
прагнуть до представництва в ньому (Е. Каак, А. Ковтнер);
·
сукупність відносин між легальне діючими політичними партіями, що
виявляються у спільній боротьбі або суперництві за владу в суспільстві (Є.Вятр,
Л.Дунаєва);
·
сукупність політичних партій, які існують у країні, незалежно від форм
діяльності та ступеня інституціалізації згідно з чинним законодавством (В.
Євдокимов).
На думку
В.М.Бебика, під партійною системою слід розуміти сукупність політичних
партій, відносин між ними, між партіями й державою, їх характер, умови
діяльності, погляди на базові цінності політичної культури суспільства та
ступінь узгодженості у цих поглядах, що реалізовані у прийнятих ними
ідеологічних доктринах та формах і методах практичної політичної діяльності.
Отже,
характер партійних систем визначає вид політичного режиму, механізм та
ефективність функціонування демократичних інститутів суспільства [1, С. 201].
Подібне
визначення дають також українські дослідники М.В.Примуш [6], С.Д.Гелей та С.М.Рутар [3], Е.Ф.Пуфлер [7].
Будь-яка партійна система характеризується, по-перше, загальною кількістю
партій; по-друге, умовами, в яких вони діють; і по-третє, реальними
можливостями, які є в будь-яких партій для того, щоб стати керівною
(керівними). Всі три наведених ознаки є визначальними [6, С. 162].
Взагалі, усі вчені сходяться на
тому, що партійна система, як і будь-яка інша, складається з частин, які
взаємодіють між собою і становлять єдине ціле. Виходячи з цього, Я.-Е. Лейн і
С. Ерссон визначають партійну систему як «сукупність політичних партій, які
діють у країні на основі відповідної організаційної моделі, яку характеризують
властивості партійної системи». Але з приводу питання, які саме властивості
концептуально є важливими для теорії партійних систем, серед учених не існує
єдності [5, С.92].
У складеному А. Лійпхартом списку
зазначені такі властивості:
1) мінімальні виграшні коаліції;
2) тривалість існування уряду;
3) ефективна кількість партій;
4) кількість проблемних вимірів;
5) непропорційність результатів
виборів.
Інші вчені додають до цих
характеристик міжпартійну конкуренцію та нестійкість виборчих симпатій [5, С.92-94].
Необхідним також, на думку автора, є зазначити, що партійна система
структурує соціальні інтереси і політичні погляди, дає їм можливість виявлятися
на суспільно-політичні сили, зокрема виборців, допомагає їм висувати і
направляти депутатів у представницькі інституції. Все це дає підстави
стверджувати, що партійна система є другим після держави найважливішим каналом
здійснення влади [7, С.1].
Література:
1.
Бебик В.М. Базові засади політології: історія, теорія, методологія,
практика. – К.: МАУП. – 2000. – 384 с.
2.
Большая советская энциклопедия /
Гл. ред. Б. А. Введенский. — 2-е изд. — М.: Большая сов. энцикл., 1956. — Т. 39.
3.
Гелей С.Д., Рутар С.М. Політологія: Навч. посіб. – 6-те вид., перероб. і
доп. – К.: 2007. – 309 с.
4.
Исаев Б. А. Теория партий и
парти й ных систем: Учеб. пособие для студентов вузов / Б. А. Исаев. - М . :
Аспект Пресс, 2008. - 367 с.
5.
Обушний М.І.,
Примуш М.В., Шведа Ю.Р. Партологія:
Навчальний посібник / За ред. M.I. Обушного. - К.: Арістей, 2006. - 432 с.
6.
Примуш М.В. Політичні партії: історія та теорія: Навчальний посібник. – К.:
«Видавничий дім «Професіонал». – 2008. – 416 с.
7.
Пуфлер Е.Ф. Партійна система сучасної України: сутність, тенденції
подальшої трансформації: Автореф. дис. … канд. політ. наук / Київський
університет ім. Тараса Шевченка. – К. – 1998. – 18 с.
8.
Садовский В. Н.
Основания общей теории систем. - М.: Наука, 1974. – 279 с.
9.
Философский словарь. -
М.: Политиздат, 1980. – 444 с.